Тема 1. КОНФЛІКТИ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКИ КОНФЛІКТОЛОГІЇ
Передумови виникнення конфліктології.
Сьогодні для всіх зрозуміло, що конфлікт є постійним супутником людини. Російський дослідник Д.М. Фельдман дотепно підмітив: «Відпочити від конфлікту можливо хіба що опинившись подібно Робінзону Крузо на безлюдному острові, але і то лише до п’ятниці» (Политология конфлікта: учебн. пособие. М., 1998. – С. 8).
Конфлікт, по-суті, охоплює усі сфери людського життя, починаючи від розбратів малечі й закінчуючи світовими війнами.
На жаль, сам термін «конфлікт» допоки-що має здебільшого негативний контекст у суспільстві. В той же час, все більшою мірою приходить розуміння інтегративної функції конфлікту.
Можна стверджувати, що конфліктна соціальна система (на інституційній регульованій основі) виявляється більш стійкою за часом, аніж та, що видається стабільною, але базується на придушенні інтересів різних груп.
Конфлікт супроводжує людство протягом усього розвитку. Недарма частина дослідників нарікає історію людства історією війн.
Справа у тому, що конфліктність забезпечує варіантність форм розвитку, сприяє виникненню альтернатив у вирішенні гострих проблем.
Конфліктність немовби легітимізує наявність різних груп інтересів. Вона відкриває шлях для структурних реформ і зміни трендів розвитку суспільства у цілому.
Конфліктна взаємодія рівноправних суб’єктів забезпечує гнучкість соціуму, його адаптаційний потенціал у відношенні до впливу зовнішнього середовища (на противагу іншим формам контактів соціальних суб’єктів: заступництво, нейтральність, підпорядкованість).
Тобто, доводити сьогодні, що проблематика, яка пов’язана з вивченням конфлікту, має право на існування, потреби немає. Зацікавленість вивчення висока. Але, на жаль, значною мірою вона пов’язана зі зростанням напруги у різних сферах соціальної взаємодії.
Ми виявились непідготовленими до складних ситуацій. Орієнтація на «безконфліктний» розвиток суспільства робила проблематику конфліктів неперспективною. Це призвело не лише до її виключення з області наукового дослідження, але й до того, що у суспільстві не сформувались механізми роботи з конфліктами. Це стосується й сфери міжнародних взаємодій.
Поняття конфлікту. Класифікація конфліктних явищ
Поняття конфлікту належить як до повсякденного розуміння, так і до наукового бачення.
Слово «конфлікт» походить від латинського conflictus – зіткнення, і практично у незмінному вигляді трактується іншими мовами. Визначень поняття конфлікту багато. Підсумкові визначальні характеристики:
1. Стан відкритої, тривалої боротьби; битва або війна.
2. Стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями чи інтересами; зіткнення протилежностей.
3. Психічна боротьба, що виникає як результат одночасного функціонування тенденцій, бажань, імпульсів, що взаємно виключають одне одного.
4. Протистояння характерів або сил у літературному чи сценічному творі.
Синонімічний ряд поняття конфлікт включає конфлікт (conflict); спір, суперництво (contest); єдиноборство, двобій (combat); боротьбу (fight), скандал, лайка (affray). Незмінним компонентом тут є зіткнення двох протиборчих начал, але для визначення проблемного поля конфліктних явищ цього недостатньо.
Не випадково поняття конфлікту набуло статус терміна порівняно пізно. Поняття конфлікту не належить до будь-якої однієї галузі науки чи практики. Нараховується не менше одинадцяти.
Американські соціологи Р. Мак і Р. Снайде марно намагались упорядкувати використання термінів конфлікту і дійшли висновку: «Очевидно, «конфлікт» представляє, здебільшого, резино подібне поняття, яке можна розтягувати і отримане використовувати у своїх цілях» (Нечипоренко, 1982, С. 38-39).
При цьому різні дисципліни наділяють поняття конфлікту своїм змістом: економісти – конкуренція, психологи – напруга, соціологи – опозиція (Дороніна, 1981).
На даний час багато з конфліктологів (західні) мало підтримують ідею створення універсальної теорії конфлікту, що може застосовуватись до різних конфліктних явищ.
Відсутність точних дефініцій залишає «можливість» побудови неконкретного права (тероризм). Разом з тим, аналіз використання поняття конфлікту і різноманітних контекстів його застосування вказує, що поряд із словосполученнями, що означають конкретні явища (зовнішній конфлікт, транснаціональний конфлікт, політичний конфлікт) часто зустрічаються образні терміни (конфлікт вільної людської душі і ворожого світу, конфлікт людини з технікою).
Це вказує на необхідність визначення ознак і критеріїв, які дозволяли б відокремлювати конфліктні явища, що підлягають науковому осмисленню, від інших нестрогих випадків використання. Цьому може зарадити класифікація конфліктів.
Традиційне визначення видів конфлікту ґрунтується на розрізненні їх сторін. К. Боулдінг: між особами; між особою т групою; між групою та організацією, між різними типами груп і організацій (В. 1962).
С. Чейз: 18-рівнева структурна класифікація.
О.Г. Здравомислов (ґрунтуючись на роботах Н. Смелзера): 1. Міжіндивідуальні. 2. Міжгрупові. 3. Між асоціаціями (партіями). 4. Внутрішньо- та міжінституціональні. 5. Між секторами суспільного розподілу праці. 6. Між держу твореннями. 7. Між культурами і типами культур.
Цілком прийнятним може бути розподіл на внутрішньоособистісні і соціальні конфлікти.
У цілому ж можна сказати: поняття «конфлікт» відноситься до широкого кола різнорівневих явищ, що виникають обов’язково «між кимось і кимось» або рідше – «між чимось і чимось» (Захід – Схід).
Зрозуміло, що визначити поняття конфлікту універсально непросто. Ф.В. Василюк: «якщо задатися метою знайти дефініцію, яка б не суперечила жодному з поглядів на конфлікти, вона б звучала абсолютно беззмістовно: конфлікт – це зіткнення чогось з чимось» (Василюк 1984, с. 42).
Одним з найприйнятніших варіантів визначення конфлікту є той, що базується на його філософському розумінні: «граничний випадок загострення суперечностей». Тоді, наприклад, соціальний конфлікт може бути визначений як «граничний випадок загострення соціальних суперечностей, що виражається у зіткненні різних суспільних загалів – класів, держав, націй, соціальних груп, соціальних інститутів, що зумовлене протилежністю або суттєвою розбіжністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку (Соц. словник, 1991. – С. 80).
О.Г. Здравомислов: «Конфлікт – це найважливіша сторона взаємодії людей у суспільстві, свого роду клітинка соціального буття. Це форма відносин між актуальними і потенціальними суб’єктами соціальної дії, мотивація яких зумовлена протиборчими цінностями й нормами, інтересами й потребами» (1995, С. 94).
Довідка: для міжнародного права такий підхід важливий. Якби не узгодження воль, то кожна норма могла б складати нерозв’язуваний конфлікт.
Р. Дарендорф: Будь-яке відношення між елементами, яке можна охарактеризувати через об’єктивні (латентні) або суб’єктивні (наявні) протилежності (Степаненкова, 1994. – С. 141).
Б.І. Хасан: «Конфлікт – це така характеристика взаємодії, у якій дії, що не можуть існувати у незмінному вигляді, взаємодетермінують та взаємозамінюють одне одного, вимагаючи для цього спеціальної організації.
При цьому важливо враховувати, що дію можна розглядати і у зовнішньому і у внутрішньому плані.
Разом із тим, будь-який конфлікт представляє собою актуалізовану суперечність, тобто втілені у взаємодії протиборчі цінності, установки, мотиви. можна вважати досить очевидним, що для свого розв’язання суперечність неодмінно повинна втілитися у діях, їх зіткненні. Лише через зіткненні дій, буквальне або мислиме, суперечність себе й виявляє» (Хасан, 1996. – С. 33).
Жодне з визначень не може бути універсальним.
Ознаки конфлікту
Аналіз різних визначень конфлікту дозволяє виділити типові знаки (обмежити його проблемне поле).
Перша така ознака – «зіткнення» (несумісність, боротьба, розбіжності), що лежить в основі конфлікту. Будь-який конфлікт містить у собі момент протистояння, «протиборства».
Зіткнення, передусім, передбачає наявність начал, що суперечать одне одному. Тема бінарності йде з філософії.
Для нас важливим є те, що ці полюси взаємно передбачають одне одного. Це означає, що їх протистояння стає можливим лише у взаємодії. Тобто, суперечність не може існувати сама собою без конкретних носіїв. Це носить назву «біполярність», що означає і взаємопов’язаність, і взаємопротилежність одночасно.
Р. Дарендорф: «Будь-який конфлікт зводиться до «відносин двох елементів». Навіть якщо у конфлікті беруть участь декілька груп, між ними утворюються коаліції, і конфлікт знову набуває біполярної природи (1994, С. 142).
Однак, сама біполярність ще не означає зіткнення двох начал (Південний і Північний полюси). Потрібна боротьба, активна взаємодія, що спрямована на здолання суперечності, що їх розділяє.
Конфлікт показує себе у «боротьбі» його різних сторін, яка завершується розв’язанням або зняттям протиріччя (Зіммель, С. 16).
Г. Зіммель: Конфлікт призначений для вирішення будь-якого дуалізму, це – спосіб досягнення своєрідної єдності, навіть якщо вона досягається ціною знищення однієї із сторін конфлікту.
Таким чином, поряд з біполярністю, яка є носієм суперечності, обов’язковим атрибутом конфлікту є активність, спрямована на здолання протиріччя.
Далі: Зіткнення як ядро конфлікту передбачає усвідомлювану активність сторін. Це узгоджується з філософською традицією розуміння протиріч та їх розвитку, за якою у природних протиріччях відсутня фаза конфлікту: «Конфлікт як фаза протиріччя можливий лише тоді, коли його сторони представлені суб’єктами. Де суб’єкт відсутній – не може бути конфлікту» (Штраке, 1977. – С. 26).
Отже, ще один критерій, на основі якого можна характеризувати явище конфлікту, - це наявність суб’єкта або суб’єктів як носіїв конфлікту.
Конфлікт вимагає наявності суб’єкта або суб’єктів, що представляють його сторони. Це передбачає можливість, щонайменше, потенційно можливих і усвідомлюваних дій з боку даних суб’єктів. Цим конфлікт відрізняється від протиріч, сторони якого не обов’язково повинні бути представлені суб’єктами.
Прийняття такої точки зору обмежує проблемне поле конфлікту людськими явищами.
Отже, ми відділили від наукового розуміння конфлікту його метафоричні значення (конфлікт з природою). «Конфлікт добра і зла» аби стати конфліктом мусить персоніфікуватись.
Важливо, що психологія виходить з того, що неможливо зводити складні форми людської поведінки до біологічних схем. Конфлікт відноситься до складних явищ психічного життя людини.
Тепер залишається наведене розуміння конфлікту зіставити з діалектичною традицією, в рамках якої Гегель дав класичне описання динаміки розгортання суперечності: «Дія починається, власне кажучи, лише тоді, коли зовні виявилась протилежність, що міститься у ситуації. Але оскільки дія із зіткнення порушує певну протилежну сторону, то цим розладом воно викликає проти себе протилежну силу, на яку воно нападає, і внаслідок цього з акцією безпосередньо пов’язана реакція». Тепер протистоять одне одному два вирваних із гармонії інтереса, і вони у своєму протиріччі необхідно потребують певного розв’язання».
Якщо взяти до уваги, що конфлікт є конкретним виявом суперечності, то підходи в оцінках співпадають.
Таким чином, первинне розуміння конфлікту виглядає так: біполярне явище – протистояння двох начал, що виявляє себе в активності сторін, спрямованій на здолання протиріччя, причому сторони конфлікту представлені активним суб’єктом (суб’єктами).
Подальший розвиток і застосування цього терміну визначається сферою, у якій розгортається суперечність, характером протиборчих сторін, а також змістом їхньої взаємодії.
Пізнання конфлікту у подальшому найбільш продуктивним вбачається через філософсько-соціологічну і психологічну традицію його вивчення.
Висновки:
1. Поняття конфлікту належить науці і повсякденній свідомості.
2. Поняття конфлікту виявляє себе у повсякденному обігу і в науці для визначення широкого кола явищ від внутріособистісного до соціального рівня.
3. Поняттям конфлікту користуються різні наукові дисципліни.
4. Класифікація конфліктів підкреслює їх різнорівневий характер. При цьому широта предметного поля зашкоджує коректному визначенню конфлікту згідно всіх його видів.
5. Інваріантними (сутнісними) характеристиками конфлікту є біполярність, активність, що спрямована на здолання суперечностей, суб’єктність (наявність суб’єкта або суб’єктів як носіїв конфлікту).
6. Рамки предметного поля конфлікту: конфлікт – це біполярне явище (протистояння двох начал), що виявляє себе у активності сторін, спрямованій на здолання суперечностей, причому сторони представлені активним суб’єктом (суб’єктами).
7. Найпродуктивнішими для поглибленого вивчення конфлікту вбачаються філософсько-соціологічний і психологічний підходи.
