Маса, натовп існує із часів зародження суспільства. Уже мислителі античності намагалися усвідомити і розтлумачити цей соціальний феномен. «Окремий афінянин – хитрий лис, але разом – стадо баранів», – для Платона, автора цих слів, маса населення – це людське стадо. Вправний керівник – це той, хто вміє присмирити масу. Схожий напрямок думок подибаємо у Аристотеля, який під народною владою розумів охлократію або ж «владу натовпу». В античні часи основними властивостями маси або натовпу вважалися невігластво, лінь, підтримка демагогів, марновірство. Своєрідним відбитком ставлення до маси у давньому Римі є вислів «хліба і видовищ».
Перші значні зміни у розумінні поняття «масса» відбулися в епоху Відродження. На відміну від філософів античності, мислителі цієї доби натовп витлумачували, виходячи не зі станового поділу, а з рівня освідченності. Відповідно, натовп – скупчення невігласів. Проте гуманісти не ставилися до натовпу презирливо. Вони думали, що істину, яка відкривається обраним, слід доносити до натовпу, що сприймає її у популярній, наївній формі. Н. Макіавеллі у праці «Державник» розрізняє народи (маси, що упорядковані законом) і натовп (неупорядковане законом скупчення мас).
Історичні події ХІХ ст. (війни, террор, революції, народження культу насилля) призвів до розчарування у дієвості просвітництва масс. Негативно ставиться до середньої людини А. Шопенгауер, а масу потрактовує як таку, що сповнена почуттями ненависті і заздрості. На його думку, масі протистоїть відлюдник.
Ф. Ніцше – один із перших мислителів, хто привернув увагу до посилення впливу масси. Людство, за Ніцше, поділяється на нижчих і вищчих. Вищчий стан має оголосити війну нижчому. Тому, що висування нижчих і середніх призведе до загибелі культури. Цьому філософу належать такі красномовні вислови: «Життя – джерело радості, але там, де п’є натовп, джерела отруйні», «Немає більшої біди у долі людства, ніж властитель – не перший серед підданих своїх».
На початку ХХ ст. зявляється відома праця Х. Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», яка відкривається констатацією: «Солістів більше немає, лише хор». Мислитель стверджує, що меншість – це сукупність осіб, виокремлених особливими якостями, а маса – це середня людина. Маса – це кожен, хто не в добрі і не в злі не вимірює себе і відчуває себе таким, як всі. Ортега-і-Гассет створює своєрідну «анатомію масової людини». Для неї притаманна вроджена невдячність, вона уявляє життя «матеріально доступним». Середня людина уже знає все і нічого не хоче слухати, але прагне навязати свою волю. Отже, масса вимірюється не кількісно, а якісно. Маса – це людина, що існує інертно.
Двадцяте століття стало каталізатором розвитку як самих «мас», так і теорії. Основною причиною цього є становлення масового суспільства, що виникає після другої світової війни внаслідок таких процесів:
а) масового виробництва і масового споживання;
б) стандартизація предметі виробництва;
в) стандартизація усіх сфер життя (процеси нівелювання життєвих форм, поглядів, поведінки);
г) урбанізація;
д) ЗМІ, які зруйнували межі культури;
е) посилення бюрократії, що повязано зі стандартизованим підходом до життя;
ж) різке посилення ролі держави у контролі над суспільством.
Позитивне значення масового суспільства:
а) зростає середній прошарок суспільства;
б) стираються класові межі;
в) поширення спільних духовних цінностей;
Негативне значення масового суспільства:
а) деперсоналізація;
б) усереднена модель пізнання світу;
в) маніпулювання;
г) масовий характер демократії створює умови для некваліфікованої влади;
д) поява «одинокого натовпу» (маніпуляції людською свідомістю призводять до атрофації потреби соціальної активності).
Найбільш неоднозначно оцінюється роль ЗМІ у масовому суспільстві. Американський соціолог Мельвін де Флуе стверджує, що ЗМІ відповідальні за зниження суспільних культурних смаків, упровадження психології злочинності, витіснення творчої ініціативи, політичного присиплення маси.
Отже, концепції «маси» властиві такі змістові ознаки:
а) маси – великі;
б) нерозрізнювані;
в) невпорядковані;
г) відбиток масового суспільства;
д) переважно негативнее сприйняття.
Засновником «психології натовпу» вважається Густав Лебон. Основний внесок ученого у теорію маси полягає у наступних ідеях: натовп не є сумою індивидів, а становить принципово інше. Натовп – це єдине утворення, наділене коллективною душею. Індивід у натовпі, завдяки її чисельності, набуває свідомості непереборної сили. Свідомість у натовпі паралізована на кшталт гіпнотичного стану. Натовп анонімний і не несе відповідальності за власні дії. Інстинкти беруть гору над радіональними рішеннями. Натовп егоїстичний, тому що не думає. Натовп традиційний, боїться новацій. «Маси поважають лише силу, а добро їх ніколи не цікавить, адже вони розцінюють його як одну з форм слабкості. Симпатії натовпу завжди на боці тиранів». «Не королі створили варфоломеївську ніч, релігійні війни, террор… У всіх цих подіях бере участь душа натовпу».
Майже усі дослідники, які вивчали процесс взаємодії індивіда і натовпу (В. Райх, З. Фройд, К. Юнг), зауважують, що у натовпі цілеспрямована воля людини слабшає, вона стає «соціальним автоматом». Окрема людина відмовляється від свого «Я» і замінює його масовим ідеалом, який втілюється у лідері натовпу. Зміни психологічного стану у натовпі спостерігається у людей різних національностей і країн. Австрійський психоаналітик В. Райх стверджував, що подібні видозміни мають однакові риси у тоталітарних суспільствах. Отже, особливості свідомості маси (тоталітарного ладу): небажання і невміння брати відповідальність за своє життя, проявляти ініціативу, поважати особистість, думку іншої людини.
Е. Канетті у роботі «Влада і маса» (1960) песимістично говорить про те, що ХХ ст. – найбільш варварська епоха розвитку людства з усіх. У визначенні маси за вихідний пункт учений бере психологічний аспект – страх людини у зіткненні з «іншою». У масі цей страх знімається, припиняють інсувати відмінності між людьми. Проте це ілюзія.
Соціолог Р. Гвардіні висуває концепцію «людини-маси»: «Замість того, щоб виступати проти маси в ім’я культури, розумніше замислитися над головною проблемою маси: чи призведе урівняння до втрат особистості чи також особи? Перше можна допустити, інше –жодного разу».
Герберт Блюмер (1939) уперше дав визначення масі як новому типові формації у суспільстві, на противагу іншим утворенням (групі, натовпу, громадськості). Ознаки групи: стійка у часі структура (усі члени групи знайомі), взаємодія для досягнення спільної мети. Ознаки натовпу (великий, але обмежений певним простором; тимчасовий; рідко збирається в однаковому складі, неструктурований і неупорядкований; дії емоційні, нераціональні).
Відмінності між публікою і натовпом (масою) встановлює Габріель Тард. Появі публики посприяв початок книдодрукування і преси. Публіка є суто духовним зібраним цілим, публіка є більш чисельною за натовп. Натовп не може бути міжнародним, на відміну від публіки. Натовп є більш нетерпимим і емоційним, ніж публіка. Лідер впливає на натовп емоційніше, на публіку – триваліше. Публіка існує довше. Із ХІХ ст. роль публіцистів постійно зростає, вони формують суспільну думку.
Ознаки громадськості (спільнота велика, тривала, дуже розпорошена, формується навколо певної суспільної проблеми; її головні функції – підвищення інтересу, формування поглядів, досягенення політичних змін; її підгрунття – ідеал раціональності в умовах відкритої політичної системи та ліпше обізнаної частини населення).
У книзі «Масова свідомість» Б. Грушин розглядає цей тип свідомості, даючи характеристику маси як некласичної спільності людей. Дослідник конкретизує її ознаки: аморфний тип цілісності, ймовірний характер виникнення, ситуативність появи та існування. Головною ознакою маси є латентність, прихованість механізму її зародження і розпливчастість вихідних ознак. Другою особливістю є ірраціональність, точніше особливий характер раціональності, який проявляється у протиріччях, «розірваності», фрагментарності, нахилам до алогізмів, функціонуванню на рівні підсвідомості (вплив, «зараження»).
