Норми:
Ø їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);
Ø диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.
За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.
Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:
1) загальне (і конкретне) правовідношення – такий вид правового зв’язку між суб’єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб’єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії – державний реєстр юридичних осіб;
2) особисті немайнові і майнові;
3) абсолютні і відносні за структурою правових зв’язків;
4) регулятивні та охороню вальні.
Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов’язків, їх симетричність.
Конкретні правовідносини – власні, особисті немайнові, творчі і т.д.
Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.
За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.
Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов’язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.
Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов’язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб’єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі – боржнику.
Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов’язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.
Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.
Цивільні правовідносини як спосіб реалізації цивільно-правових норм звертають особливу увагу на юридичні факти.
Юридичні факти – правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне життя, яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.
Юридичні факти поділяються на:
Ø дії;
Ø події;
Лише цивільне право пов’язує виникнення правовідносин з подіями (народження, смерть, форс мажорні обставини і т.д.).
Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер – дії. Дії поділяються на:
Ø правомірні;
Ø неправомірні – делікти.
Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:
ü цілеспрямовані (юридичні акти);
ü нецілеспрямовані (юридичні вчинки).
Юридичні вчинки: створення об’єктів інтелектуальної власності.
Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне місце.
Юридичні акти – рушійна сила, яка запускає цивільні правовідношення.
Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових норм.
Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і мають свої особливості.
Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.
