Забруднення або псування земель (ст. 239 КК)

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок використання земель, додатковим – життя і здоров'я особи. Предметом злочину виступає земля (земельні ресурси), тобто верхній шар земної поверхні в межах зони аерації, тому поняття “землі” збігається з поняттям “ґрунт”, який розглядається як мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що характеризується родючістю.

Об'єктивною стороною злочину, то остання полягає у порушенні винною особою спеціальних правил, що призвело до забруднення земель (це накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок діяльності людини пестицидів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких значно перевищує природний фон на даних землях, що призводить до їх кількісних або якісних змін, при цьому зміни можуть бути зумовлені не лише появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, характерних для складу незабрудненого ґрунту, у порівнянні з даними агрохімічного паспорта на землі сільськогосподарського призначення) або псування земель (це порушення природного стану земель без обґрунтованих проектних пропозицій, погоджених та затверджених у встановленому порядку; забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами; порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель способами, що погіршують їх природну родючість) будь-якого цільового призначення і створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Небезпека для життя людей означає створення реальної можливості загибелі хоча б однієї людини, а небезпека для їх здоров’я – це створення реальної загрози здоров’ю людей чи здоров’ю майбутніх поколінь (поширення захворювань, зменшення тривалості життя в регіоні, поява каліцтв чи видимих відхилень у розвитку дітей тощо). Небезпека для довкілля – це загроза заподіяння шкоди рослинному і тваринному світу (знищення або пошкодження рослин, падіж худоби тощо), їх масове захворювання або загроза настання інших тяжких наслідків (можуть виражатись у масовій загибелі тварин, птиці, рибних запасів, лесів, багаторічних рослин, спричиненні значної матеріальної шкоди земельним ресурсам і в кожному окремому випадку визначаються, виходячи з конкретних обставин справи).

Необхідною умовою кваліфікації таких діянь є встановлення причинового зв'язку між порушенням спеціальних правил і настанням суспільно небезпечних наслідків. Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв'язку з цим самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239 КК, визнається закінченим з того моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров'я людей, або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обставин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільно небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов'язані з діянням, однак мають самостійний характер. Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність (ст. 52 КУпАП). Забруднення або псування земель може бути умисним (з метою помсти власникові землі) або необережним. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись по ст. 254 КК.

Суб’єктами забруднення чи псування земель є власники землі і землекористувачі, які досягли 16 років, тобто особи, на яких покладено обов'язок виконання спеціальних правил щодо запобігання забруднення і псування земель. Дії службових осіб слід кваліфікувати за сукупністю зі злочинами у сфері службової діяльності (ст.ст. 364 або 365 КК).

За суб'єктивною стороною, необхідно враховувати, що до факту порушення спеціальних правил особа ставиться умисно або необережно, до наслідків – лише необережно (ч. 2 ст. 239 КК), а до можливості їх настання (ч. 1 ст. 239 КК) не виключається й умисел.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239 КК) є спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків.

Під загибеллю людей слід розуміти настання смерті хоча б однієї людини. Під масовим захворюванням людей слід розуміти захворювання значної кількості людей на одній територій, що є небезпечними для їх життя і здоров'я або поєднані із стійкою втратою працездатності, зараження епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появу спадкових патологій, відхилень у розвитку дітей, значне зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є захворювання людей масовими, слід, зокрема, досліджувати відомості про чисельність населення, що захворіло, його поширеність на території України або конкретній адміністративно-територіальної одиниці. Під тяжкими наслідками слід розуміти: заподіяння шкоди здоров’ю окремих осіб або хоча б однієї людини, що відповідає за ступенем тяжкості тяжким або середньої тяжкості тілесним ушкодженням; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди у великих (особливо великих) розмірах тощо.

Незаконне заволодіння грунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 239¹ КК). Основним безпосереднім об'єктом є збереження ґрунтового покриву (поверхневого шару) земель, а додатковим – життя і здоро’я особи. Предметом злочину виступає ґрунтовий покрив (поверховий шар) земель, тобто це сукупність ґрунтів, які покривають земельну поверхню (при цьому поняттям “ґрунт” розглядається як мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що характеризується родючістю).

Що стосується кваліфікації цього злочину за об’єктивною стороною, то остання полягає у:

1) незаконному заволодінні ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель. Такі дії будуть протиправними, якщо без відповідного дозволу Держземінспекції та її територіальних органів в АРК, областях, м. Києві та м. Севастополі (зокрема, відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням і охоронною земель» та Положення про Державну інспекцію по контролю за використанням і охороною земель) відбувається незаконне вилучення ґрунтового поверху (поверхневого шару) земель. Таке вилучення може бути здійснено будь-яким способом, із застосуванням різних технічних засобів, спеціальних пристроїв;

2) наслідках, що створили небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля;

3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечними діями та наслідками у вигляді створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, що стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись за ст. 254 КК.

Суб’єктами незаконного заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель є власники землі і землекористувачі, які досягли 16 років. Дії службових осіб слід кваліфікувати за сукупністю зі злочинами у сфері службової діяльності (ст.ст. 364 або 365 КК).

За суб'єктивною стороною необхідно враховувати, що до факту незаконного заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель особа ставиться умисно, до наслідків – лише необережно, а до можливості їх настання не виключається й умисел.

Злочин є закінченим з моменту створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239¹ КК) є ті вчинення тієї ж самої дії: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із заподіянням матеріальної шкоди у великому розмірі (згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається заподіяною у великому розмірі, якщо її розмір у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 239¹ КК) є скоєння дій, передбачених ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо вони: 1) вчинені шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинили загибель людей, масову загибель об’єктів тваринного чи рослинного світу або інші тяжкі наслідки.

Про вчинення злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом розкрито при розгляді ст. 194 КК. Про “загибель людей” розкрито при розгляді ст. 239 КК. Масова загибель об’єктів тваринного чи рослинного світу – це зникнення значної кількості об’єктів тваринного і рослинного світу, що тягне за собою неможливість їх відтворення та використання протягом тривалого часу в певному регіоні (з’ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об’єктів тваринного чи рослинного світу масовими, слід досліджувати відомості про кількість і екологічну цінність знищених об’єктів флори і фауни, можливість їх відтворення, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці, площу, на якій знищено тварин, риб чи рослин, вартісне вираження шкоди, заподіяної довкіллю й обрахованої за відповідними таксами, обсяг і вартість робіт, які необхідно провести для ліквідації негативних наслідків тощо). Про “тяжкі наслідки” розкрито при розгляді ст. 239 КК.