Права людини в умовах правової соціальної держави

Історія становлення та розвитку державності невіддільна від пошуку оптимальних параметрів взаємодії влади і людини. Нерівність правових позицій індивіда на ранніх етапах розвитку державності була свідченням обмеження свободи, відсутності демократії, низького рівня культури суспільства та нерозвинутості державності. Встановлення формальної правової рівності стало важливим історичним кроком до свободи, права, правової держави.

Розвиток ідей та доктрин правової держави невіддільний від становлення уявлень про права людини, що у кінцевому рахунку стали тим центральним елементом, навколо якого розвивалися принципи правової держави. Утвердження громадянина як носія певних прав стало значним кроком на шляху пізнання свободи та духовної культури людства, що була зумовлена соціальною позицією класової структури соціально-неоднорідного суспільства. Права людини були прогресивні за своєю природою, створювали у громадян відчуття причетності до вирішення державних справ.

Ранньобуржуазні теорії верховенства права, правової держави, розподілу влад спиралися на теоретичні ідеї античних мислителів стосовно підкорення закону, забезпечення свободи, гуманістичної орієнтації держави. Для них характерною рисою є невіддільність прав людини від принципів правової держави. Поняття правової держави на ранніх етапах буржуазного розвитку означало обмеження її втручання в економіку та забезпечення особистої свободи індивіда у розпорядженні владою, у ринкових відносинах.

У кінці XIX — на початку XX ст. правова держава і у теорії, і на практиці набирає тих властивостей і характеристик, без яких цивілізоване суспільство не може існувати. У своєму становленні та розвитку права людини і правова держава є нероздільними. Верховенство, пріоритет прав людини є не лише якісною характеристикою правової держави, а й метою її діяльності. Значна цінність правової держави визначається тим, що вона виникає на шляху пошуку свободи і, у свою чергу, намагається бути її гарантом.

Правова держава є формою обмеження авторитаризму влади правами та свободами людини. Саме тому пріоритет прав людини по відношенню щодо держави є первинною ознакою правової держави. Всі інші її ознаки слугують здійсненню свобод та прав людини. Метою правової держави є забезпечення меж свободи індивіда, неприпустимість порушення рівня свободи, обмеженого правом, заборона порушення права та неможливість застосування силових засобів, не заснованих на праві.

Побудова правової держави в Україні знаходиться на початковому етапі, її становлення потребує виконання певних завдань і у сфері прав та свобод людини. З нашої точки зору, основними з них є наступні:

— врахування особливостей правових інститутів та процедур захисту прав людини, знання традицій, правових уявлень, особливостей соціальної психології і правосвідомості народу;

— створення системи механізмів та процедур, що гарантують суб'єктивні права на основі об'єктивного, заснованого на праві, порядку державної діяльності;

— конституційне закріплення та реальне забезпечення зв'язаності законодавця правами людини;

— введення процедури попереднього контролю нормативно-правових актів з точки зору їх відповідності міжнародним стандартам у сфері прав людини;

— створення такого механізму взаємодії людини і влади, за якого людина є не просто об'єктом команд і розпоряджень, а рівноправним партнером держави, що відповідно до закону бере участь у контролюванні діяльності владних структур;

— створення умов, за яких конституційний принцип орієнтації на особистість стане реально діючим;

— створення системи засобів правового, організаційного та морального характеру, що забезпечать глибоку повагу до прав і свобод людини у суспільстві;

— підвищення рівня правової культури населення з метою їх обізнаності зі змістом наданих прав;

— встановлення відповідальності посадових осіб за неефективне гарантування прав людини;

— підвищення рівня наукового дослідження ідей прав та свобод людини;

— підвищення ролі держави як засобу забезпечення загальносоціальних функцій у суспільстві;

— формування громадянського суспільства, заснованого на засадах рівноправності;

— подолання протистояння законодавчої та виконавчої влади;

— підвищення ролі судових органів і основної ланки судової системи — Конституційного Суду;

— підвищення ефективності Конституції як акта прямої дії;

— вдосконалення механізмів та процедур захисту та забезпечення прав і свобод громадян.

Розвиток суспільства зумовив можливість встановлення нових параметрів відносин між державою і особою, що пов'язувалися б з обов'язком держави приймати заходи із сприяння забезпечення «нового покоління» прав людини. Так, виникає ідея соціальної держави, що є новим станом розвитку правової держави у нових історичних умовах. Принцип соціальної держави у тій чи іншій формі відображений у конституціях багатьох держав. Він пов'язаний з необхідністю гарантувати економічні та культурні права населення. Питання про необхідність соціальної орієнтації держави, поступового гарантування прав «другого покоління» визнається міжнародним співтовариством. Однак можливості певної держави реально захищати права цієї групи залежать від стану розвитку економіки, оскільки соціальна функція може здійснюватися у повному обсязі за умови високого рівня економічного розвитку, що надає можливість перерозподіляти засоби та ресурси, зберігаючи свободу ринкових відносин і підприємництва.

Основними принципами соціальної держави є справедливість, гідність людини, відповідальність, подолання формально-юридичної рівності з метою усунення значних розбіжностей матеріальних статусів індивідів, їх реалізація можлива лише на основі вже сформованих та випробуваних на практиці принципів правової держави. Метою соціальної держави є не усунення нерівності, а «вирівнювання нерівності» шляхом ліквідації різниці у майновому становищі, підвищення соціального статусу індивіда та забезпечення реальності наданих йому прав.

Завдання формування соціальної держави не підкріплене сьогодні самим правом та системою прав людини. Виникає ситуація, коли соціальна держава розглядається не як новий стан розвитку правової держави, а як спосіб організації суспільства в умовах правової зарегламентованості і нестабільності, правового нігілізму та неповаги до прав людини. Ситуацію, що склалася, можна вирішити за умови реалізації наступних завдань, які торкаються сфери прав та свобод людини.

Основними серед них є наступні:

— підвищення рівня розвитку економіки країни, формування «середнього» прошарку власників;

— віднайдення достатньої кількості коштів для реалізації соціальних програм;

— відновлення поваги до таких духовних орієнтирів суспільства, як справедливість, рівність, моральність;

— формування нової концепції взаємодії держави та людини, основу якої складає їх взаємна відповідальність;

— врахування у діяльності держави особливостей культурного поля країни, її традицій, звичаїв та менталітету нації;

— формування соціальної політики, заснованої на врахуванні об'єктивних умов життєдіяльності суспільства;

— підвищення ролі функції соціального захисту населення;

— врахування державою особливостей та виключного значення у житті суспільства науки і культури, які не можуть і не повинні входити до ринкових відносин;

— забезпечення соціальної справедливості, рівноправності, моральності у відносинах між людьми;

— формування суспільної свідомості на основі принципів поваги до особистості та пошуку цінностей, на які повинно орієнтуватися нове суспільство.

Лише на основі реалізації наведених вище завдань можливе забезпечення соціальних, економічних та культурних прав індивідів, формування демократичного правового суспільства.