Поведінка особистості в конфліктних ситуаціях

Студентам, вивчаючи питання слід пам’ятати, що вибір власного, продуктивного для кожної людини індивідуального стилю поведінки в конфліктах, а також застосування відповідно до нього набору тактик дії залежить:

• від особових властивостей конфліктуючої сторони і властивого їй стилю поведінки;

• стилю поведінки учасників, залучених в конфлікт;

• природи самого конфлікту, його вигляду;

• значущості конфлікту для його учасників.

У виборі стратегії поведінки важливий також чинник оцінки учасниками конфлікту успішності застосування стратегії для досягнення власних цілей та її "ціни". Оцінка застосовності стратегії дозволяє здійснити її адекватний вибір.

Кенет Томас і Ральф Килменн (1977 р.) запропонували дві незалежні компоненти конфліктної поведінки:

- напористість, що визначається як поведінка з прагненням задовольнити свої власні інтереси;

- кооперативність, що визначається як поведінка з прагненням задовольнити інтереси іншого індивіда (групи).

Сітка Томаса—Килменна демонструє, що вибір конфліктної поведінки залежить як від інтересів сторін, що беруть участь в конфлікті, так і від характеру дій, що робляться ними. Сам стиль поведінки в конфлікті визначається, по-перше, мірою здійснення власних інтересів (особистих або групових) і ступенем активності або пасивності в їх відстоюванні. По-друге, на стиль поведінки істотно впливають прагнення задовольнити інтереси інших сторін, що беруть участь в конфлікті, а також те, які дії пріоритетні для окремих осіб, соціальних груп — індивідуальні або сумісні (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Стилі поведінки в конфліктах

Студентам слід зрозуміти, що існує п'ять типів стилів поведінки в конфлікті:

1. Конфронтація (конкуренція, змагання, формуючий або домінуючий стиль) дуже близький до напористості і практично не пов'язаний з кооператівністю: сторона робить основний упор на своїх інтересах та ігнорує інтереси інших, нав'язує опоненту переважне для себе рішення. Суперництво обов'язково припускає наявність того, хто виграв і програв. Гаслом стилю є "сильний завжди має права", "переможців не судять" та інше.

2. Стиль „пристосування” є ненапористим і кооперативним - група поступається іншим за рахунок своїх інтересів. Ця орієнтація називається утихомирюючою або згладжуючою, і ті, хто слідує їй, прагнуть уникнути конфліктів в ім'я підтримки взаємостосунків. Пристосування, або поступка, розглядається як вимушена або добровільна відмова від боротьби і здача своїх позицій. Прийняти таку стратегію опонента вимушують різні мотиви: усвідомлення своєї неправоти, необхідність збереження хороших відносин з опонентом, сильна залежність від нього; незначність проблеми. До такого виходу з конфлікту приводить значний збиток, одержаний в ході боротьби, загроза ще серйозніших негативних наслідків, відсутність шансів на інший результат, тиск третьої сторони. Дає можливість зберегти ресурси для слушних моментів.

3. Ухилення (уникаючий стиль) є ненапористим і не кооперативним. Характеризується явною відсутністю у залученого в конфліктну ситуацію бажання співробітничати з ким-небудь. Може докласти активні зусилля для відстоювання власних інтересів, рівно як і піти назустріч опонентам; прагненням вийти з конфліктного поля, уникнути конфлікту. При цій орієнтації байдужий результат конфлікту. Уникаючи конфлікту (фізично або емоційно), можливо, людина побоюється конфронтації. Позиція - апатична, ізольована або самопринизлива. Опонент переходить до уникнення після невдалих спроб реалізувати свої інтереси за допомогою активних стратегій. Конфлікт не вирішується, а затухає. Уникнення або відхід від конфлікту може привести до зростання проблеми. Відхід цілком конструктивна реакція на тривалий конфлікт. Йдучи від реального вирішення конфлікту, він позбавляє себе можливості взяти участь в подальшому розвитку ситуації. Стиль „ухилення” застосовується за відсутності сил і часу для вирішення суперечності, при прагненні виграти час, наявності труднощів у визначенні лінії своєї поведінки, небажанні вирішувати проблему взагалі. Унаслідок невтручання проблема, яку можна було вирішити, залишається і перетворюється на таку, яку вже неможливо вирішити. Гасло даного стилю — "моя хата з краю".

4. Стиль „співробітництво” (об'єднуючий)- найефективніший, висока напористість і кооперативність. Прагнення до: рішення, яке задовольняє обидві сторони, конструктивного обговорення проблеми, розгляду іншої сторони не як опонента, а як союзника в пошуку рішення. Найбільш ефективно використання стиля в ситуаціях при умовах: сильної взаємозалежності опонентів; схильності обох ігнорувати відмінність у владі; важливості рішення для обох сторін; неупередженості учасників. Гасло — "одна голова добре, а дві — краще".

5. Компромісний стиль принесення в жертву частини власних інтересів з умовою задоволення іншої частини особистих інтересів. Для досягнення угоди причина розбіжності розкладається на обидві сторони однаковою мірою. Компроміс полягає в бажанні опонентів завершити конфлікт частковими поступками. Цей стиль в рівній мірі припускає активні і пасивні дії, додатково індивідуальних і колективних зусиль. Переваги стилю „компроміс” у тому, що звичайно він перегороджує шлях до недоброзичливості, дозволяє, хоча і частково, задовольнити зазіхання кожної із залучених в конфлікт сторін. Компроміс ефективний у наступних випадках: розуміння опонентом, що суперники володіють рівними можливостями; наявність взаємовиключних інтересів; задоволення тимчасовим рішенням; загрози втратити все. Гасло особистості, яка використовує стиль поведінки в конфлікті „компроміс” полягає в наступному "краще синиця в руках, ніж журавель у небі".