Поняття та класифікація науки

У житті українського народу, як і народів низки країн Європи, а також держав, що утворилися на теренах колишнього Союзу РСР, у кінці XX — на початку XXI ст. сталися і відбуваються величезні зміни. Соціалістичний лад, радянська та подібні їй народно-демократичні системи, що довгі роки панували у країнах соціалістичного табору, припинили існування. Народи цих країн відмовилися від тоталітарних соціалістичних режимів, що запроваджувалися в їх економічному, політичному, соціальному житті, і почали широкі демократичні перетворення. На порядок денний незалежних національних держав постали питання здійснення кардинальних трансформацій у політичній, економічній, соціальній сферах, перш за все розбудови цих держав, створення відповідних правових систем, вирішення багатьох проблем, пов'язаних з існуванням нових країн демократичної орієнтації в європейському і світовому міжнародному співтовариствах.

Ці історичні перебудовчі процеси та їх перспективи вимагають глибоких теоретичних обґрунтувань, що, у свою чергу, накладає величезний громадянський обов'язок на вчених—дослідників у галузі соціогуманітарних наук щодо вирішення багатьох найскладніших проблем, з якими зіткнулося українське суспільство на сучасному етапі свого розвитку і зустрінеться у майбутньому. Розв'язання левової частки зазначених проблем покладається на представників юридичної науки, насамперед тих, хто працює у галузі теорії держави і права. Саме ця наука, спираючись на здобутки галузевих юридичних дисциплін та всього суспільствознавства, акумулює величезний обсяг знань про державу і право, накопичений за весь період їх існування, саме вона озброєна методологічними підходами і прийомами, які дозволяють досліджувати найскладніші процеси у сфері державотворення і правотворення, вказувати шлях вирішення нагальних сучасних проблем державно-правового будівництва, прогнозувати об'єктивно-оптимальні тенденції його розвитку.

Відповідальні й найскладніші завдання в галузі теорії держави і права вирішують сьогодні вчені України. Це насамперед стосується наукового осмислення та визначення підходів і механізмів розв'язання проблем, послідовного закріплення в свідомості населення незалежної України національної ідеї державотворення, реалізації справжнього народовладдя, здійснення політичної, парламентської, адміністративної реформ, пошуку найбільш демократичних і ефективних форм існування держави, забезпечення їх належного системного та динамічного функціонування в умовах дії принципу розподілу влад, формування демократичного, правового, громадянського суспільства, визнання пріоритетності прав і свобод людини. Все, про що йдеться, може бути по-справжньому зрозуміло і втілено у життя тільки на базі глибоких та всебічних знань про державу і право, про державно-правову політику, існуючі у цих галузях закономірності та об'єктивні передумови прогресивного розвитку наявних державно-правових інститутів.

Досліджуючи доленосні для держави та суспільства проблеми, теорія держави і права як наука й сама повинна розвиватись, вдосконалюючи свої наукознавчий інструментарій та наукознавчі механізми, що є однією з необхідних умов її успішного функціонування та виправдання покладених на неї суспільством сподівань.

Загальна теорія держави і права посідає особливе місце у науці про суспільство. Це пояснюється насамперед її специфічними об'єктами вивчення — держави та права, які належать до найбільш важливих суспільних інституцій. Підкоряючись загальним об'єктивним законам суспільного розвитку, зазначені інституції мають поряд з цим свої специфічні закономірності функціонування та розвитку, що зумовлює необхідність існування окремої особливої науки, якою є саме теорія держави і права. Вона покликана вивчати перш за все закономірності державно-правових явищ суспільного життя, має на меті одержання, оновлення і поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, їх роль та значення у суспільстві. Глобальність і вагомість проблем, які вивчаються цією наукою, зумовлюють її належність до числа фундаментальних.

Держава і право як суспільні явища вивчаються багатьма суспільними науками, які досліджують їх з точки зору свого предмета. Теорія держави і права, будучи юридичною наукою, вивчає не суспільство взагалі, а саме державу і право як суспільні явища.

Уособлюючи систему знань про основні та загальні закономірності існування і розвитку держави і права, ця наука досліджує їх соціальну природу, дає пояснення їх сутності, розкриває значення держави і права у житті суспільства. Закономірність як категорія, що досліджується теорією держави і права, є насамперед об'єктивним, необхідним, загальним і сталим зв'язком державно-правових явищ між собою та з іншими суспільними (соціальними) явищами, зв'язком, який втілює якісну визначеність державно-правових явищ, їх політико-юридичні властивості. Сама наука про державу і право в її найширшому розумінні виступає системою знань про загальні політико-юридичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, які досліджуються у цілому. Наукові положення, висновки та основні категорії загальної теорії держави і права посідають самостійне місце у системі соціогуманітарних наук, а притаманна останній специфіка дозволяє визнати її самостійною галуззю суспільствознавства. Вказана специфіка полягає, насамперед, у тому, що тільки ця наука має основними об'єктами своїх досліджень правову і державну організацію суспільства.

Теорія держави і права відрізняється від таких наук, як природні або технічні, адже вона є суспільно-гуманітарною наукою, предметом дослідження якої є суспільні явища — держава і право. Разом з тим її можна класифікувати як політико-юридичну науку, тому що вона вивчає особливі аспекти суспільного життя, які безпосередньо належать до галузі права, політики, державно-владної діяльності. Зазначеним теорія держави і права відрізняється від інших соціогуманітарних наук, що безпосередньо, як це відбувається у юриспруденції, не досліджують державно-правові явища. Вона є загальнотеоретичною наукою, яка вивчає основні і загальні закономірності та ознаки функціонування і розвитку держави і права. І, нарешті, ця наука відрізняється своїм філософським спрямуванням, має методологічний характер, адже конкретизує положення філософії у галузі державознавства і правознавства, розробляє методи, способи вивчення державно-правових явищ.

Будучи належною до системи соціогуманітарних наук, які вивчають людину в її суспільних відносинах, загальна теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками, насамперед філософією, історією, політологією, соціологією, економічною наукою тощо.

Важливе значення для загальної теорії держави і права має її взаємозв'язок з філософією, яка є наукою про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Варто зауважити, що фундамент теоретичних знань про державу і право становлять саме філософські знання про суспільство. В осмисленні державно-правових явищ вагому роль відіграє філософія права. З нею пов'язані уявлення про право як сукупність природних прав і свобод людини — невід'ємних умов її вільного й творчого існування та розвитку. Сьогодні ці положення закріплені у багатьох конституціях демократичних держав світу, в тому числі Конституції України.

Слід наголосити про тісний зв'язок загальної теорії держави і права з історичною наукою. Остання вивчає історію розвитку людської цивілізації у всій її різноманітності. Держава і право сьогодні — це результат історичного розвитку суспільства. Спираючись на дані історичної науки, теорія держави і права досліджує найбільш загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку державно-правових явищ. У той же час історична наука, звертаючись до питань держави і права, користується відповідними положеннями та поняттями, які напрацьовані теорією держави і права.

Особливо тісно загальна теорія держави і права пов'язана з політологією, яка вивчає політику та політичні системи світу. Ґрунтуючись на політологічних даних про політичну систему суспільства, теорія держави і права розглядає її з точки зору місця та ролі у ній держави, характерних ознак і особливостей, що відрізняють її від партій, громадських організацій та інших ланок політичної системи, правових форм виникнення і діяльності держави. Політологія ж використовує положення й висновки теорії держави і права з питань розуміння політичної влади, функцій та механізму держави, форм державного правління і національно-державного устрою, політичного режиму, законності та правопорядку тощо.

Теорія держави і права має тісні та плідні взаємозв'язки з наукою про суспільство — соціологією, яка вивчає структурні елементи суспільства у їх взаємодії, умови існування останніх елементів, а також функціонування і розвиток усіх сторін діяльності людей у суспільстві. У межах соціології виник новий науковий напрям — соціологія права, яка розглядає правову систему з точки зору її тісного взаємозв'язку з життям, суспільною практикою.

Конкретні соціологічні дослідження дають можливість вивчати правові та державні явища, які існують у суспільстві, і на цій основі вдосконалювати правову систему та державні інституції. Вони сприяють реформі і розвитку законодавства, державних структур, реалізації правових приписів у соціальній поведінці особи, соціальних груп, соціальних аспектів функціонування різних державних служб тощо. У свою чергу, загальна теорія держави і права слугує методологічною основою соціологічних досліджень. А наслідки останніх сприяють розвитку теорії держави і права.

Нерозривний зв'язок існує між теорією держави і права та економічною наукою. Спираючись на положення і висновки економічної думки, яка вивчає виробничі відносини та економічні закони, аналізує ринкові відносини і ринкове господарство, теорія держави і права розглядає всі державно-правові явища в органічному зв'язку з економічними умовами життя людей, розкриває їх активний зворотний вплив на економіку. В ринкових економічних відносинах втілюються ідеї свободи, рівності, соціального прогресу. Досконала правова система, соціально спрямована політика держави сприяють розвитку сучасних ринкових економічних відносин, зростанню добробуту людей.

З усього наведеного можна зробити висновок, що загальна теорія держави і права є наукою високого рівня узагальнення державно-правової дійсності. До її складу входять не тільки знання, одержані нею самою, а й у синтезованому вигляді знання, накопичені багатьма іншими науками, які тією чи іншою мірою досліджують різні аспекти теорії держави і права. Тісно взаємодіючи з іншими галузями наукового знання, загальна теорія держави і права формулює наукові закони, поняття та визначення державних і правових явищ, які дозволяють не тільки пізнати сутність, зміст та форми існування держави і права, вдосконалити їх службову роль у суспільному житті, а й використовувати державно-правові інститути з метою реформування суспільства у напрямі його прогресивного розвитку.

Будучи єдиною наукою, яка дає узагальнююче теоретико-методологічне уявлення про державно-правову дійсність у її цілісності, загальна теорія держави і права характеризується своєю інтегрованістю і диференційованістю. Внутрішньо вона поділяється на відносно автономні частини. Взяті у єдності та взаємодії, вони характеризують структуру загальної теорії держави і права як науки.

Перш за все, вона поділяється на такі внутрішні підрозділи, як загальна теорія держави та загальна теорія права. Однак між названими частинами є спільні проблеми: це питання методології, типології тощо.

Разом з тим, кожний з цих основних підрозділів має внутрішню структуризацію. Так, у межах загальної теорії права є відносно виокремлені групи проблем, що утворюють, наприклад, такі загальні напрями, як філософія права, соціологія права, спеціально-юридична теорія або загальна позитивна теорія права, до якої належать класифікація юридичних норм, юридичних фактів, прийоми тлумачення тощо. Слід підкреслити, що це — тільки напрями, профілі наукових досліджень. Загалом, вказані юридичні дослідження у загальній теорії держави і права відрізняються єдністю, поєднуючи в одне ціле філософську, соціологічну і спеціально-юридичну характеристики права.

Від перелічених загальних напрямків відокремлюються і більш вузькі напрями наукових юридичних досліджень. Це, насамперед, правова інформатика, правова психологія, правова етика, юридична стилістика, теорія юридичної техніки.

Маючи у своїй структурній будові відносно автономні частини, теорія держави і права — єдина наука, яка дає узагальнене уявлення про державно-правову дійсність у її цілісності. Ця наука зорієнтована не тільки на розв'язання суто теоретичних проблем, а й на забезпечення вирішення складних, життєво необхідних питань практики, пов'язаних з державною діяльністю, правовим регулюванням, державною і правовою політикою, з практичним функціонуванням державних органів, проблемами юридичної практики. Вона покликана теоретично обґрунтовувати необхідність політико-правових реформ у суспільстві, вказувати шляхи їх здійснення та передбачати позитивні і негативні результати, а також зорієнтувати суспільство на недопущення можливих прорахунків у державному і правовому будівництві, уникнення небажаних наслідків, подолання кризових явищ. Поєднання стратегії і тактики реформ з наукою — шлях сприяння подоланню деструктивних процесів у суспільстві. Можна назвати аксіомою те, що ігнорування науки у процесі державно-правового будівництва нерідко призводить до непередбачуваних негативних явищ.

Вивчаючи та узагальнюючи практику, теорія держави і права формує поняття та визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації і висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст та форми існування держави і права, а й вміло використовувати їх з метою прогресивного розвитку суспільства.

Слід зазначити, що в умовах сучасності теорія держави і права стає демократичнішою, ніж раніше, відкритішою для сприйняття класичної спадщини і новітніх ідей незалежно від того, де вони з'явились. Вона приділяє більшу увагу матеріальним і духовним потребам людини, її гідності, правовому та політичному світогляду, правам і свободам громадян. Значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу і право зі сприйняттям ідей демократичної, соціальної, правової держави, сучасного громадянського суспільства тощо.

Отже, будучи важливою суспільствознавчою та провідною юридичною наукою, теорія держави і права має на меті одержання, оновлення та поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, прагне пізнати сталі, глибинні зв'язки державно-правового життя, які визначають його історичний рух. Спираючись на досягнення інших галузей наукового знання, вона формулює наукові закони, поняття і визначення державних та правових явищ, які дають можливість не тільки з'ясувати сутність, зміст і форми держави та права, вдосконалити їх службову роль у суспільному житті, а й використати теорію держави і права для здійснення прогресивних суспільних реформ.

Поняття теорії держави і права як науки розкривається у деяких монографічних працях, майже кожному підручнику із загальної теорії держави і права, а також у академічному курсі цієї дисципліни. Її дефініції містяться у юридичних словниках та енциклопедіях. Вони різні за обсягом і глибиною: від коротких дефініційних визначень до широких аналітичних узагальнень. Так, у підручнику з теорії держави і права В. Хропанюк зазначає, що це наука, яка вивчає державно-правові явища суспільного життя. З її допомогою досліджуються причини виникнення держави і права, їх форми й типологія, основні закономірності побудови системи органів держави і системи права, їх функціональний вплив на суспільне життя. Вона є: суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право; юридичною наукою, адже досліджує тільки державний та правовий аспекти суспільного життя; загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні закономірності розвитку держави і права. Як і будь-яка наука, теорія держави і права виконує певні функції, що свідчать про її теоретичне та практичне значення для процесів реформування суспільного життя.

Професор С. Комаров у підручнику з питань загальної теорії держави і права, визначаючи поняття науки про державу і право, характеризує її як суму та систему знань про загальні політико-юридичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ. Видатний український вчений-юрист П. Недбайло вважав, що теорія держави і права є наукою про загальні та об'єктивні закони розвитку держави і права, а не тільки підсумком наукових знань, накопичених окремими юридичними науками. Це наука про державу і право у цілому, хоча вона й не вивчає всіх сторін державно-правового життя. Зазначена галузь знань охоплює те єдине спільне, що властиве державі і праву загалом, а отже, і кожному державно-правовому явищу в нескінченній їх багатоманітності. Звичайно, воно вивчається не ізольовано, а у діалектичній єдності, нерозривному зв'язку з особливостями державних установ та галузей права, інших державних і правових інститутів. Зв'язок цілого і окремого базується на взаємопроникненні загальних та окремих закономірностей, але розглядається з точки зору загальних законів розвитку. З огляду на те, що теорія держави і права вивчає загальні закономірності розвитку держави і права, вона є загальною теорією держави і права.

У статті «Загальна теорія держави і права», вміщеній у 2-му томі «Юридичної енциклопедії», проф. П. Рабінович зазначає, що це юридична наука, яка «становить систему знань про найзагальніші закономірності виникнення, структури, функціонування та розвитку держави і права».

Всі наведені визначення, суттєво доповнюючи одне одне, у цілому дають більш-менш повне уявлення про те, чим є наука теорії держави і права, формулюють її дефініцію, виходячи з класифікації її як науки.