Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда.
Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, історичні та національні особливості держави.
Так, Н. Тарасов зазначає, що існує два підходи стосовно розуміння терміна «норма». По-перше, норма — це природний стан деяких суб'єктів (систем, відносин, процесів); по-друге, норма — правило поведінки, пов'язане із волею та свідомістю людини, що виникає у процесі культурного розвитку і соціальної організації суспільства.
Соціальні норми гарантують не лише певний порядок у суспільстві, а й забезпечують певний рівень свободи суб'єктів.
Дослідження соціальних норм пов'язано з аналізом суспільних відносин та діяльності індивідів. Під суспільними відносинами, вважають В. Селіванов та Н. Діденко, слід розглядати стійкі, типово необхідні нормативно-упорядковані соціальні зв'язки у вигляді соціальної дії, яка виявляє залежність та спільність людей, соціальних угруповань, в основі котрої лежать інтереси та потреби індивідів, взаємний обмін духовними і матеріальними цінностями.
Соціальна діяльність об'єктивно зумовлена потребами суспільства й має цілеспрямований характер. Взаємодія суб'єктів між собою та в процесі спілкування з природою, взаємозв'язки, які при цьому виникають, потребують унормування.
М. Бобнева, наприклад, вважає, що соціальні норми формуються у процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності суб'єктів, зумовленої ефективними факторами, які надають нормі «об'єктивної владності».
У юридичній літературі деякі вчені зауважують, що сутність соціальної норми розкривається через об'єктивні та суб'єктивні характеристики. Об'єктивний характер соціальної норми зумовлюється необхідністю підтримувати в суспільстві стабільність та порядок, потребами соціальних систем саморегуляції, необхідністю закріпити різні соціальні зв'язки, які постійно повторюються та виникають у процесі соціальної діяльності суб'єктів. Суб'єктивний характер соціальної норми обумовлений можливістю індивідів, соціальних груп усвідомити потреби суспільства у встановленні ціннісних еталонів поведінки та закріпити їх у різних правилах, приписах, знакових системах, сформувати певний рівень правової свідомості, який відповідав би рівню розвитку суспільства.
Окремі автори не поділяють думки про синтез об'єктивного та суб'єктивного фактора в соціальній нормі. Вони вважають, що їй притаманний об'єктивний характер, зумовлений розвитком суспільних відносин та необхідністю закріпити існуючі в суспільстві внутрішні закономірні взаємозв'язки.
Заслуговує на увагу позиція М. Кельмана, О. Мурашина, котрі розглядають соціальну норму як правила поведінки загального характеру, що виникли у процесі історичного розвитку, і регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального й культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.
У цьому визначенні соціальних норм закладені ті їх ознаки, які дають можливість розглядати останні як важливий регулятор соціальної взаємодії суб'єктів, як стійкі соціальні зв'язки, що створюються в результаті цільової діяльності чи виникають внаслідок закономірних актів поведінки, які повторюються, та адекватного суб'єктивного усвідомлення цих норм, які набувають різних форм.
М. Матузов та А. Малько вважають, що соціальні норми — це об'єктивно необхідні правила спільного людського буття, вказівники на межу необхідної та можливої поведінки.
Норма — це завжди певні правила поведінки, які встановлюють, зобов'язують, забороняють, дозволяють ті чи інші дії у певних умовах, одночасно вони є засобом суспільного чи державного контролю за поведінкою суб'єктів.
У юридичній літературі існує точка зору, що «норма» та «правило» застосовуються як рівнозначні, взаємозамінні категорії. Однак деякі вчені вважають, що «правило» — це вужча категорія, оскільки воно міститься лише у диспозиції правової норми.
П. Недбайло зазначає, що соціальні норми — це правила загального характеру, які відображають потреби суспільного життя та мають вирішальне значення для практичної діяльності людей.
В. Кудрявцев підкреслює, що норма — це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямованої на досягнення певного результату, інтересу.
Узагальнивши наведене вище, слід зазначити, що соціальна норма — це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин.
У юридичній літературі виділяють такі ознаки соціальної норми:
— Вони є правилами поведінки, що визначають можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин.
— Вони мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене коло осіб та невизначену кількість випадків.
— Встановлюються чітко визначеними суб'єктами.
— Регламентують певну сферу суспільних відносин.
— Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступінь обов'язковості норм.
— Певним чином гарантуються та забезпечуються.
Соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється комплексний вплив на свідомість та поведінку суб'єктів, створюють цілісну систему.
У соціології соціальні норми за різними критеріями поділяються на елементарні та складні, інтенсивні і екстенсивні, прогресивні та регресивні, спонтанні і директивні, «живі» та «мертві», функціональні і не функціональні.
Багатоманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які у юридичній літературі можуть бути класифіковані за різними критеріями.
Розрізняють такі критерії класифікації соціальних норм:
І. За способом виникнення:
1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин.
2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.
II. За суб'єктами прийняття та охорони:
1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).
2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).
3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).
III. За способом закріплення:
1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.
2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.
IV. За сферою регулювання:
1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.
2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування.
3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.
4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.
5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.
6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства.
7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур.
8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонування владних відносин.
9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.
10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань.
11. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство.
Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми.
Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо.
