Тема 17. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

Вивчаючи цю тему, важливо звернути увагу на те, що в системі суспільного відтворення фаза розподілу названа другою після виробництва. Ця фаза має систему “власних” економічних законів. Д.Рікардо писав: “Визначити закони, які управляють цим розподілом – головна задача політичної економії” (див.: Рікардо Д. Начала политической экономии // Классика экономической теории. – М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. – с. 403). Вивченню цих законів і присвячується дана тема (див.: 1, тема 17; 2, тема 17).

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу національного доходу. Видатний американський економіст Дж.Б.Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється суспільним законом, згідно з яким кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює (див.: Кларк Дж.Б. Распределение богатства: Пер. с англ. – М., 1992. – с. 17). У більш широкому аспекті політична економія вивчає також закони розподілу чинників виробництва, суспільного продукту в його конкретних формах, грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів тощо, а також закономірності взаємозв’язку фази розподілу з фазами виробництва, споживання і обміну.

Важливо пам’ятати, що розподілу доходів передує розподіл чинників виробництва, який утверджується у формі власності. Розподіл національного доходу між населенням та домогосподарствами залежить не тільки від рівня продуктивності кожного чинника виробництва (праці, капіталу, землі і підприємництва), а й розподілу цих чинників виробництва між населенням та домогосподарствами. З точки зору відносин власності на чинники виробництва сучасне суспільство є класовим. У капіталістичному суспільстві виділяють, перш за все, клас капіталістів, які є власниками підприємств, великих ресурсів грошового та фіктивного капіталу (цінних) паперів, значних земельних ресурсів, у тому числі корисних копалин. У найманих працівників основним чинником виробництва є здібності до праці. Праця є для них вирішальним, а часто і єдиним, джерелом доходів.

За висловом Ж.-Б.Сея, у сфері виробництва є три класи виробництва: клас підприємців (включаючи й дрібних товаровиробників), клас робітників (включаючи вчених, менеджерів, інженерно-технічний персонал і т.д.) та клас землевласників (Див. Сэй Ж.-Б., Бастиа Ф. Трактак по политической экономии / Ж.-Б. Сэй Экономические гармонии / Ф. Бастиа. – М.: Дело, 2000. – с. 59). Первісний розподіл національного доходу здійснюється саме між ними. Деякі вітчизняні політекономи рекомендують розглядати шестифакторну модель розподілу, яка включає, крім названих, інформацію і державу (див. Малий І.Й. Теорія розподілу суспільного продукту. – К.: КНЕУ, 2000. – с. 48). Оскільки більшість економістів вважає, що основними факторами виробництва є земля, праця, капітал і підприємництво, то ми будемо зосереджувати свою увагу на чотирифакторній моделі первинного розподілу. Вважається, що держава прямо нічого не вкладає у виробництво в обмін на непрямі податки, тобто воно не розцінюється як поставник ресурсів (див. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. – Т. 2. – с. 142).

Теорія розподілу, яка застосовується у нашому посібнику, грунтується на концепції граничної продуктивності чинників виробництва. Окремі проблеми розподілу розглядались у темах 7, 8, 9, 13 та 16. Тепер застосуємо цю теорію для розв’язання загадки, як розподіляється продукт у конкурентній ринковій економіці між двома і більше чинниками виробництва.

Нехай існує лише два чинники виробництва праця (L) і земля (З). Продуктом нехай буде пшениця, позначимо його Q. Крім того, запровадивши ціну, що дорівнює одиниці, можна виконати весь аналіз у реальному вираженні з вартістю обсягу продукції, що становить Q, і ставкою заробітної плати, що є реальною заробітною платою та виражена в одиницях товару або Q. У цій ситуації виробнича функція вказує, скільки Q виробляють для кожної кількості годин праці L і для кожної кількості акрів однорідної землі З. Отже, оскільки при досконалій конкуренції Р = 1, то МRР_i = MR_i x P для кожного з названих факторів виробництва.

Використовуємо такий аргумент. Перший продукт граничного працівника великий, бо існує багато землі, яку можна застосувати. Другий робітник забезпечує дещо менший граничний продукт і т.д.

Якщо конкуренція досконала і власники землі можуть наймати стільки робітників, скільки захочуть, то очевидно, що вони ніколи не наймуть додаткового робітника, якщо його ринкова заробітна плата, яку вони повинні заплатити, перевищує його граничний продукт. Тому крива попиту на працю гарантує, що всі робітники отримають ставку заробітної плати, що дорівнює граничному продукту останнього робітника.

З рис. 17.1. бачимо, що крива граничного продукту праці дає криву попиту DD всіх винаймачів у термінах реальної заробітної плати. Робітники поставляють робочу силу або працю (крива SS), і рівноважна заробітна плата настає в точці Е. Сума заробітної плати дорівнює ОSEN, що показано темною площею прямокутника.

Рис. 17.1. Гранична продуктивність чинників виробництва як принципова основа розподілу національного доходу між ними

З рис. 17.1. видно, що існує деякий надлишок загального продукту над фондом заробітної плати, бо попередні робітники забезпечували вищі граничні продукти, ніж останній. Цей надлишок залишається у власників землі як їхній доход, який у темі 14 названо рентою. Чому землевласники, які безпосередньо не працюють на своїх ділянках землі, заробляють доходи за допомогою їх здачі в оренду? Тому, що кожний землевласник є учасником на конкурентному ринку землі, і він здає в оренду землю за ринковою ціною. Попит же на землю, як і на будь-який інший чинник виробництва, випливає з доходу від граничного продукту землі. Світліша частина, тобто трикутник на рис. 17.1. NED, показує весь надлишок доходу, не оплачений у формі заробітної плати. Він представляє собою ренту.

Чи справедливо те, що земля дає ренту? Справедливо чи ні, але в ринковій економіці усі землі є приватною власністю небагатьох і всі землевласники є вільними учасниками конкурентної гри, вони можуть наймати стільки робочої сили, скільки хочуть, а здавати землю в оренду за найвищу плату. За конкуренції неминуче усі робітники однакової кваліфікації отримують оплату в розмірі МR_і останнього робітника. Надлишкова сума ренти залишається землевласникам.

Рис. 17.1 побудовано таким чином, що оплата праці приблизно утричі більша від доходів на власність. Це відношення між трудовим і нетрудовим доходом відображає той факт, що заробітна плата становить близько трьох четвертих національного доходу.

Тепер припустімо, що замість праці і землі чинниками виробництва є праця і капітал. У цьому випадку можна переробити графік на рис. 17.1 і отримати картину розподілу національного доходу між працею і капіталом. Таку ж операцію можна виконати для трьох, чотирьох або будь-якої кількості чинників виробництва.

Отже, якщо всі чинники виробництва ми зведемо до чотирьох – праця, земля, капітал і підприємництво – то в конкурентній економіці отримаємо:

1. заробітна плата = граничному продукту праці;

2. рента = граничному продукту землі;

3. процент = граничному продукту капітала;

4. підприємницький прибуток = граничному продукту підприємницького хисту (і так далі для кожного фактора).

Таким чином розподіляються усі 100 відсотків обсягу національного доходу між усіма чинниками виробництва.

Далі, слід мати на увазі, що від факторіальних доходів слід відрізняти особисті доходи та їх джерела. Цей аспект розподілу рекомендуємо вивчити по [1, с. 307]

Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, ренти, процента, прибутку, дивіденду. Ці доходи, як відмічалось, називаються первинними, або основними. Водночас їх називають факторіальними. У привласненні тієї чи іншої основної форми доходу і відбувається реалізації власності на даний чинник виробництва. Дослідження показують, що основні доходи, які одержує населення від реалізації власності на чинники виробництва породжують значну нерівність у суспільстві. Так, існує величезна різниця між доходом капіталіста, який є водночас власником великого підприємства чи пакета акцій, декількох тисяч гектарів родючих сільськогосподарських угідь, талановитим підприємцем і робітником середньої кваліфікації, що працює на його підприємстві. Крім того, значна частка населення з тих чи інших причин (за віком, за станом здоров’я тощо) взагалі не може приймати участі в суспільному процесі виробництва.

Отже, нерівність у первинних доходах є не тільки наслідком неоднакової ефективності та продуктивності чинників виробництва, а також результатом нерівності розподілу приватної власності на засоби виробництва та впливу соціальних відносин у суспільстві. Необхідність перерозподілу національного доходу, а конкретніше – основних доходів зумовлена тим, що це призводить до розв’язання гострих суперечностей між багатими і бідними, підносить рівень життя незахищених верств населення, сприяє підвищенню стимулів до праці та вирішує ряд інших соціальних функцій.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет, ціноутворення, внески до різноманітних фондів, а також протизаконними видами діяльності (ухилень від сплати податків, приховування доходів, хабарництво тощо) (див.: 1, с. 308-309, 2).

Результати перерозподілу можуть проявлятись у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними за рахунок різного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансверти, субвенцій, субсидій тощо). При цьому слід запам’ятати, економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. А кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання споживання кожним громадянином.

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80% сукупних видатків. Слід звернути увагу на те, що зв’язок між споживанням та доходом називається функцією споживання. Графічно цей зв’язок показано на рис. 17.6 (див.: 1, с. 317). Слід також вивчити такий аспект споживання, як гранична схильність до споживання.

Споживання становить головну, але не всю частину національного доходу. Інша його частина заощаджується, оскільки не споживається. Отже заощадження – це частина доходу, що не споживається. Далі, використовуючи літературу (1, § 17.4) вивчить функції заощадження та норму національного заощадження.