Особливості віровчення і культу католицизму

Білет №13

1. Класифікація релігій. Огляд різноманітних типологій релігій.

Філософське осмислення природи релігійного феномена передбачає вияв спільних ознак різних груп релігій та їх класифікацію. Історія релігієзнавства знає багато різноманітних типологічних схем і періодизацій історії релігій. Нижче наведено класифікацію, поширену в сучасному релігієзнавстві (А. Колодний, В. Лубський, О. Уткін та ін.). Згідно з нею усі релігії, що існували та існують, поділяють на чотири групи.

1. Первісні «чуттєво-надчуттеві» вірування (родопле мінні релігії): фетишизм, тотемізм, магія, анімізм. У межах міфологічного комплексу вони формувалися у всіх народів світу. Нині родоплемінні релігії продовжують існувати у реліктових (лат. геіисіит — залишок — той, що належить до минулого) культурах. Вони також є складниками обрядово-культових дій сучасних релігій.

2. Етнонаціональні (національні, етнічні, локальні) ре лігії: іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зо роастризм. Вони виникали в лоні певного етносу, ввібравшій в себе його традиції, звичаї, мораль тощо. їм притаманна детальна ритуалізація буденної поведінки, побуту, специфічна обрядовість, чітка й сувора система заборон і приписів.

3. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Попри генетичний зв'язок із родоплемінними та етнонаціональними релігіями вони суттєво відрізняються від них: виходять за межі конкретного етносу чи певної кра їни, а їх носіями є представники різних рас, націй, станів із різних континентів планети; з'явилися в епохи докорінних історичних змін, в умовах становлення світових імперій; у їх виникненні і розвитку велику роль відіграли засновники: Сіддхартха Гаутама, Ісус Христос, Мухаммед; мають розвинуту систему віровчення, культу й організації; глибоко гуманістичні за своєю суттю, світові релігії надають людині свободу дій, налаштовують її на постійне самовдосконалення, пропонують їй безсмертя; їм усім притаманні духовні практики, спрямовані на вивільнення людини від пристрастей, на розвиток ЇЇ емоційної мудрості, здатності до морально-етичного життя, на виховання духовності й пізнання великодушності та радості служіння.

4. Неорелігії (нетрадиційні, нові, модернові) релігії. Ці релігії охоплюють: релігії орієнтального напряму, або східні релігійні течії (Товариство свідомості Крішни, Всесвітня чиста ре лігія, Центри Шрі Чинмоя, Рух Махаріші, Послідовники Саї-Баби та ін.); неохристиянство, або нехристиянські течії та течії християнського коріння (Церква повного Євангелія, Союз церкви Божої України, Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Церква живого Бога, Церква воскреслого Христа, Церква нового Єрусали му тощо); синтетичні неорелігії (Церква єднання, Віра Багаї та ін.); езотеричні об'єднання («Всесвітнє теософське товариство», асоціація «Жива етика» (Агні-йога)); саєнтологічні рухи (Діанетика, Наука розуму, Хрис тиянська наука та ін.); неоязичницво (друїдизм, ведизм, арійський рух, тенгріанство, Рідна віра, РУН-віра, Собор рідної українсь кої віри та ін.);

2. Особливості віровчення і культу католицизму. Організаційна структура римо-католицької церкви.

Католицизм - один з напрямків християнства. Його характерні риси формувались в умовах життя піздньої Римської імперії і великого переселення народів, коли в результаті руйнування античних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католицизму як напрямку християнства розтягнулося на віки. Основою всієї діяльності західної церкви стало намагання об`єднати християн під владою папи і забезпечити вірність йому. Головна розбіжність християнських церков – ставлення до догматів.

Католицизм, як і православ`я, визнає священними 7 таїнств: причащання, покаяння, миропомазання, соборування, священство та вінчання.

Є і інші канонічні відмінності, що вирізняють католицизм і інші християнські течії. Це безшлюбність всього духовенства. Священник не може залишити службу і вийти з духовного сану. В католицизмі існує сан кардинала, якого нема в інших християнських церквах, заборонено розірвання шлюбу. Велику роль відіграє вшанування Богоматері. Характерним є вшанування різних реліквій, культ мучеників, святих і блаженних. Сьогодні у католиків нараховується більше як 20 тис. святих і 200 тис. блаженних.

Організаційно церква представляє собою чітку ієрархію священників і єпіскопів на чолі з папою.Сучасний католицизм дуже складний за структурою і формами існування. Проте католицька церква має вплив також на політичне життя багатьох країн світу.

Особливості віровчення і культу католицизму.

- виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р.

- поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії, Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.

- Основним догматом католицької церкви, є догмат про непогрішимість папи Римського - папа Римський, який виступає з амвона з тих чи інших питань віри і моралі, є непогрішимим. Прийняття цього догмата папство добилося в 1870 p., було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.

- Догмат про «чистилище», прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі - душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» — місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів (шляхом різноманітних випробувань) і в подальшому переходити в пекло чи рай. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в «чистилищі». Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальними можливостями близьких покійного.

- теза про особливу роль духівництва - людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї.

Читати Біблію є виключним правом духівництва. Католицизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латинською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.

Згідно з католицькою догматикою духівництво має особливі права на причастя. Якщо миряни причащаються лише «тілом Божим», то духівництво — його кров'ю.

- Необхідність систематичної сповіді віруючих перед духівництвом. Без систематичної сповіді спасіння неможливе. Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство.

Католики стверджують немовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей запас «добрих» справ Бог надав у розпорядження католицької церкви; вона за своїм розсудом може виділити певну частину цих «добрих» справ віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Божественної благодаті «відав» спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію — папську грамоту, котра давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити.

Культ

Засоби емоційного впливу на почуття віруючих. Пишність і урочистість. Богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами, щоб вплинути на почуття віруючих, викликати релігійний екстаз. Богослужіння в католицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумілою більшості віруючих.

- культ Богородиці, або мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Богиня родючості. В християнській релігії Богородиця була перетворена в міфічну діву Марію, що народила від «святого духа» дитину Ісуса, сина Божого. Шанування Богородиці піднесено до догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога-отця і самого Христа. Культ Мадонни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом.

На третьому Вселенському Соборі (Ефес, 431 р.) відбулося визнання Марії Богородицею, а в 1854 р. було прийнято догмат про її «непорочне зачаття» та тілесне вознесіння на небо.

- Культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. За час існування католицької церкви було проголошено близько 20 тис. «святих» і майже 200 тис. «блаженних». Цей процес пожвавішав в останні десятиріччя. Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 «святих» і 496 «блаженних», а Пій XII проголошував кожного року в середньому по 5 «святих» і 40 «блаженних».

3. Німецька класична філософія у контексті релігійної думки.

ЗА КАНТОМ

Людина діє з необхідністю, оскільки вона з своїми думками, чуттями розміщується серед інших явищ природи і в цьому відношенні підкоряється необхідності світу явищ. Разом з цим людина є моральною істотою. Як моральна істота, вона належить до світу духовного. І в цій якості людина — вільна. У разі, коли дії збігаються з моральним законом, здійснюються людиною на підставі власної схильності, їх не можна назвати моральними. Дія людини буде моральною тільки в тому випадку, коли індивід здійснює її з поваги до морального закону. Суперечність між моральною поведінкою людини і результатом цієї поведінки в емпіричному житті не знімається нашою моральною свідомістю. Не знаходячи справедливого стану речей у світі явищ, моральна свідомість діє у світі уявному. Існування таких понять, як "свобода", "безсмертя", "Бог", пояснюється вірою в уявний світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок (трансцендентний світ). Трансцендентність уявного світу буде існувати завжди, бо людина не здатна своїм розумом вийти за межі антонімічності загальних і необхідних понять.

ЗА ФЕЙЕРБАХОМ

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейєрбахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії". Інакше кажучи, повинна бути якась нова синтетична форма свідомості і знання. Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до "серця" людини, Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що "нова філософія" повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свідомості. Фейєрбах здійснив спробу її виробити. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. При цьому слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий початок. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою її властивості — це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) Людини зовсім немає. Також вельми важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини. За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.

4. Критерії оцінювання та виставлення оцінок.

Бла-бла-бла. Ми це знаєм.