Освіта в Україні у другій половині 17 - першій половині 18 ст. залишалася на доволі високому рівні. Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини діяло 866 шкіл. Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах, які створювалися за зразком Києво-Могилянської академії. До першої половини 18 ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми - Чернігівський (1700 p.), Харківський (1726 р.) та Переяславський (1738 p.). За тих часів українські колегіуми були всестановими: у них навчалися не лише діти священиків, козацької старшини і шляхтичів, а й вихідці із селян і міщан. Кількість студентів у колегіумах була значною: приміром, у Чернігові щороку навчалися 700-800 осіб.
Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом другої половини 17 - першої половини 18 ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Вдячна пам'ять про фундатора закріпилася в назві колегії, яку ще за життя митрополита почали називати Києво-Могилянською. Що ж до статусу академії, то саме так сприймали новостворений заклад сучасники. Хоч з формального погляду академією його було визнано 1658 р. в Гадяцькому договорі. Підтримка гетьмана Івана Мазепи сприяла розквітові цього навчального закладу: до 1709 р. в ньому навчалося до 2 тис. студентів із різних регіонів України, а також із Білорусі, Росії, Молдови, південнослов'янських країн. Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв'язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременці, Уневі, Почаєві. Крім богослужбових книжок, видавалися твори тогочасних українських письменників, підручники. Книжки друкувалися українською, церковнослов'янською, латинською, польською мовами.
Література
Високий рівень освіти та книгодрукування сприяв розвиткові літератури. Книжна література кінця 17-18 ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому переважали твори українською мовою; латиномовні та польськомовні в доробку українських письменників траплялися рідше.
Поезія. Із поетів, котрі вживали тільки книжну українську мову, найвидатнішим був Климентій Зиновіїв. Цьому поетові-ченцю належить велика рукописна збірка віршів, героями яких були здебільшого ремісники, робітники промислів, наймити-
бурлаки, козаки. Климентій Зиновіїв перший з українських поетів оспівав працю. У його віршах - безліч подробиць і деталей життя трударів тогочасної України. У цьому сенсі вони є винятково цінним історичним джерелом. Климентій Зиновіїв уславився як один з перших фольклористів, адже він записав близько 1600 народних прислів'їв та приказок, впорядкував їх за алфавітом, увівши до своєї книжки.
Перевагу книжній українській мові надавав Іван Величковський - вихованець Києво-Могилянської академії. Він створив
дві книги віршів - «Зегар з полузегарком» та «Млеко», у яких подав напрочуд вигадливі за формою поезії - т. зв. курйозні вірші.До курйозних віршів відносять, зокрема, акровірш - поетичний твір, у якому перші літери кожного рядка утворюють слово. Здебільшого в акровіршах поети закодовували власні імена. Серед курйозних були фігурні вірші, у яких поетичні рядки утворювали певну фігуру; хроновірші - поезії, ніби зачаровані певним числом: кількість слів у рядку, кількість рядків дорівнювала тому числу. Були й вірші, що читалися однаково зліва направо й навпаки. Курйозні вірші є виявом мистецького стилю бароко в літературі.
Драматична література. Протягом 17-18 ст. упевнено розвивався український театр. Він існував у двох різновидах - шкільний і мандрівний. Шкільний театр творився професорами й студентами Києво-Могилянської академії, а мандрівний -учителями нижчих шкіл і мандрівними дяками.
Найдавніша українська драма, що в повному обсязі збереглася до нашого часу, датується 1674 р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму - твір Феофана Прокоповича «Володимир».
