цій сфері в період першої п'ятирічки перебільшувалися. Наприклад, С.Є. Козлов навіть дійшов до висновку, що в 1931 р. прибутки в більшості колгоспів були розприділені вірно. Але це не так. Тим більше сам факт видачі трудових книжок, на який посилається дослідник, ще не свідчення успіхів і досягнень в організації колгоспного виробництва. Історики зовсім не аналізували причин зниження економічних показників сільського господарства в 1931-1932 рр., більше того, деякі автори, наперекір фактам, говорили про ріст у цей час виробництва зернових культур.
Дослідники М.Л.Богденко і І.Є.Зеленін в історіографічному огляді дали зрозуміти, що «справжнє коріння» зменшення продуктивності сільського господарства в ході колективізації слід шукати в куркульській антиколгоспній агітації, а також у шкідництві та підривній діяльності ворогів колгоспного ладу. Більше того, автори вважали, що, не дивлячись на «недорід» 1931 і 1932 рр., радянська держава зуміла забезпечити безперебійне постачання міст хлібом, а легку промисловість сировиною, завдяки чому і здійснювалася політика індустріалізації, а сільське господарство в цей період мало навіть «деякий рух уперед». Останнє, на їх думку, проявилося в зростанні товарної продукції землеробства та збільшенні виробництва технічних культур. При цьому жодного слова про голод в Україні та інших зернових регіонах країни. А партійна цензура звинуватила дослідника С.П.Трапезникова в тому, що він робив надмірний акцент на зниженні економічних показників сільського господарства і не розкрив реальних досягнень сільськогосподарського виробництва в період колективізації.
Наукова сесія з історії радянського селянства (1961 р.) дійшла висновку, що на початок 60-х рр. проблема колективізації була досліджена недостатньо, відсутні узагальнюючі праці з історії «соціалістичних перетворень» на селі. Науковці зробили висновок про те, що введення до наукового обігу нового конкретно-історичного матеріалу і важливих узагальнень, зроблених істориками-аграрниками, дозволяє по-новому ставити питання періодизації історії колгоспного будівництва в СРСР та відмовитися від періодизації, даної в «Історії ВКП(б). Короткий курс». Як відомо, згідно із сталінською інтерпретацією, соціалістичні перетворення сільського господарства завершилися в 1934 р. На науковій сесії було запропоновано виділити
три періоди в історії колективізації: 1) безпосередня підготовка суцільної колективізації (1927-1929 рр.); 2) суцільна колективізація сільського господарства і ліквідація куркульства як класу (друга половина 1929-1932 рр.); 3) завершення соціалістичної реконструкції сільського господарства (1933-1937 рр.)
Необхідно відзначити, що на змісті роботи сесії істориків, ході обговорення та диспутів з основних доповідей позначилася політична кон'юнктура «хрущовської доби». Відомо, що в цей час політичне керівництво країни проголосило курс на ліквідацію присадибних господарств колгоспників, які ніби відривають трудівників села від повноцінної роботи в колективних господарствах. Проводилася робота по «перетворенню» селянина в сільськогосподарського робітника шляхом переведення колгоспно-кооперативної власності в державну, насаджуванню радгоспної системи. У зв'язку з цим з'явилося соціальне замовлення на дослідження досвіду колективного будівництва на селі в 1920-ті рр., зокрема, діяльності комун тощо.
Дослідник О.Ф.Чмига, наприклад, заявив, що передові комуни вже в 20-ті роки стали переходити від дрібнобуржуазної зрівнялівки до розподілу за працею, але основна їх відмінність від артілі - відсутність особистого присадибного господарства - залишалася. Тому, наполягав автор, відмирання особистого господарства має принципове значення. Воно зумовлює відмирання самої форми артілі, перехід артілі у вищу форму колгоспу — комуну. Далі дослідник робив помилкові висновки: ніби «досвід передових колгоспників свідчить про те, що у них падає зацікавленість до свого присадибного господарства...». Історик Б.М.Пішоха (Київський педінститут) вказав на необхідність використання досвіду колгоспного будівництва в Україні, зокрема, колгоспу ім.ХХІ з'їзду КПРС Берегівського району Одеської області (керівник М.О.Посмітний), в тому числі по вирощуванню високих урожаїв цукрового буряка, пшениці, кукурудзи тощо.
Отже, наукова сесія з історії радянського селянства і колгоспного будівництва підбила підсумки історіографічних досліджень попереднього історіографічного етапу, визначила їх недоліки, напрямки подальших наукових розвідок. Але запропоновані шляхи вирішення поставлених завдань не виходили за традиційно вузькі рамки марксистсько-ленінської методології, а тому були малопродуктивними.
Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
