Вже з визначення поняття теорії держави і права як науки та її класифікаційних ознак можна з'ясувати у загальних рисах предмет, який вона вивчає, та деякі його особливості. Але для повного засвоєння навчального курсу теорії держави і права слід ширше і глибше ознайомитись з тим, що саме, у якому обсязі, для чого і як досліджує ця наука, проаналізувати характерні риси суспільних явищ, які вона опановує, їх відмінність від соціальних категорій, що досліджуються іншими науками.
Кожна наука має свої об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт — це ті явища, котрі вивчаються наукою, предмет — те, що цікавить дану науку в конкретному об'єкті. «...Пізнання — це шлях, який веде від об'єкта до предмета, від первинних (чуттєвих, емпіричних) знань про право і державу до теоретичного, науково-юридичного (понятійно-правового) знання про ці об'єкти».
Загальним об'єктом досліджень для суспільствознавчих наук є суспільство, суспільні процеси, суспільні відносини, суспільне життя, становище і роль особи у суспільстві, суспільна свідомість. Юридична наука, яка належить до системи суспільствознавчих наук, має своїм предметом державу і право, державно-правові явища, правовий статус людини та громадянина у державі і суспільстві тощо. У свою чергу, теорія держави і права, яка входить до загальної системи юридичних наук, має свій предмет досліджень. Це такі явища суспільного життя, як держава і право, загальні та специфічні закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, сутність та прояви їх у різних державно-правових системах, системи об'єктивних і суб'єктивних прав, у тому числі система природних прав людини, правова культура тощо.
Як і будь-яка наука, що вивчає суспільство, комплекс людської діяльності у ньому, теорія держави і права має своїм завданням вироблення та систематизацію об'єктивних знань про соціальну дійсність, у першу чергу про державу і право, які, на думку сучасних дослідників, займають чи не найважливіше місце у суспільному житті, а в уявленнях багатьох мислителів минулого, навіть, ототожнювались із суспільством. Теоретичне осмислення суспільних явищ неможливе без ретельного дослідження закономірностей їх виникнення, функціонування і розвитку. Якщо дослідити закономірність як поняття, то вбачається, що вона насамперед втілює зв'язки між явищами і процесами, які відбуваються в об'єктивному світі і мають певні ознаки. Це такі зв'язки, як: зв'язки взаємодії, тобто причинно-наслідкової залежності одних явищ або процесів від інших; зв'язки об'єктивні, тобто такі, що існують незалежно від волі і свідомості людей; зв'язки необхідні, тобто неминучі, такі, які не можуть не виникати (скажімо при економічному пануванні у суспільному виробництві певної людської спільноти вони неодмінно пануватимуть і у політичному спектрі життя суспільства); зв'язки загальні, поширені у різних народів, країнах, у різні епохи й характеризують певні явища або процеси з огляду на їх суттєві, головні риси; зв'язки усталені, тобто такі, що наявні невизначено довгий час, не можуть зникати і руйнуватися під впливом інших явищ або процесів, з якими вони так чи інакше пов'язані, певною мірою взаємодіють.
У структурі універсальних зв'язків, які мають вказані вище ознаки, для теорії держави і права важливі не всі їх риси, а лише ті, що пояснюють властивості цих інститутів як особливих (специфічних) явищ суспільного життя, котрі досліджуються у цілому.
Без розуміння специфічних закономірностей, властивих державі і праву, як єдиній системі, неможливо скласти не тільки цілісне уявлення про державно-правове життя суспільства, а й достатньо глибоко дослідити окремі правові чи державні явища. Тому вивчення цих специфічних закономірностей є неодмінним завданням загальної теорії держави і права. Вони, з одного боку, є загальними, оскільки характерні для держави і права як цілісних суспільних явищ, а, з іншого — специфічними стосовно загальних закономірностей суспільства у цілому.
Слід зазначити, що у даному разі поняття «специфічне» відображає властиву лише цьому явищу якісну визначеність, його відмінності від інших явищ. Ці відмінності можна вважати певною мірою внутрішніми закономірностями для держави і права. При цьому вони можуть бути спільними, якщо притаманні одночасно державі та праву, і специфічними, коли характерні тільки для держави або лише для права.
До предмета теорії держави і права належить вивчення також загальних закономірностей суспільства у такій мірі, у якій вони впливають на розвиток держави і права. Встановивши такі закономірності, особи можуть згідно з ними будувати свої відносини, вдосконалювати відповідні державно-правові системи на науковій основі.
Досліджувані теорією держави і права загальні специфічні закономірності у цілому поширюються і на їх структурні частини та напрями, слугують теоретичною основою їх пізнання. Це насамперед такі закономірності, як: виникнення, історичного розвитку та сучасного функціонування держави і права; єдності й відповідності типу держави і права, переходу їх від одного типу до іншого; поєднання у сутності держави і права загальнолюдських категорій з класовими та іншими засадами; співвідношення типу та форми держави і права; формування і функціонування механізму діяльності держави і системи права; правотворчої і правозастосовчої діяльності; співвідношення норми права і правовідношення; межі правового регулювання у суспільстві, розвитку демократії, законності і правопорядку; формування демократичної, соціальної, правової держави.
Якщо найзагальніше систематизувати такі закономірності, то побачимо, що вони можуть поділятися на: закономірності виникнення держави і права, які дозволяють з'ясувати, чому і на якій стадії розвитку людства з'являються держава і право; закономірності функціонування, що розкривають, як і у який спосіб діють складові елементи державно-правового механізму, як вони впливають на інші соціальні явища; і, нарешті, закономірності розвитку держави і права, покликані визначати, чому і у якому напрямі змінюються ці явища.
У процесі і внаслідок дослідження загальних специфічних закономірностей теорія держави і права розробляє методологічні засади наукового пізнання держави, права та інших державно-правових явищ, розкриває взаємозв'язок держави, права, інших сфер життя суспільства та людини.
Крім закономірностей, теорія держави і права досліджує значне коло питань, які мають вагоме значення для всіх юридичних наук, формулює основні теоретичні поняття або категорії юриспруденції, такі як: сутність, тип, форми, функції, структура та механізм дії держави і права, правова система, норми права та їх джерела, галузі й інститути права, суб'єктивне право і юридичний обов'язок, правове регулювання, правовідносини, правосвідомість, правова культура, природні та інші права і свободи людини та громадянина, їх законодавче визначення, додержання і захист. Дуже важливим є саме сучасне розуміння цих явищ і процесів, еволюції та співвідношення сучасних державних і правових систем; визначення загальних характеристик сучасних політико-правових доктрин.
Окрім суто реальних державно-правових відносин, процесів, явищ та категорій, до предмета теорії держави і права належать також уявлення людей щодо цього, а саме та частина суспільної свідомості, яка пов'язана з державою і правом, ними опосередковується. Причому теорія держави і права орієнтується не тільки на правосвідомість суспільства у цілому, а й на групову, індивідуальну, професійну правосвідомість посадових осіб, представників влади, юристів-практиків, правознавців з їх державно-правовими уявленнями, політико-правовою орієнтацією, свідомістю, психологією, ідеологією.
У процесі розвитку науки зазнає змін і перетворень її предмет, адже саме життя висуває нові об'єкти пізнання та ліквідує те, що віджило. Традиційна проблематика будь-якої науки, у тому числі держави і права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов'язаних зі сферою інших галузей наукового знання. Практика свідчить: інтеграція, злиття, об'єднання різних наук у комплексному дослідженні відповідних об'єктів означає прогрес науки.
Слід зазначити, що розширення предмета теорії держави і права у розумних, виправданих державно-правовою дійсністю межах, не «розмиває» його, а значно збагачує та зміцнює. Таке твердження узгоджується з відомим положенням про те, що державу і право неможливо до кінця зрозуміти, виходячи тільки з них самих, що лише за межами предмета власне теорії держави і права (у сферах економіки, політики, суспільної свідомості тощо), «на стику» з предметами інших наук виявляються істинна сутність, призначення та роль держави і права у суспільстві.
У ході розвитку теорії держави і права елемент новизни тісно пов'язаний з елементом наступності. Тут нове, як і будь-де, виникає на основі попереднього як пізнавальна, більш глибока, змістовна та адекватна форма осягнення й розуміння держави і права. Але кожну новизну не можна сприймати без глибокого осмислення і, навіть, критичності. Так, у останні роки в друкованих засобах масової інформації, а також науковій літературі з приводу боротьби з тоталітаризмом спостерігались намагання принизити роль і значення держави у житті сучасного суспільства, висловлювались сумнівні ідеї про малопридатність самого поняття держави. У той час як світовий досвід стверджує, що держава — це такий соціально-політичний інститут, применшення значення якого негайно і негативно впливає на правопорядок у суспільстві, на правове життя, правовий простір. У сучасних умовах соціально-політичний розвиток усіх країн світу характеризується зростанням ролі держави і права у житті суспільства, посиленням єдності й упорядкованості їх функціонування, більш ефективним державно-правовим втручанням у різноманітні суспільні процеси.
Соціальна практика існування як нашої країни, так і держав світу ставить перед правовою наукою, у першу чергу перед теорією держави і права, все нові і нові питання, що потребують глибокого осмислення та вирішення на підставі широких політичних узагальнень і досвіду практики. Особливе місце у дослідженнях фахівців теорії держави і права України повинно посідати вчення про українську державність, її історичні, національно-культурні корені і традиції, про сучасне та майбутнє української держави і права.
У сьогоднішній перехідний період розвитку нашого суспільства від соціалістичної формації до нового демократичного устрою дуже важливо ґрунтовно і всебічно розібратись, у якій саме державі ми живемо, куди йдемо, яким правом користуємось. Всі ці питання нині, коли в Україні здійснюється політико-правова реформа, що покликана забезпечити перетворення нашої держави з президентсько-парламентської на більш демократичну і прийнятну для нашого суспільства парламентсько-президентську республіку, є вкрай актуальними. З огляду на це першочергово повинні бути досліджені:
закономірності формування і розвитку державно-владного механізму та правове визначення функцій і повноважень останнього, підвищення його відповідальності в умовах утвердження парламентсько-президентської форми правління в Україні;
подальші шляхи розвитку демократії, вдосконалення системи представницької влади і місцевого самоврядування, а також здійснення безпосереднього народовладдя;
шляхи здійснення адміністративної реформи, покращання структури й дієвості роботи державного управлінського апарату в усіх його ланках і на всіх рівнях;
подальше вдосконалення правової системи, підвищення її регулятивного впливу на суспільні відносини, розвиток прогресивних тенденцій у суспільному житті;
поліпшення законотворчої діяльності, розроблення сучасних засад подальшої систематизації законодавства, практики його реалізації;
гармонізація національної правової системи з прогресивними правовими системами країн Європи і світу;
межі регулятивного впливу держави і права на суспільні процеси в умовах становлення та розвитку ринкових відносин і науково-технічних перетворень;
аналіз проблеми реалізації законності та забезпечення належного правопорядку як невід'ємних засад нормального життя суспільства тощо.
Вивчаючи об'єктивні закони суспільного розвитку стосовно держави і права, їх соціально-політичні цілі, теорія держави і права досліджує увесь механізм державно-правового регулювання суспільних відносин й тенденції його розвитку. Слід зазначити, що зв'язок держави і права із суспільними відносинами не такий вже простий. Взяти, наприклад, сферу економіки. Право не утворюється за принципом простого віддзеркалення економічних відносин, примітивного їх відображення. Ці відносини відображаються у свідомості політичних сил, що перебувають при владі, формують у них певні політичні і правові переконання, на підставі яких потім виробляється державна воля, висловлена як закон. Це ті закони, що розробляються й приймаються спеціально утвореними державними структурами за встановленою процедурою — парламентами, законодавчими зборами, конгресами тощо. Вони є нормативними законами. Вивчення їх появи, шляхів досягнення необхідної якості, проблем реалізації, тобто багатьох пов'язаних з ними питань — також предмет спеціальної уваги теорії держави і права.
Окремі явища державно-правового життя: правовідносини, правопорушення тощо, що також мають свої специфічні закономірності розвитку і функціонування, вивчаються галузевими юридичними науками, але лише у певному аспекті, з точки зору характеристик, притаманних цим явищам у конкретних галузях державно-правового життя. Загальні ж закономірності даних явищ у цілому є предметом досліджень загальної теорії держави і права. Скажімо, теорія держави і права вивчає не кримінально-правові правопорушення і не цивільно-правові, бо цим займаються відповідні галузеві юридичні науки. Загальна ж теорія держави і права, спираючись на досягнення галузевих наук з цих питань, досліджує правопорушення у цілому, як соціально-правове явище, його природу, загальні закономірності виникнення та розвитку незалежно від конкретних форм і проявів даного явища у будь-якій галузі права.
Вивчення теорією держави і права найбільш суттєвих, провідних, визначальних закономірностей держави і права надає внутрішнього зв'язку та єдності усім відносно самостійним юридичним наукам, забезпечує цілісне теоретичне сприйняття всієї державно-правової дійсності.
Предмет науки «Теорія держави і права», як вже зазначалось, не лишається незмінним. Навпаки, він постійно розвивається. Тому ця наука повинна працювати на збільшення знань про свій предмет, розробляти систему наукових підходів до дослідження його розвитку в умовах об'єктивної реальності, бути спроможною швидко реагувати на всі зміни у сучасній динамічній державно-правовій дійсності.
Оскільки предмет дослідження будь-якої науки є основою розуміння її суті, специфіки і призначення, його чітке визначення має бути одним з головних завдань, яке повинна виконати та чи інша наука. Що стосується безпосередньо предмета теорії держави і права, то він визначений у багатьох підручниках, посібниках, академічних курсах, монографічних та інших виданнях. Так, у названій вище статті «Загальна теорія держави і права» П. Рабіновича зазначається, що цю науку вирізняє серед інших своєрідність предмета, яким є державно-правові закономірності, тобто об'єктивний, необхідний, «суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими феноменами, який безпосередньо обумовлює якісну визначеність цих явищ, що виявляється в їх юридичних властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, який юридично опосередковує соціальну детермінованість, структуру, функціонування і розвиток, соціальну дієвість державно-правових явищ. Наявність специфічних державно-правових закономірностей об'єктивно виокремлює юриспруденцію у самостійну науку, а сукупність таких загальних закономірностей становить предмет загальної теорії держави і права».
Підсумовуючи викладене у цьому розділі та враховуючи визначення предмета теорії держави і права в низці науково-монографічних та навчальних видань, можна дати наступне визначення: Предметом теорії держави і права є держава і право як специфічні суспільні явища, загальні закономірності їх виникнення, призначення і функціонування, їх сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії, взаємовідносини між собою та правовідносини з іншими суб'єктами суспільного життя, основні державно-правові категорії, спільні для всіх галузей юриспруденції, а також особливості державно-політичної і правової свідомості та правової культури. Фундаментальні проблеми, які покликана досліджувати теорія держави і права, мають величезне методологічне значення як для всієї юридичної науки, так і для правотворчої та правозастосовчої практики.
