І. 1. На перших етапах еволюції дер­жава виступала як зовнішня сила щодо суспільного виробництва

Держава є системою, яка забезпечує соціальну форму розвит­ку суспільства, тому що всі зміни в суспільстві пов'язані з діяль­ністю людей. Більше того, економічний, соціально-політичний, правовий види діяльності держави тісно переплетені між собою і взаємозалежні.

3. З розвитком держава розпочала контроль за обміном всередині роду, общини, країни, впливаючи на все суспільне життя, великого успіху вона досягла у стимулюванні міжнародних зв'язків. Держава генерувала нові торгові шляхи і виконувала роль посередника між різними країнами.

4. Торгове суперництво між країнами призвело до військових конфліктів і застосування владою заходів протекціоніз­му, а саме утримання в секреті техніко-технологічних новин, при­дбання дешевих матеріалів для обробної промисловості тощо.

ІІ. У період пізнього середньовіччя роль держави, її економічна діяльність посилюється і стає закономірним явищем у суспільно­му розвитку. Суспільне виробництво починає змінювати форму господарювання, оскільки зароджуються капіталістичні відноси­ни. У країнах Західної Європи це було пов'язане з найбільш гру­бими формами насильства: розорення дрібних виробників, поне­волення колоній, работоргівля тощо. Ці заходи проводилися за безпосередньої участі держави.

ІІІ. На межі XIX і XX ст. суспільний розвиток характеризувався формуванням монополій і фінансового капіталу, вивезенням капіта­лу, експансією розвинутих країн, переміщенням жорстокої конку­ренції в міжнародний простір та ін. Зміни, які відбувалися в еконо­мічному механізмі, продовжували вдосконалювати економічну діяльність держави. Вона стає суб'єктом економічної діяльності

Держава — найвища форма організації люд­ського співжиття і одночасно найпотужніший владний суб'єкт. Аргументом останнього є як обсяги державної власності, так і її відповідне місце в інституціональній системі суспільства. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволен­ня своїх безперервно зростаючих потреб здійснювалась згідно зі схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями.

4. Політико -економічне визначення держави за умов капіталізму: це загально--1 національний економічний суб'єкт, що зосереджує у своїх руках] економічну владу і значну частку власності на продуктивні сили з приводу привласнення яких (влади і власності) виникає певваі система відносин економічної власності та управління нею у всіх! сферах суспільного відтворення в інтересах економічно паную-| чого класу.

Ринок і держава

1.Роль держави в реалізації загальнонаціональних економічних інтересів

2.Особливсоті державного впливу на економіку в сучасних умовах України

 

Діяльність держави спрямована, насамперед, на задоволення! інтересів класу капіталістів з використанням для цієї мети зро-| стаючих обсягів державної власності. Тому державу при капіта-| лізмі Ф. Енгельс справедливо називав колективним капіталістом, ■■ який залежно від зростаючої частки привласнюваної нею влас- і ності піддає експлуатації все більшу кількість осіб найманої; праці. Така експлуатація здійснюється у всіх сферах суспільно-го відтворення передусім через механізм оподаткування та| підприємницької діяльності.

З урахуванням сказаного можна дати таке політико-еконо-\ мічне визначення держави за умов капіталізму: це загально--1 національний економічний суб'єкт, що зосереджує у своїх руках] економічну владу і значну частку власності на продуктивні сили з приводу привласнення яких (влади і власності) виникає певваі система відносин економічної власності та управління нею у всіх! сферах суспільного відтворення в інтересах економічно паную-| чого класу.

Активне втручання держави в суспільне відтворення виклика­не:

необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку.

Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкурен­ції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб'єктів господарювання знижується.

певна економічна діяльність є невигідною для суб'єктів господарювання. Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, ко мунальне обслуговування будинків, санітар­ний контроль тощо.

необхідність певного перероз­поділу доходів, підвищенням доступу населення до деяких това­рів і послуг. Механізм перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог.

 

Виходячи з цього держава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки:

Ø захист прав власника (ст. 41 Конституції України);

Ø антимонопольне законодавство {ст. 42 Конституції України);

Ø соціальний захист населення {ст. 46 Конституції України);

Ø захист покупців {ст. 42 Конституції України

одержавлення процесу відтворення робочої сили відбу­вається у таких формах: зростання кількості робітників у дер­жавному секторі, організація громадських робіт і створення відпо­відних державних установ (у СІЛА в 1933 р. створено адміні­страцію громадських робіт); розвиток державної освіти, охорони здоров'я, кваліфікації та перекваліфікації робітників; заходи щодо охорони навколишнього середовища тощо. Отже, держава створює якісно нові форми розвитку основної продуктивної сили, забезпечуючи еволюцію економічної системи.

Одержавлення процесу відтворення науки відбувається у формі фінансування державою науково-дослідних і конструк­торських розробок, підготовки наукових кадрів, будівництва й утримання наукових лабораторій, науково-дослідницьких центрів, формування державної інтелектуальної власності (у вигляді па­тентів, ліцензій тощо). Специфічні форми притаманні одержав-ленню процесів відтворення інших елементів системи продук­тивних сил та відносин економічної власності

Ринок — це меха­нізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте окремі періоди розвитку економіки можуть супро­воджуватись високим рівнем безробіття і непомірною інфляцією. Найсильніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, тому політику, спрямовану на макроеко-номічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави що­до утримання промислових циклів. Згідно із загальними рекомен­даціями для проведення політики стабілізації необхідно збільшу­вати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектору в період великого безробіття і, відпо­відно, скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб зменшити витрати приватного сектору в періоди інфляції.

Для реалізації складних економічних завдань держава викорис­товує такі напрями діяльності:

— фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спря­мованих на регулювання економічних процесів у країні;

— соціальна політика і політика регулювання доходів як су­купність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих
соціальних груп населення;

— зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спря­мованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Механізм реалізації функцій держави є різноманітним у прос­торі й часі функціонування економіки. Він якісно відрізняється в період становлення, формування ринкової економіки та в умовах функціонування сформованої, добре відрегульованої економіки.

Головною метою державного регулювання економіки є забез­печення економічної і соціальної стабільності та зміцнення еко­номічної безпеки держави. З цього випливають конкретні зав­дання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі, до яких належать також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану дов­кілля та ін., нерозривно пов'язані з об'єктами державного регу­лювання економіки.

Названі цілі хоч і неоднакові за значенням та масштабами, але перебувають у тісному взаємозв'язку. Частіше за все одну мету не можна поставити та досягти її незалежно від інших.

Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулю­вання економіки. На підставі досвіду розвинутих країн україн­ські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інстру­менти державного регулювання економіки. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використан­ня на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна політика, грошово-кредитна політика НБУ, інвести­ційна політика, регулювання цін і валютного курсу, державні за­мовлення (контракти).

Нагадаємо, що головні елементи механізму державного регу­лювання економіки описують терміни: суб'єкт, об'єкт, методи і засоби.

Суб'єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, про­фесії, галузеві та регіональні інтереси. Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управ­лінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої ін­тереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об'єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, культурних, екологіч­них, регіональних інтересів є також політичні партії. Наймогутніші виразники господарських інтересів — це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.

Виконавцями господарських інтересів держави є органи дер­жавної та місцевої влади, а також Національний банк.

Об'єкти державного регулювання економіки — це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або мо­жуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх ви­рішення конче потрібне для нормального функціонування еконо­міки та підтримання соціальної стабільності.