Людські стада перетворюються на колективи родичів - роди. У родовій общині сім'я ділилася на три вікові групи: 1) діти і підлітки, які належали всій первісній общині; 2) повноцінні дорослі учасники праці; 3) люди похилого віку, які не мали достатніх сил для фізичної праці, але приносили користь тим, що годували і доглядали дітей. Це був період раннього матріархату, який до 20 тис. років до н. е. перейшов до пізнього матріархату. У цей час хлопчики та дівчатка віком до 10-12 років виховувалися разом на половині своїх матерів. У період статевого дозрівання дівчатка-підлітки переходили у стан жінок, а хлопці - у стан неодружених чоловіків і вдівців. З цього часу хлопців готували до чоловічих занять, а дівчаток - до збирання рослинної їжі, ведення домашнього господарства, догляду за малими дітьми, виготовлення одягу. Перехід юнаків у групу дорослих був пов'язаний із так званими ініціаціями - спеціальними ритуалами "посвячення", тобто випробовування, під час якого перевірялася готовність молоді до життя: уміння переносити нестатки, біль, проявляти хоробрість і стійкість.
У період переходу до пізнього матріархату, у зв'язку з виготовленням складніших знарядь праці та зачатками землеробства немічні старші люди виконують соціально важливу роль - готують дітей до життя, звертаючи особливу увагу на виконання таких законів людського співіснування, як табу і толіону. Табу (з авайської - заборона недозволеного) означає своєрідний оберіг від зла. Під поняттям толіон розумівся закон кривавої помсти.
У цей час з'являються перші в історії виховні заклади окремо для хлопчиків і для дівчаток - "будинки молоді", в яких підлітків привчали до виконання святкових ритуалів, релігійних обрядів; навчали іграм, танцям, співу, що переважно мали магічне значення; знайомили з переказами, історією роду та племені. До настанов та виховання залучали наймудріших старців та найдосвідченіших родичок - перших в історії людства вихователів.
Згодом розвиток продуктивних сил зумовлює нову організацію родового суспільства - патріархат. Родова община поступово переходить від мотижного до плужного землеробства, від розведення домашніх тварин - до скотарства. Це зумовлює новий поділ праці між чоловіками та жінками, що й визначає керівну роль у суспільстві чоловіка.
Провідне за своєю роллю трудове виховання в цей час доповнюється знайомством із релігійними культами, які допомагають сформувати уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Коли до землеробських культів "країна мертвих" знаходилася під землею, то на етапі землеробських культів її "переносять" на небо.
Поступово виховання виокремлюється як особлива форма суспільної діяльності, яка широко використовує перші в історії людства його організаційні форми; традиції, звичаї, ритуали, обряди, дитячі ігри. Змістову основу доповнює усна народна творчість: міфи, легенди, перекази, пісні, казки, прислів'я, загадки.
Завершується період розвинутого патріархату особливо важливим для розвитку культури явищем - виникненням так званого вузликового, або предметного, письма - своєрідного об'єднання різних знаків, за допомогою яких передавалися найнеобхідніші знання та навички.
Афіни залишили людству неоціненний спадок у царині філософії, мистецтва, літератури, педагогіки. Афінська система виховання
Вихованню та навчанню дітей і юнацтва в Афінах надавалося великого значення.
Афіняни прагнули гармонійного поєднання розумового, естетичного і фізичного розвитку людини,
оскільки вважали ідеальним того, хто прекрасний як у фізичному, так і в моральному. Але у рабовласницькому суспільстві фізична праця вважалася обов'язком винятково рабів.
Загальна спрямованість афінської виховної системи – презирство до праці та
Рабів.
Етапи виховання
Усі вільні афіняни до 7 років виховувались вдома і отримували домашнє виховання. Коли хлопчику
із заможної родини виповнювалося 7 років, він ішов на навчання до приватних і громадських
навчальних закладів.
Дівчатка продовжували виховуватися вдома, навчаючись вести хатнє господарство. Афінська
традиція передбачала для дівчини винятково домашнє виховання, коли дівчина отримувала
елементарні навички читання та письма, а також.музичну підготовку.Початкову освіту (7 – 13-14 років) хлопчики отримували у школах граматиста і кіфариста. Ці школи ще мали назву мусичних.
У школі хлопчиків навчали читанню, письму, лічбі. Зазвичай діти відвідували обидва типи шкіл одночасно. Заняття у школі вели вчителі - дидаскали. До школи дітей супроводжував один з рабів –
педагог (провідник дитини – дослівно). У школі кіфариста діти отримували літературне і естетичне виховання. Основні предмети – музика, спів, декламація. Альфа і омега навчання – вивчення поем Гомера “Іліада” та “Одісея”.Музичні інструменти Давньої Греції. Наступний етап у навчанні давнього афінянина наступав у 13-14-річному віці, коли хлопчики вступали до гімнастичної школи –
палестри (школи боротьби). Там суттю освіти вважався розвиток культури тіла.Тут упродовж двох
років учні інтенсивно займалися п'ятиборством, яке включало в себе плавання, біг, стрибки, метання
списа та диска. Для найбільш забезпеченої частини молоді наступним щаблем освіти могли стати громадські заклади – гімназії. У гімназіях вдосконалювали свою освіту юнаки 16-18 років,
де вивчали філософію, політику, літературу, риторику, діалектику. У цих навчальних закладах молодь завжди мала нагоду послухати виступи популярних політиків та філософів.Завершувалася освіта афінських юнаків у 18- 20 років в ефебіях – громадських закладах з
удосконалення військової майстерності. Упродовж двох років молоді люди вивчали
військове ремесло: побудову укріплень, керування військовими машинами, несення
служби у міських гарнізонах, їзда верхи, стрільба з лука, метання дротиків.
