Що таке „золоте правило моральності”, чому воно має таку назву

Золоте правило моральності визнає рівність усіх людей у їхньому прагненні до щастя та гідності. У давньовавілонскій легенді похилого віку візир Ахікар дає своєму племіннику настанову: "Сину, що тобі здається поганим, ти не повинен також робити своїм товаришам"

Спільним для західного і східного суспільства є “золоте правило” моральності. Це одна з найдавніших норм, що регулює поведінку людини. “Золоте правило” знаходимо у фольклорі багатьох народів від сивої давнини і донині. Воно трапляється вже у ранніх писемних пам'ятках багатьох культур. У VII ст. до н.е. “золоте правило” знаходимо у поемах Гомера та Гесіода, а також у першого, за висловом Ціцерона, грецького філософа Фалеса. У V ст. до н.е. це правило можна знайти у працях "батька історії" Геродота, а також у Стародавній Індії в поемі "Махабхарата", у Стародавньому Китаї в ученні Конфуція. У III ст. “золоте правило” зафіксовано у давньоєврейській біблійній книзі Товіта. Знаходимо його також в Євангеліях і у Святому Письмі. “Золоте правило” аналізувалось і проповідувалось багатьма мислителями та релігійними діячами впродовж двох тисячоліть після Різдва Христового. Воно стало джерелом гуманістичних прагнень людства, оскільки "визнає рівність усіх людей в їхньому прагненні щастя і гідності, мовою моралі формулює ідею гуманізму, поваги та любові до людини". Найпоширеніше формулювання “золотого правила” моральності каже: "Чини щодо інших так, як ти хотів би, щоб вони чинили щодо тебе". А проте у “золотому правилі” зафіксований антропоцентризм класичної етики. 3 усього видно, що йдеться

тільки про моральні відносини між людьми. Природі в цьому правилі явно немає місця. Цікаво зазначити, що головне правило моральності названо “золотим” (сталось це у XVIII ст.). Це свідчить про ті цінності, які є домінуючими у світі. Це не багатоманітність життя, а багатство і влада, символами яких завжди було золото.

Категоричний імператив І. Канта. Розкрити и охарактеризувати зміст понять "імперативність" та "категоричний імператив".

Вищим принципом етики І. Кант вважав категоричний імператив (загальний обов'язковий моральний закон), який має гранично формальний і всезагальний характер. Категоричним він є тому, що його слід дотримуватися не задля певних цілей, а заради його самого. Він не потребує обґрунтування, оскільки є дедукцією чистого практичного розуму. Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує один і тільки один фундаментальний моральний принцип: діяти так, щоб завжди розглядати інших людей як цілі, і ніколи тільки як засіб. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій. Категоричний імператив Іммануїла Канта: «Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити універсальним імперативом — нормою для всіх людей і також для тебе… Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети і ніколи — лише як до засобу». Кант також говорив, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити насолоду на перше місце — це загрожує самій сутності моралі. Будучи наскрізь оригінальною, концепція Канта синтезує в собі раціональні аспекти основних етичних учень Нового часу.

Імперативність — це форма вираження повелінь (при­писів, вимог), спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість за­лежно від конкретно-історичних умов, обставин на конфор­мізм, адаптацію до встановлених (усталених) суспільством стандартів поведінки. Мораль у такому ракурсі велить, пев­ним чином, як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе.