Дієздатність фізичних і юридичних осіб

Дієздатність являє собою встановлену законом здатність особи — учасника правовідносин своїми безпосередніми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Характер і обсяг дієздатності, як і правоздатності, визначається державою і закріплюється у різноманітних правових актах. Визначальне значення серед них мають конституції. Внаслідок цього дієздатність поряд з правоздатністю розглядається не інакше як юридична властивість.

Подібно до правоздатності дієздатність має історичний характер. Вона обумовлена особливостями державного устрою, права, історичними, національними і релігійними традиціями, рівнем розвитку економіки і громадянського суспільства.

Дієздатність перебуває у тісному взаємозв'язку з правоздатністю. Разом з останньою вона вказує на потенційну можливість суб'єктів бути учасниками різних правовідносин. Її наявність є неодмінною умовою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

У державних і громадських органів та організацій — суб'єктів права, як правило, немає розриву між правоздатністю і дієздатністю. Вони виникають, здійснюються і припиняються одночасно. Щодо громадян — правоздатність виникає з моменту народження, а повна дієздатність — з досягненням повноліття. Згідно, наприклад, з українським законодавством, повна дієздатність фізичних осіб настає з 18-річного віку. Однак у цивільному праві особам дозволяється здійснювати дрібні правочини і у більш ранньому віці. Що ж стосовно всіх інших правочинів чи реалізації спадкових прав, то до настання повноліття особи її інтереси представляють батьки чи інші законні представники.

За законодавством України у випадку, коли визнаний дійсним укладений шлюб до досягнення 18 років, особа, що не досягла 18-річного віку, набуває цивільну дієздатність у повному обсязі з моменту його укладення.

Крім того, згідно з трудовим і цивільним правом неповнолітній, який досяг 16-річного віку, може бути оголошений повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, чи зі згоди батьків, усиновителів або піклувальників, займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним називається емансипацією. Вона провадиться за рішенням органів опіки і піклування зі згоди батьків, усиновителів чи піклувальників, якщо такої згоди немає, — то тільки за рішенням суду.

Українське законодавство не визнає добровільної — повної чи часткової відмови громадянина від правоздатності і дієздатності. Не визнає воно і будь-яких угод, спрямованих на обмеження правоздатності чи дієздатності. Вони вважаються недійсними, за винятком випадків, коли такі угоди не суперечать закону.

Визнання особи повністю недієздатною можливе лише у тому випадку, коли вона внаслідок психічного захворювання не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Недієздатність особи може встановлюватися тільки судом і у порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством

У випадку визнання особи повністю недієздатною від її імені у цивільно-правових відносинах виступає опікун. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Якщо внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними поновилась, то за рішенням суду знову визнається її повна дієздатність і скасовується опікунство.

Поряд з можливістю визнання особи повністю недієздатною законодавство України визнає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи у випадках, якщо: фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними; фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

За наявності зазначених вище обставин над особою встановлюється піклування, і відповідно обмежується право самостійно укладати правочини, одержувати заробітну плату, пенсію тощо.

Якщо підстави, за якими особа була визнана частково недієздатною, відпадають, то за рішенням суду повна дієздатність поновлюється. На підставі судового рішення скасовується також встановлене піклування.

Правосуб'єктність

Правосуб'єктність являє собою сукупність правоздатності та дієздатності. Це поняття відображає ті ситуації, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі, органічно об'єднані, наприклад, у організацій чи дорослих осіб, коли вони одночасно і правоздатні, і дієздатні. Не існує правоздатних, але недієздатних колективних суб'єктів.

Багато із прав, що належать громадянам, не можуть передаватися, їх не може здійснити за недієздатну інша особа (наприклад, укласти шлюб, одержати освіту тощо). На відміну від майнових прав їх повинен реалізовувати сам носій права.

Правосуб'єктність — об'єднувальна категорія. На думку деяких вчених, вона включає в себе чотири елемента: 1) правоздатність; 2) дієздатність; 3) деліктоздатність, тобто здатність відповідати за цивільні правопорушення (делікти); 4) осудність — умова кримінальної відповідальності.

У цілому правосуб'єктність є однією з обов'язкових юридичних передумов правовідносин. Правосуб'єктність — це можливість чи здатність особи бути суб'єктом права з усіма відповідними наслідками.