Українське музичне мистецтво в ХХ

Музичною рефлексією війни, її драматизму стали Перша симфонія Л. Штогаренка "Україно моя" на слова А. Малишка і М. Рильського, ораторія М. Скорульського "Голос матері".

"Вогненні сорокові" тривалий час залишаються інспірацією музичної творчості. До концертних залів України надовго увійшли опера "Молода гвардія" ІО. Мейтуса, моноопера Г. Жуковського "Дружина солдата", сюїта "Партизанські картини" для фортепіано з оркестром А. Штогаренка, хор "Партизанський триптих" В. Корейка на слова П. Воронька, славетна пісня "Стеном, степом...", пісенні твори Георгія і Платона Майбород, Ігоря Шамо.

Вражають уяву досягнення українського музичного мистецтва. Це опери С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, В. Жуковського, Г. Таранова, Ю. Мейтуса, В. Кирейка; симфонії Б. Лятошинського, М. Колесси, В. Борисова; балети К. Данькевича, М. Скорульського, Д. Клебанова, В. Нахабіна. У вокальному й симфонічному жанрі плідні здобутки М. Вериківського, Л. Ревуцького, II. Козицького, хоровому й пісенному - П. Гайдамаки, II. Майбороди, В. Івасюка, М. Машкіна, І. Поклада.

У перші два десятиліття XX ст. остаточно завершився важливий етап розвитку української музичної культури, що увійшов в історію під знаком становлення професіоналізму в усіх сферах музичної творчості, виконавства, освіти, науки. Було сформовано національну композиторську школу, фундатором якої став М. Лисенко. Подальшому розвитку сприяла творчість плеяди його сучасників - композиторів-професіоналів і митців-патріотів. «Радісно усвідомлювати, що в нас шанують дорогоцінні традиції, що, за словами поета, «бринять струни Лисенка живії» в операх і піснях, гімнах і хорах його учнів і послідовників тих, хто своїми творами продовжує титанічну роботу батька української музики», - писав композитор Л. Ревуцький. У першій чверті XX ст., у буревії війни й революції українська музична культура зазнала багатьох утрат, зокрема впродовж 1921-1922 рр. пішли з життя троє її лідерів - К. Стеценко, Я. Степовий і М. Леонтович, творчість яких стала значним внеском у скарбницю вітчизняної музики.

Характерна ознака українського ренесансу 20-30-х років - масовість культурно-освітнього руху, активне розгортання концертно-виконавської практики, творчої, фольклористичної і видавничої діяльності. З цього періодутенденція до утвердження музичного професіоналізму в творчості, виконавстві й освіті почала поширюватися з традиційних культурно-музичних центрів - Києва, Львова, Одеси і Харкова - до віддалених регіонів України. Було здійснено низку заходівз організації музичного життя, відкрито та реорганізовано вищі й середині музичні навчальні заклади, створено виконавські колективи державного рівня: хорову капелу «Думка», Державний український народний хор, Державний симфонічний оркестр, філармонію. Значну роботу проводило Музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке відіграло провідну роль у консолідації музичних сил країни, а також інші творчі об'єднання митців. Вони допомагали становленню оркестрів, ансамблів, капел, музично - просвітницьких осередків, підтримували пошуки талановитих молодих митців. В Україні діяли театри опери та балету в Одесі, Києві, Львові.

Терор 30-х років, спрямований проти інтелектуально-духовних сил українського суспільства, щонайперше національно свідомої інтелігенції - письменників, художників, театральних і музичних діячів,надовго загальмував поступальну ходу національної культури. Жертвами репресій стали відомі композитори і фольклористи Костянтин Богуславський, Василь Верховинець, Гнат Хоткевич, Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького). Майже в повному складі було знищено яскраву плеяду українських кобзарів Першої зразкової капели бандуристів.

У першій половині століття композитори, як і раніше, найактивніше працювали в хоровому, а також вокальному та музично-театральному жанрах. Симфонічна і камерно-інструментальна музика були представлені лише поодинокими високохудожніми зразками, адже для їх розквіту не було потрібних культурних передумов, зокрема професійних оркестрів. У цей період формується молода композиторська школа. її представляли митці як Наддніпрянщини (В. Косенко, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський М. Коляда, Б. Лятошинський), так і Галичини (С. Людкевич, В. Барвінський, М. Колесса та ін.).Головнийздобуток музичного мистецтва цієї доби полягав у подоланні нерівномірності розвитку більшості його жанрів. Композитори звертаються до розробки симфонічної музики (Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, С. Людкевич); інструментального концерту (В. Косенко), балету

(В. Фемеліді, Б. Яновський, М. Скорульський), оперети (П. Рябов) та ін. Віддали данину українські композитори й загальноєвропейським художнім напрямам, стилям. Так, неоромантичні мотиви характерні для музики Л. Ревуцького, експресіоністичні - Б. Лятошинського, імпресіоністичний вплив відчутний в інструментальній творчості В. Барвінського. Загалом українська музична культура

20-30-х років позначена інтенсивними новаторськими пошуками. Зокрема, орієнтація на європейський авангард відчувається у музиці молодого композитора Б. Лятошинського з перших кроків його творчої діяльності.

Тяжких втрат зазнала музична культура України під час лихоліття Другої світової війни. У цей час провідними в музичній творчості були пісенні й хорові жанри завдяки виховним, мобілізуючим функціям у боротьбі проти фашизму. У повоєнну добу героїко-патріотичний пафос пронизує хорові твори П. Козицького і М. Вериківського, опери К. Данькевича і Ю. Мейтуса, симфонічну музику Б. Лятошинського («Український квінтет», Третя симфонія); партизанську тему розробляє А. Штогаренко (монументальна кантата-симфонія «Україно моя»).

На Західній Україні як відгук на історичні події часу виникають і активно поширюються повстанські пісні. Масові репресії проти інтелігенції цього регіону у воєнні та повоєнні часи не обминули музичну культуру: загинув у таборах талановитий музикознавець Борис Кудрик, був засланий у табори композитор Василь Барвінський, чимало композиторів і виконавців, щоб зберегти життя, змушені були емігрувати в інші країни.

Проте попри всі зазначені історичні обставини українська музика продовжувала поступальну ходу. З другої половини XX ст. в єдиній Спілці композиторів України почали плідно працювати відомі в нашій країні й за її межами митці Віталій Кирейко, Микола Дремлюга, Микола Колесса, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко та ін.

У 60-90-х роках XX ст. відбувається стильове оновлення композиторської школи, поширюється експериментаторство в галузі сучасної техніки. і У другій половині XX ст. значних змін зазнала організація музичного життя і концертної діяльності: у багатьох регіонах України було створено мережу обласних філармоній, концертних залів, будинків культури, музичних театрів, організовано симфонічні, камерні та духові оркестри, оркестри народних інструментів, численні академічні та народні хори. Національну хорову культуру розвивають професійні капели «Думка», «Трембіта», Український народний хор, заснований Г. Верьовкою (з 1965 р. - його імені), перлиною якого є солістка Ніна Матвієнко. До провідних мистецьких колективів України належить ансамбль пісні і танцю ім. П. Вірського.

Високого рівня сягає українське вокальне мистецтво. Відомі в Україні та за її межами імена співаків Івана Паторжинського, Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петрусенко, Анатолія Солов'яненка, Дмитра Гнатюка, Володимира Гришка, Євгенії Мірошниченко, Ольги Басистюк, Вікторії Лук'янець та ін.

Упродовж XX ст. у Києві, Харкові, Львові та Одесі сформувалися самобутні виконавські школи - інструментальні (орган, фортепіано, скрипка, флейта, бандура, баян тощо), а також симфонічного та хорового диригування (М. Колесса, Є. Турчак, П. Муравський, А. Авдієвський та ін.).

Розширилася мережа музичних шкіл та училищ. Нині у країні працюють п'ять вищих навчальних закладів - консерваторій, інститутів, академій (у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Донецьку). Систему спеціальної музичної освіти доповнюють училища й інститути культури та мистецтва з музичними факультетами, зокрема естрадними. Інтенсивно розвивається музикознавство, фольклористика, музична педагогіка, створюються музичні радіо - і телепрограми, започатковано спеціалізовані періодичні видання (журнали «Музика», «Мистецтво та освіта» та ін.).

Останні десятиліття позначені виходом української музики на міжнародну арену. Набув визнання Міжнародний фестиваль «Київ-Музик-Фест», в рамках якого виконуються твори сучасних композиторів України та української діаспори. Відомо, що у близькому і далекому зарубіжжі живе близько 15 мільйонів українців. Митці діаспори зробили посильний внесок в українську музичну культуру, їм належить значна роль у налагодженні міжнародних контактів і популяризації української музики у світі. Цінності, створені ними, поєднують у собі національні традиції з тенденціями зарубіжної культури. Композитори українського походження активно використовують у різноманітних музичних жанрах вітчизняний фольклор. Вони звертаються до тем і сюжетів, пов'язаних з Україною та її історією, зокрема до творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, Б. Лепкого та ін. Так, Андрій Гнатишин з Відня та Ігор Соневицький із США розвивають багатовікові традиції української духовної музики, Юрій Фіяла (Канада) написав «Українську симфонію», симфонічну поему «Тіні забутих предків» за твором М. Коцюбинського, Микола Фоменко - опери «Івасик-Телесик» і «Маруся Богуславка», соло-співи «Любіть Україну» та «Балада про Байду».

Пошуки у сфері нових засобів музичної виразності притаманні творчості українських митців Франції Федора Якимеика, брата Я. Степового, Якименка (фортепіанна поема «Уранія», опера «Фея снігів») та Мар'яна Кузана («Афоризми» для фортепіано, квартет для електронних інструментів). У творах першого з них відчуваються імпресіоністичні пошуки, другого - модерністські.

Велику роль у популяризації української пісні у світі відігравали хорові та інструментальні колективи, насамперед хор О. Кошиця, автора духовної музики, хорових обробок народних пісень, а також «Візантійський хор» з Нідерландів під орудою Мирослава Антоновича, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з американського міста Детройта (керівники й диригенти Григорій Китастий, Володимир Колесник), оркестри й хори під орудою Ярослава Барнича, почесного громадянина міста Вінніпег, автора улюбленої в народі пісні «Гуцулка Ксеня».

За кордоном жили й творили відомі співаки: Михайло Голинський - володар «Золотого ключа» музики Торонто; Ірина Маланюк, яка співпрацювала з видатним диригентом Г. фон Ка- раяном і увійшла в історію музичної культури як талановитий інтерпретатор складних оперних партій Р. Вагнера і Р. Штрауса; Євгенія Зарицька, яка виступала на багатьох оперних сценах світу («Ла Скала», «Ковент- Гарден», «Моцартеум»); Павло Плішка- соліст «Метрополітен-опера». З-поміж інструменталістів - піаністи Любка Колеса і Дарія Гординська-Каранович, піаніст, композитор і диригент Вірко Балей, бандуристи Василь Ємець (США) та Володимир Мішалов (Австралія). Традиції школи кобзарського мистецтва плідно розвиваються також завдяки виданню журналу «Бандура» у США.

Розвитку музикознавства і педагогіки сприяла діяльність Українського музичного інституту у Нью-Йорку, Українського музичного інституту ім. М. Лисенка в Торонто. Дослідження музикознавців діаспори зосереджувалися переважно навколо питань історії української культури.

Із здобуттям Україною незалежності розпочалося відродження національної музичної культури, повернення незаслужено забутих або заборонених імен і творів. У журналах, газетах, книжках, на радіо й телебаченні з'явилася низка публікацій і програм, що висвітлювали так звані білі плями історії вітчизняної музики. Активізувалися зв'язки з українською діаспорою різних країн світу, щонайперше - США і Канади.

Наприкінці століття в умовах творчої свободи, налагодження міжнародних зв'язків в українську музичну культуру проникають потужні струмені західноєвропейського постмодернізму. Молоді композитори-професіонали активно звертаються до новітніх засобів у звукообразній та технічній сферах, інтонаційних шарів джазу, поп-культури. Ці експериментальні пошуки по-своєму реалістично віддзеркалюють складність сучасного культурного простору.

Музична культура XX ст. - це барвиста панорама стилів і жартів, традицій та інновацій. Вітчизняна музика в усі часи полонила серця мільйонів українців. Нині її з великим інтересом відкривають для себе народи інших країн. ки, з являються нові, зокрема камерні та синтетичні, жанри (опера-балет, балет-симфонія, хор-опера тощо).

Українська естрадна пісня набула популярності у по 70 х роках. У цей час на музичному обрії виникають численні Вокально-інструментальні ансамблі. Найвідоміші з них: «Мрія», Смерічка», «Кобза», «Червона рута», «Краяни», «Соколи» та ін. Кращі українські гурти спиралися на національний фольклор, використовували поряд з новітніми електронними українські народні інструменти. Лідером цього, напряму був, безперечно, талановитий композитор-пісняр Володимир Івасюк (1949-1979), автор славнозвісної «Червоної руш». Назва пісні стала символом української естрадної музики. Отже, цілком природно, що таку саму назву отримав фестиваль, який з 1989 р. проводився у різних містах України (Чернівцях, Запоріжжі, Донецьку, Сімферополі, Києві). Цей пісенний форум, а також численні оглади і конкурси («Таврійські Ігри», -«Пісня року», дитячий фестиваль «Крок до зірок»), сприяли популяризації сучасної музики, яка упродовж останнього десятиліття" досягла свого злету. Вітчизняних виконавців почули в інших країнах світу. Українська співачка Руслана Лижичко стала переможницею конкурсу Євробачення-2004. За умовами цього конкурсу наступний проводиться у країні переможця. Тому в травні 2005 р. черговий пісенний конкурс Євробачення відбувся в Києві.Провідними авторами сучасної української естрадної пісні є Г. Гавридець, П. Зібров, О. Злотник, О. Зуєв, А. Матвійчук та ін. До найяскравіших зірок української естради належать Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Попович, Тарас Петриненко, Софія Ротару, Алла Кудлай, Таїсія Повалій, Оксана Білозір, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Віктор Павлік, Марія Бурмака,.Ані Лорак та ін.

Цей напрям української популярної музики виник у другій половині XX ст. Спочатку українські рок-гурти переважна орієнтувалися або й копіювали відомі зарубіжні групи, насамперед «Бітл.у». Поступово у рок-музиці зароджуються національні традиції: в мелодику проникають фольклорні інтонації, тексти пісень пишуться українською мовою. Сучасну рок-музику умовно. поділяють на професійний і аматорський види. Розвивається вона у численних напрямах: до різновидів року належать: фолк-рок, соул-рок, софт-рок, арт-рок, джаз-рок (ф'южн), прогресив-рок, джезус-рок, панк-рок, реп, хард-рок, хеві-рок, пост-панк-рок. У містах створюються рок-клуби, проводяться всеукраїнські та міжнародні рок-фестивалі («Рок-діалог», «Оберіг» та ін.). У різні роки були популярними українські рок-гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», «Табула Раса», «Грін Грей», «Скрябін», «Гайдамаки», «Океан Ельзи».

Потужна роль у популяризації сучасної української музики легких жанрів належить засобам масової інформації, різним способам її тиражування (радіо- і телепередачі, спеціалізовані періодичні видання тощо).

Характерна ознака розвитку сучасної музичної культури - синтез академічної (класичної), народної та популярної естрадної музики (симфо-рок, арт-рок, фолк-рок). Професійні митці використовують елементи рок-музики у своїй творчості. Наприклад, композитор Геннадій Татарченко створив рок-оперу «Біла ворона», що стала відомою за межами України.

Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.

Питання для самоконтролю:

1. Які новаторські риси характерні для театру "Березіль"?

2. Розкрийте основні риси розвитку української культури у другій половині XX століття

3. Де і коли було створено перший український стаціонарний театр.

4. Які здобутки і втрати української культури в другій половині XX століття?

5. Дайте характеристику нової соціально-культурній ситуації в період так званої перебудови, її особливостей.

6. Визначте основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах.

7. Які перспективи розвитку української культури в сучасних умовах?

8. Що свідчить про зростання національної культурної самосвідомості в сучасних умовах та які її основні фактори?

Література:

1. Бичко А.К. Народная мудрость Руси (Анализ философа). - К.,1988.

2. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К., 1988.

3. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., 1991. - Т. 1.

4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Л., 1991.

5. Златоструй. Древняя Русь X-XIII веков. - М., 1990.

6. История культури Древней Руси. - М., 1948-1951. - Т. 1-2.

7. Історія України / За ред. Ю. Зайцева. - Л., 1996.

8. Історія української культури. - К., 1993.

9. Рибаков Е.Я. Язичество дрєвних славян. - М., 1981.

10. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. - Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

11. Січинський В. Чужинці про Україну. - Л., 1991.

12. Драгоманов М. Вибране. — К., 1996.

13. Забужко О.С. Філософія української ідеї: Франківський період. - К., 1993.

14. Історія української культури / За ред. І. Крип'якевича. - К., 1994.

15. Історія української літератури: У 2 т. - К., 1987. - Т. 1.

16. Історія українського мистецтва: У 6 т. - Т. 4. - Кн. 1. - К., 1969; Кн. 2. - К., 1970.

17. Історія української музики: У 6 т. - Т. 2. - К., 1990; Т.З. - К., 1990.

18. Костомаров М. Вибране. - К., 1997.

19. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини XIX ст. - поч. XX ст. - К., 1989.

20. Семчишин Мирослав. Тисячоліття української культури. - 1993.

21. Українська художня культура: Навч. посіб. - К., 1995.

22. Культурна політика України. - К., 1995.

23. Другий міжнародний конгрес україністів (Історіографія українознавства, етнологія, культура). - Л., 1994.

24. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). - К., 1990.

25. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К. 1998. - С. 536-715.

26. Культура українського народу. - К-, 1994. - С. 213-266.

27. Маланюк Є. Книга спостережень. - К., 1996.

28. Міжнародна охорона, захист і повернення культурних цінностей: Збірник документів. - К., 1993.

29. Основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України // Орієнтир: Додаток до газети "Урядовий кур'єр". - 1999. - 6 травня.

Українське музичне мистецтво в ХХ – ХХІ ст