Тема 15. Держава та її економічні функції

 

Мета вивчення теми полягає в тому, щоб з’ясувати сутність поняття держава на основі вивчення її основних економічних функцій та відповідних інструментів.

Для самостійного опрацювання теми рекомендуються джерела, наведені у переліку літератури.

Держава є організацією економічної, політичної, правової та ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечуються його цілісність і безпека, здійснюється виконання загальнолюдських та класових соціально-економічних функцій [6]. Держава постає як особлива політична організація, яка за допомогою політичних і економічних важелів (інструментів) та системи різних заходів, насамперед економічних, впливає на економіку та домагається громадської стабільності у суспільстві, вона є силою, що виросла із суспільства і поступово стала над суспільством для регулювання відносин між класами, соціальними верствами, націями, народностями і самою державою.

Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави, яка є найвищою формою організації людського співжиття і одночасно найпотужнішим владним суб’єктом, про що свідчать обсяги державної власності і відповідне її місце в інституційній системі суспільства. Держава створює умови для людської діяльності, задоволення потреб людей згідно із загальнолюдськими моральними цінностями, схваленими суспільством нормами, правилами і звичаями [Див. с. 167. Диба М.І. Регулювання в сучасній економічній системі. – К.: КНЕУ, 2000].

В основі політичного регулювання держави покладено не тільки соціально-економічні інтереси суспільних груп, а й економічні, відповідно до яких держава може або сприяти динамічному розвитку економіки і суспільства в цілому, або гальмувати його.

Економічна діяльність держави реалізується у сукупності конкретних її видів, тобто функцій, що класифікуються за певними ознаками, видами і цілями діяльності, джерелами фінансування, характером заходів (економічні, адміністративні, стимулювальні, обмежувальні, національні тощо), за обсягом та розподілом діяльності (вся економіка або певна її сфера, довго- та короткострокові) тощо. Виникнення і розвиток економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил суспільства та його об’єктивних потреб. Множинність функцій, через які реалізується діяльність держави, визначаються складністю завдань, що стоять перед нею. Скласти повний перелік функцій держави неможливо, водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки [Там же].

Вивчаючи економічні функції держави, слід зрозуміти, що вони полягають у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Найбільш розповсюджена їх класифікація за сферою дії - внутрішні та зовнішні функції: внутрішні – це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальних сферах тощо, зовнішні – напрями діяльності щодо інших держав для забезпечення економічних інтересів власної держави та суспільства.

На макроекономічному рівні економічні функції держави складають: 1) забезпечення правової бази та суспільної атмосфери для ефективного функціонування ринкової системи; 2) захист конкуренції; 3) перерозподіл доходу та національного багатства; 4) коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку; 5) стабілізація економіки (економічного розвитку), контроль за рівнем зайнятості та інфляції; 6) усунення вад ринкової системи. Наявність макроекономічного рівня в економіці сприяла усвідомленню єдиних цілей, до яких прагне суспільство в господарській сфері, за трьома ключовими макроекономічними показниками: темпами зростання реального обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП), темпами інфляції, рівнем безробіття, перший з яких – ВВП вказує на сукупний дохід усіх громадян країни, темп інфляції – на зростання цін, а рівень безробіття – на частку робочої сили, яка не має роботи. Для забезпечення порядку в суспільстві важливо знати, як ці показники змінюються з часом та як вони взаємодіють.

До специфічних економічних функційперехідного періоду належать: розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни; структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин; цілеспрямоване формування державного сектора економіки; розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП); національне регулювання економічних і соціальних процесів; проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики; створення загальної законодавчої та правової бази для суб’єктів ринкової економіки.

Негативними наслідками активної ролі держави в економіці можуть стати: звуження сфери діяльності ринкових відносин, що зменшує ефективність використання виробничих ресурсів, та порушення принципів ринкових відносин між суб’єктами господарювання.

До основних інструментів державного регулювання належать економічне прогнозування – індикативні плани (прогнози) всього комплексу господарства країни, розробка та реалізація цільових комплексних програм за пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку країни, а також бюджетно-податкова політика і фінансовий вплив на приватне підприємництво.

Вивчення студентами питання про державне регулювання економіки повинно починатися з усвідомлення того, що воно є діяльністю органів влади щодо впливу на процеси суспільного відтворення для досягнення суспільно корисних результатів, яке за змістом охоплює регулювання трьох взаємопов’язаних частин процесу відтворення: регулювання ресурсів, регулювання виробництва, регулювання фінансів. Серед багатьох визначень поняття “державна економічна політика” відповідає цілеспрямованому впливу на економічні процеси на макро- та мікрорівнях, створенню й удосконаленню умов економічного розвитку країни, тому глобальною метою державного регулювання економіки постає досягнення економічної та соціальної стабільності і національна безпека країни.

Далі при вивченні цієї теми студенти повинні ознайомитися з історичними аспектами проблеми, оскільки історії відомі різні теоретичні підходи щодо визначення ролі держави в економіці, серед яких найбільш відомі меркантилізм, класичний підхід, марксизм, кейнсіанство, монетаризм.

Прибічники меркантилізму (Т. Мен, А. Монкретьєн, ХVІІІ ст.) вважали, що держава має активно впливати на економічне життя країни для сприяння її збагаченню.

Класичний підхід невтручання держави в економіку ґрунтуєтьсяна праці А. Сміта “Дослідження про природу та причини багатства народів”, згідно з якою держава повинна забезпечувати безпеку життя людини та його власності, вирішувати суперечки, тобто брати на себе вирішення проблем, які індивід або невзмозі виконати самостійно, або виконує це неефективно, головне ж полягає в тому, що для всіх суб’єктів господарської діяльності повинні бути гарантовані основні економічні свободи: свобода вибору сфери діяльності, свобода конкуренції, свобода торгівлі.

Згідно з марксистською теорією держава є формою політичної організації суспільства, що належить до надбудови і народжується в результаті виникнення класів, з розвитком суспільства держава регулює відносини класів і економічне життя суспільства в інтересах пануючого класу.

Кейнсіанська концепція (30-і роки ХХ ст.) передбачає активний вплив держави на ринок для зростання попиту за допомогою бюджетно-фінансової політики та за рахунок прямого створення державою робочих місць, щоб запобігти виникненню капіталістичних криз внаслідок надвиробництва товарів. Така модель може бути стійкою тільки в умовах високих темпів зростання національного доходу, оскільки створює можливість перерозподілу без шкоди нагромадженню капіталу. Проте в 70-і роки ХХ ст. умови відтворення різко погіршилися і кейнсіанська модель виходу з кризи тільки розкручувала інфляційну спіраль.

Неокласична теорія монетаристів (І.Фішер, М. Фрідмен) залишають за державоютільки методи непрямого впливу на економіку і головну роль щодо економічного розвитку відводять ринковим силам.

За основу монетаристського підходу, що існує в межах неокласичної теорії, покладено постулат про жорсткий зв’язок пропозиції грошей та швидкості їх обігу з обсягом виробництва та рівнем цін. За аналізом економічних зв’язків прихильники цього підходу вважають, що швидкість обігу грошей стабільна, але це суперечить кейнсіанським постулатам про прямо пропорційну залежність швидкості обігу грошей від ставки процента та обернено пропорційній залежності від пропозиції грошей.

Неокейсіанці – прихильники економічної теорії щодо циклічності коливань та інфляції відповідно до змін сукупних витрат та пропозиції грошей (Дж. Робинсон, Р. Харрод, Е. Домар), пропонують застосовувати активну стабілізаційну політику з використанням інструментів бюджетно-податкового регулювання.

Студенти повинні усвідомлювати, що така суперечливість теоретичних уявлень щодо ролі держави в економіці обумовлена перш за все відсутністю цілісного концептуального уявлення про явища економічного життя, переважанням емпіричного підходу у наукових узагальненнях щодо економічних процесів.

На сучасному етапі у світовій практиці склалися три підходи стосовно місця держави щодо регулювання нею економіки. Перший передбачає концепцію невтручаннядержави в економічні процеси, що спирається на теорію класиків політичної економії. Другий підхід можна назвати “обмеженою інтервенцією держави в економіку”, що передбачає проведення макроекономічної політики та монетаристських заходів. Третій підхід полягає у активній ролі держави у проведенні економічної політики за допомогою різних заходів.

Сутність та завдання державного регулювання економіки. Звертаємо увагу студентів на те, що сутність державного регулювання економіки й проблеми державної економічної політики докладно висвітлено у підручниках навчальній літературі “Політична економія” [1], Основи економічної теорії: політекономічний аспект… [ Розд. 36. - § 1-3] та Основы экономической теории: Учебник/ Под общ. ред. С.В.Мочерного. – К.: Знання, 2000. – Тема 6. – с. 229-236.

Для більшості розвинутих країн на сучасному етапі характерно розширення державного втручання в різні сфери економічного життя, різниця полягає лише у ступені втручання: у США вважається рівень цього втручання найменшим, у Швеції, Японії – більшим. Активне втручання держави у суспільне відтворення викликано перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку, держава захищає ринок від монополізації та знищення конкуренції. По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що є певні види економічної діяльності, невигідні для суб’єктів господарювання – будівництво шляхів, комунальне господарство (водопостачання, каналізація, експлуатація житлового господарства, інженерний захист територій, муніципальний транспорт), санітарний контроль тощо.

Однією з причин державного регулювання економіки є необхідність задоволення потреб у таких специфічних суспільних благах, як внутрішня і зовнішня безпека, функціонування центральних, муніципальних органів управління, судів, середня та вища освіта, автомобільні шляхи, мости, тунелі - у реальних умовах ці суспільні блага виробляє держава. Важливою місією держави є забезпечення обороноздатності країни, проте без певних перекосів, щоб під впливом військових кіл (т. зв. ВПК) не перевищити межі доцільності й не перетворитися у гігантський ринок зброї.

Державне регулювання необхідне перш за все у таких сферах: 1) підтримка конкурентного середовища; 2) забезпечення загальноекономічної стабільності; 3) соціальне забезпечення та збалансованість; 4) подолання криз на макроекономічному рівні.

Дія конкуренції не відтворює себе: нагромадження капіталу призводить до його концентрації, а поглинання та злиття фірм – до централізації капіталу, тобто конкуренція підриває сама себе і це скоріше тенденція і доволі суперечлива. Держава має створювати економічні, правові та соціальні умови, правила щодо дієвості функціонування конкуренції, контролювати їх виконання, і разом з тим не підривати прав власності та свободи господарювання, тобто засад соціально-економічної системи. Для захисту конкуренції та обмеження монополізму держава здійснює антимонопольну політику шляхом прийняття антимонопольного законодавства, впровадження його в практику та здійснює контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Активною повинна бути роль держави у розв’язанні проблеми неповноти ринків шляхом координації дій потенційних виробників і споживачів, формуванні інформаційної інфраструктури ринків.

Одним з важливих завдань держави є забезпечення населення чистими й змішаними суспільними товарами, розв’язання проблеми неповноти ринків за рахунок координації потенційних виробників і споживачів, а також практика формування інформаційної структури ринку.

Порушення рівноваги галузевої структури ринкової економіки, коли відмирають старі галузі, скорочується виробництво, завжди пов’язані з проблемами зайнятості, платіжним балансом, отже, ефективність державної політики за таких умов визначається вмінням своєчасно уникати кризових явищ. Постійний процес концентрації виробництва, капіталу та робочої сили на невеликих територіях, притаманний ринковій економіці, та існування слаборозвинутих регіонів не завжди доцільне для народного господарства в цілому. Ринковий механізм неспроможний врівноважувати ці диспропорції, а також вирішувати проблеми ощадливого використання ресурсів, особливо невідтворних, орієнтуватися на зменшення навантаження на довкілля, до того ж ринок нездатний ефективно вирішувати соціальні проблеми, суттєвим його недоліком є також неможливість раціонального впливу на природні монополії. Натомість держава може забезпечити суспільно прийнятний варіант щодо природних монополій альтернативою державної власності та державного регулювання, а також вирішувати інші суспільно важливі проблеми економіки.

Через неспроможність ринкового господарства у певних ситуаціях забезпечувати розвиток економіки та її складових: інфраструктури, реконструкції деяких галузей промисловості, забезпечення народного господарства дешевими джерелами енергії та сировини, фінансування та організації у загальнодержавних масштабах фундаментальної та прикладної науки, вирішення цих завдань бере на себе держава. Крім того, держава займається організаційно-господарською діяльністю на власних підприємствах в межах державного сектора, що створюються 1) для забезпечення робочих місць, послаблення циклічності коливань в економіці та економічних криз, 2) утримання галузей комунального господарства: водопостачання, каналізаційних мереж, експлуатації житлового господарства, інженерного захисту територій, електропостачання, телефонного зв’язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення соціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення та контролю за цінами в цих галузях; 3) поповнення державного бюджету.

До конкретних завдань державного регулювання належать: забезпечення постійного сталого економічного зростання економіки країни, стабільності цін на основні товари та послуги і стабільності національної грошової одиниці, повної зайнятості працездатного населення, визначеного мінімального рівня доходів населення, створення системи соціального захисту громадян – в першу чергу пенсіонерів, інвалідів, багатодітних, зовнішньоекономічної рівноваги.

Далі, слід звернути увагу на те, що головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної та соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. І хоча ринокздатний встановлювати рівновагу в економічній системі, проте окремі періоди розвитку економіки, особливо за часів економічних криз, можуть супроводжуватися високим рівнем безробіття та надмірною інфляцією, тому політику макроекономічної стабілізації можна визначити як діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Загальновідомо, що для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектора в періоди великого безробіття, а для подолання інфляції – скорочувати державні витрати й підвищувати податки для зменшення витрат приватного сектора.

Для реалізації складних завдань державного регулювання, а також здійснення нею удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, щодо розвитку яких ринковий механізм позбавлений можливостей раціонального впливу, держава застосовує: 1) фіскальну та грошову політику як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні; 2) соціальну політику і політику регулювання доходів як сукупність заходів щодо захисту окремих соціальних груп населення; 3) зовнішньоекономічну політику як сукупність заходів для розвитку та регулювання торгових та інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. [Див. 1, Тема 20]