Поняття і ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного і публічного права

Цивільне право бере свій початок з римського приватного права. Процес рецепції римського права призвів до виникнення цивільного права, як частини правової системи держави.

Цивільно-правові відносини виникають, як правило, ініціативно, по волі самих учасників, котрі визначають зміст і правові наслідки зміни і припинення цих відносин. Учасники відносин керуються власними приватними інтересами.

Учасникам цивільно-правових відносин надається можливість саморегулювання їх. Держава повинна застосовувати засоби охорони учасників цих відносин від зловживань 3-х осіб і спонукає до дотримання публічного інтересу – консолідованого інтересу групи осіб.

Нормальний правопорядок має ґрунтуватися на відмінностях приватно-правового і публічно-правового регулювання.

Цивільне право як основна частина приватного права спрямоване на регулювання приватно-правовової сфери на основі юридичної рівності та незалежності учасників.

Синайський: межа, яка розділяє приватне і публічне право безумовно необхідна, бо будь-який спір розглядається уповноваженими органами, але відмінність між приватним і публічним правом досить умовна.

Ульпіан: "публічне право – це те, що відноситься до користі Римської держави, приватне право – це те, що відноситься до користі особи" (Дігести).

У ХІХ столітті активно розвивається наука римського права і цивільного права.

Але сам по собі інтерес не може становити основу розмежування приватного і публічного права.

Далі в основу розмежування клали матеріальний критерій – зміст відносин.

Також пропонували в основу розмежування покласти формальний критерій – хто розглядає спори.

"Юриспруденція інстинктивно сприймає поділ права на приватне і публічне", – И.О. Покровский, березень 1917 року, "Основные проблемы гражданского права".

Публічне право має вертикальну систему, де є центр, який визначає статус всіх інших учасників.

Приватне право має горизонтальну систему, всі учасники юридично рівні.

Покровський визначав спосіб регулювання відносин як критерій розмежування приватного і публічного права. Для публічного права характерний метод юридичної централізації. Для приватного права характерний метод юридичної децентралізації.

Але Цивільне право не може існувати без публічного, в якому зосереджені всі значимі засоби захисту.

Тихомиров: "публічне право є функціонально-структурною системою права, яка відтворює державні, міждержавні і суспільні відносини".

Предмет публічного права: устрій та функціонування держави і її інститутів, інституту громадянського суспільства, основи правової системи правотворчості та правозастосування (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне право, судоустрій), принципи, норми та інститути міждержавних відносин.

Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок.

Принципи публічного права:

Ø відмінності у правовому статусі суб’єктів;

Ø ієрархічність положень і різний обсяг владних повноважень суб’єктів;

Ø наявність власної відомчої юрисдикції.

Метод юридичної децентралізації – багато різних центрів саморегулювання.

Приватне право регулюється з врахуванням також інтересів інших осіб (публічних інтересів). Приватне право визначає основним своїм принципом юридичну рівність суб’єктів (+ майнову незалежність, адміністративна автономія). Відносини створюються на підставі власного волевиявлення суб’єктів. Диспозитивна норма не заважає суб’єкту реалізувати його власну волю.

Причому принцип диспозитивності ≠ диспозитивному характеру правових норм.

Агарков "Предмет и система гражданского права" (стаття видана в 1940 році).