Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) -самопроголошена незалежна держава в період з кінця 1918 до початку 1919 року в східній Галичині зі столицею спочатку у Львові, потім у Станіславове (нинішній Івано-Франківськ).
Активізація національно-визвольного руху в Західній Україні мала декілька причин:
- революційні події в Росії,
- поразка австро-угорських військ на Галичині й Поділлі,
- проголошення УНР,
- посилення державної кризи в Австро-Угорщині.
Отож, коли у жовтні 1918 року Австро-Угорщина розпалася на декілька незалежних держав, український народ розпочав рішучі заходи – створення власної держави на західноукраїнських землях.
Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР:
- Створення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів.
- Закон про громадянство, проголошення української мови державною.
- Земельна реформа, за якою земля відчужувалася від великих власників і передавалася земельним комітетам, термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалося покарання – ув'язнення, штрафи, втрата права на володіння землею.
- Закон про 8-годинний робочий день.
- Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.
- Закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання.
- Закон про національних меншин, що гарантував їм 30 % місць у майбутньому парламенті.
- Створення української Галицької Армії (УГА) на чолі з М. Омеляновичем-Павленком.
- 22 січня 1919 р. – проголошення у Києві Акту злуки ЗУНР та УНР (не був реалізований, але мав велике значення для збереження ідеї соборності України).
Об'єднання українських земель в одну державу мало причини:
• польський наступ на територію ЗУНР;
• нестримне бажання українців жити в єдиній соборній українській Державі.
- Укріплення міжнародних позицій (відкриття посольств та дипломатичних представництв у низці країн).
- Україно-польська війна.
До позитивних аспектів державотворення в ЗУНР належить унормування створення Української галицької армії (УГА), яка під час війни і протистояння з Польщею стала головним чинником забезпечення державної незалежності. Подібної оперативності й послідовності у військовому питанні так і не вдалося досягти діячам УНР ні за Центральної Ради, ні за Директорії. Це, зокрема, призвело до втрати національної державності в Україні.
Провідною ідеєю було виправдати сподівання більшості населення краю щодо створення соборної незалежної Української держави шляхом об'єднання ЗУНР з УНР. Задля цього вели переговори з урядом гетьмана П. Скоропадського, а після повалення його влади - з Директорією УНР.
Отже, навіть після злуки влада на території Західної області УНР (таку назву дістала територія колишньої ЗУНР) де-юре залишалася в руках УНРади та її уряду.
На увагу заслуговує вирішення ЗУНР національного питання.
УНРада так і не встигла прийняти продекларованого закону про національно-персональну автономію. Однак фактично уряд ЗУНР послідовно дотримувався принципів поваги й забезпечення прав національних меншин.
Таким чином, у Західній Україні в досить стислий термін, під час українсько-польської війни, вдалося сформувати ефективну вертикаль влади, налагодити суспільно-політичне та економічне життя і створити необхідні умови для забезпечення життєдіяльності держави. На відміну від Наддніпрянщини, тут не існувало вагомих внутрішніх факторів руйнації держави, причин для втрати незалежності чи для розпаду ЗУНР.
Причини та наслідки падіння ЗУНР:
- Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР.
- Війна з Польщею.
- Байдужість до долі української республіки з боку великих європейських держав.
- Поглинання території ЗУНР різними країнами.
Але, незважаючи на невдачу, спроба визволити західноукраїнські землі від іноземного поневолення та об'єднати їх із землями УНР чітко окреслила етнографічні кордони українського народу, збагатила його новим досвідом, знаннями і вмінням.
26. Дайте характеристику державного устрою УРСР у складі СРСР (1920-1990-ті.рр)
Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні.
Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919р., повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.
Створення в 1922 р. Союзу радянських республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни.
Такі зміни було внесено УРСР в 1929 р. і вони були пов'язані головним чином із розподілом компетенції між союзною і республіканською владою.
У грудні 1936 р., тобто в самий розпал сталінських репресій, була прийнята нова Конституція СРСР, проголошена найдемократичнішою у світі.
Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні положення.
В Конституції закріплювалися демократичні, політичні, соціальні, культурні та особисті права громад.
Ліквідація культу особистості Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення в країні відкрито опозиційних рухів, усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін.
За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 року.
Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя Укр.
В ній були закріплені:
а) політичні права: обирати і бути обраним, здійснювати управління державою, критикувати державних службовців та ін.;
б) економічні права: на працю, на відпочинок та ін.;
в) соціальні права: на матеріальне забезпечення, на житло, на охорону здоров'я та ін.;
г) культурні права: на освіту, на літературну, художню та наукову творчість та ін.;
д) особисті права: на недоторканість особи, житла, особистого життя та ін.1
За період знаходження України в складі СРСР формою правління в Україні була радянська республіка, формою державного устрою - унітарна республіка як суб'єкт федерації СРСР, а за формою державного режиму - соціалістична демократія. Правова система України була соціалістичною і продовження соціалістичної правової системи СРСР, Джерелом права був нормативно-правовий акт.
1922 p., До складу УСРР увійшли території, що перебували під владою Російської імперії. Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія і Чехословаччина
1939 p., Після вступу радянської армії на території Східної Польщі до Радянського Союзу в складі УРСР було приєднано Галичину.
1940 p., До УРСР приєднано Бессарабію та Буковину. Законом Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина, Північна і Південна Бессарабія включені до складу Української РСР.
1944 p З'їзд народних комітетів Закарпаття в Мукачевому висловився за возз'єднання з Українською РСР.
1945 p., Підписання чехословацького договору в Москві, Закарпатська Україна об'єднана з Українською РСР.
1946 p., 22 січня. Створена Закарпатська область у складі Української РСР.
1954 p., На честь 300-річчя Переяславської угоди зі складу Російської федерації до УРСР було передано Крим.
Увійшовши до складу Рад. Союзу в 1922 p., Україна охоплювала територію в 450 тис. км2 з населенням понад 26 млн.Столицею з 1922 р. по 21 січня 1934 р. (дата прийняття рішення) був Харків.
Республіку поділили на 12 губерній;
у 1925 р. в результаті адміністративної реформи було створено 41 округ,
а в 1933 р. їх знову реорганізували у 15 областей.
У 1939 р. включення Західної України до складу СРСР число областей збільшилося ще на шість.
На початку Великої Вітчизняної війни Гітлер поділив територію України на адміністративні одиниці. Рейхскомісаріат Україна, охоплювала Правобережжя і частину Лівобережжя з центром у Рівному. Галичина була перетворена в Генеральну губернію з підпорядкуванням Польщі. Буковина й частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані Румунії й стали називатись Трансністріею.
Після закінчення війни в результаті приєднання Буковини, Криму, реорганізації областей їх кількість збільшилась до 25.
Державне управління. Практично з перших років радянської влади Комуністична партія відігравала провідну роль в економічному і соціальному житті як Радянського Союзу в цілому, так і України зокрема. Обіймати керівну посаду на всіх щаблях законодавчої, виконавчої і судової влади міг тільки член партії. До речі, інших партій з середини 20-х років XX ст. і до розвалу Радянського Союзу не існувало.
Система державного управління практично за всі роки перебування України в складі Радянського Союзу характеризувалась тоталітаризмом, бюрократизмом, нехтуванням інтересів, малоефективністю, жорстокою експлуатацією природних ресурсів, створенням екологічних проблем.
