Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах: ігрові процедури та створення к

Окрім того, у деяких класифікаціях розрізняють конфлікти відразу за кількома основами:

1. Ідеологічні: можуть виникати на рівні макросередовища та кількісно малих об'єднань, можуть бути глибокими, гострими та важко вирішуваними, стосуватися політики держави або партії, бути пов'язані з міжнаціональними, сімейними відносинами, побутом чи офіційними обставинами.

2. Економічні.

3. Соціально-побутові: пов'язані із суперечностями груп або окремих людей із питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов'язків, встановлення черговості у наданні соціально-побутових послуг і т.ін.

4. Сімейно-побутові: основані на дисгармонії сімейних стосунків, неблагополуччі психологічної атмосфери в сім'ї.

5. Соціально-психологічні у їхній основі лежать порушення в галузі взаємин (боротьба за лідерство, вплив, престиж, увагу, підтримку оточення).

6. Емоційні: причини їхнього виникнення лежать зазвичай у сфері стану здоров'я.

7. Психолого-педагогічні.

8. Конфлікти належності: виникають через подвійну належність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу всередині іншої, більшої групи або коли індивід входить одночасно до двох конкурентних груп, які прагнуть однієї мети.

26. Особистісні конфлікти.

Особистісний конфлікт - це протистояння двох начал у душі людини. Воно сприймається та емоційно переживається людиною як значуща для неї психологічна проблема. Вона вимагає свого вирішення і викликає внутрішню роботу, спрямовану на її подолання.

Основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхнє вивчення та практики роботи з ними були закладені B.C. Мерліним.

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині людини. Він виникає між різними сторонами "Я": між бажаннями, між минущими потребами і тією системою норм і цінностей, яка закладена з дитинства. Внутрішньоособистісні конфлікти виникають при зіткненні протилежних мотивів, потреб, інтересів у однієї і тієї самої людини. В їхній основі лежить негативний психологічний стан особистості: внутрішні переживання, образи та розчарування.

До таких конфліктів можна віднести зіткнення: "хочу - не хочу", "маю - хочу мати", "хто я є - ким хотів би бути". Одним словом, внутрішньоособистісний конфлікт - це завжди боротьба двох протилежних тенденцій у свідомості однієї людини.

В основі будь-якого внутрішнього конфлікту лежить проблема вибору. Індивід практично завжди має кілька варіантів дій, моделей поведінки в одній і тій самій соціально значущій ситуації: багатство або кохання, особисте життя або кар'єра, сім'я або робота. Протиборство взаємовиключних прагнень і породжує внутрішньоособистісний конфлікт.

Серед усього різноманіття внутрішніх конфліктів виділяють такі їхні різновиди:

1) конфлікт потреб;

2) конфлікт між соціальною нормою та потребою;

3) конфлікт соціальних норм;

4) конфлікт між цінністю і потребою;

5) рольовий конфлікт.

За іншими класифікаціями основними різновидами внутрішньоособистісних конфліктів є такі:

1) між "хочу" і "хочу";

2) між "можу" і "не можу";

3) між "хочу" і "не можу";

4) між "потрібно" і "потрібно";

5) між "хочу" і "потрібно";

6) між "потрібно" і "не можу".

Якщо звернутися до змістової сторони конфлікту, то цікавою є класифікація Е.М. Бабосова:

1) мотиваційний конфлікт - зіткнення мотивів або компонентів психологічної структури особистості;

2) конфлікт нереалізованого бажання - зіткнення сильного бажання, яке виникає в особистості, з дійсністю, яка не дає змоги реалізувати це бажання. Такий конфлікт може виникнути, коли людина фізично не здатна задовольнити бажання. Причиною може бути незадоволення власною зовнішністю чи фізичними даними;

3) адаптаційний конфлікт, який виникає через порушення рівноваги між особистістю та її соціальним оточенням. Зазвичай він втілюється у соціальній дезадаптації, відсутності здатності пристосовуватися до мінливих умов життя;

4) рольовий конфлікт, який виявляється у формі переживань, що виникають з приводу неможливості або утруднення реалізації одночасно кількох різних ролей (міжрольовий конфлікт). Також він може бути пов'язаний з різним розумінням вимог, які висуваються до однієї і тієї самої ролі самою особистістю та її оточенням (внутрішньорольовий конфлікт);

5) конфлікт неадекватної самооцінки, який виникає через розходження рівня домагань особистості та її оцінки власних можливостей. Такий конфлікт може виявлятися у кількох варіантах:

а) це може бути конфлікт між завищеним рівнем домагань та реальними можливостями особистості;

6) між заниженим рівнем домагань та об'єктивним усвідомленням здібностей людини;

в) між прагненням підвищити домагання, щоб досягти успіху, та знизити домагання, щоб уникнути невдачі.

Найяскравіше такі конфлікти виявляються у талановитих людей із завищеним рівнем домагань. Зазвичай їхня поведінка характеризується тривожністю, помисливістю. Будь-який успіх вони приписують собі, а невдачу - обставинам або діям недоброзичливців;

б) моральнісний конфлікт - це зіткнення між минущими бажаннями та моральною нормою, між почуттям любові та почуттям обов'язку, між різними моральними цінностями;

7) невротичний конфлікт - це психогенний розлад, в основі якого лежить непродуктивна та нераціональна суперечність між особистістю та значущими для неї сторонами дійсності, яка супроводжується виникненням хворобливих, обтяжливих переживань невдач, незаловолених потреб, недосяжності життєвих цілей. Невротичний конфлікт виявляється у різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності.

Люди, які схильні до бурхливих внутрішньоособистісних переживань, мають деякі специфічні риси. Вони характеризуються імпульсивністю, завищеним рівнем домагань та критичності до вчинків оточення, низькою самокритичністю.

27. Міжособистісні конфлікти.

Міжособистісні конфлікти - це ситуації суперечностей, розбіжностей, зіткнень між людьми.

Міжособистісні конфлікти також можна визначити як ситуацію протистояння учасників, яка сприймається та переживається ними (або щонайменше одним із них) як значуща психологічна проблема, що вимагає свого вирішення і викликає активність сторін, спрямовану на подолання суперечності та вирішення ситуації в інтересах обох чи однієї із сторін.

З міжособистісними конфліктами ми стикаємося постійно, але називаємо у побуті їх по-різному. Це може бути і побутова суперечка, і з'ясування стосунків між подружжям, і трудовий конфлікт.

Якщо звернутися до загальної теорії конфліктів, та всі міжособистісні конфлікти мають спільні риси:

1) наявність, як мінімум, двох сторін;

2) наявність зони незгоди між сторонами, яку не завжди можна легко розпізнати і межі якої є рухливими (можуть звужуватися та розширюватися);

3) мотиви кожної із сторін визначають процес, який називають формуванням цілі;

4) дії, які конфліктні сторони спрямовують одна проти одної (створення прямих чи опосередкованих перешкод, завдання шкоди майну чи репутації іншого, погрози, насильство, приниження);

5) однакові стадії розвитку конфлікту:

- перед конфлікти а;

- інцидент;

- ескалація;

- кульмінація;

- завершення конфлікту;

- постконфліктна ситуація;

6) приблизно однакові способи вирішення конфліктів.

Проте міжособистісні конфлікти мають і свої специфічні відмінності. У кожному міжособистісному конфлікті можна виділити дві тісно пов'язані між собою сторони:

1) змістова: наявність предмета суперечки, справи або питання, яке викликало незгоду;

2) психологічна: пов'язана з особистісними особливостями учасників конфлікту, з їхніми емоційними реакціями на причини конфліктів, на дії іншої сторони, на хід конфлікту, один на одного.

Важливим є те, що у міжособистісному конфлікті психологічна сторона часто затуляє собою змістову.

Міжособистісні конфлікти можуть виявлятися у різних формах. Основними формами їхнього вияву є:

1 ) суперечка: найпоширеніша форма, при цьому характеризується найменшою напруженістю;

2) чвари: тривала смуга ворожості, яка супроводжується невпинними суперечностями;

3) сварка - тривала дріб'язкова суперечка з взаємними образами.

Якщо критерієм розмежування різних форм міжособистісного конфліктів взяти міру активності та гостроти суперництва учасників, то можна виділити такі форми міжособистісних конфліктів:

1) суперництво - міжособистісна взаємодія, яка спрямована на випередження партнера у досягненні якоїсь мети, прагнення переважити, перемогти когось;

2) ізоляція - прагнення відділити суперника, ізолювати його, відокремити від навколишнього середовища, від спілкування з іншими.

За ступенем наростання напруженості у конфліктних взаєминах можна виділити ще одну групу форм міжособистісних конфліктів:

1) ворожість - стосунки, пройняті недоброзичливістю, неприязню, взаємною ненавистю;

2) сутичка - зазвичай нетривала ворожа взаємодія;

3) зіткнення - ще напруженіша форма конфлікту, яка виявляється як зустріч ворожих людей чи груп у бійці, бою і т.ін.

Інша група міжособистісних конфліктів включає в себе такі види:

1) принципове зіткнення сторін, у якому реалізація цілей та інтересів одного опонента може бути досягнута лише за рахунок пригнічення інтересів іншого;

2) конфлікт, який зачіпає лише форму стосунків між людьми, але при цьому не гнобить їхніх духовних, моральних та матеріальних потреб та інтересів;

3) уявні суперечності, спровоковані або неправдивою (викривленою) інформацією, або неправильною інтерпретацією подій та фактів.

Міжособистісні конфлікти можна успішно вирішувати за певних умов. Такими умовами є:

1) адекватна оцінка міри, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи активно чи пасивно) та інтереси іншої сторони (діючи спільно чи індивідуально);

2) адекватне усвідомлення доцільності обраного способу поведінки відповідно до конкретної ситуації;

3) урахування сили опонента та влади, якою він володіє;

4) правильне визначення джерела конфлікту (прихованих нужд, бажань, інтересів учасників взаємодії*);

5) врахування характеру взаємин з іншою стороною;

6) врахування власних особистісних властивостей, а також особливостей опонента.

28. Міжгрупові конфлікти.

Міжгруповою прийнято називати взаємодію як між власне групами людей, так і між окремими представниками цих груп. Також міжгрупова взаємодія - це будь-які ситуації, в яких учасники спільно взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного і себе як членів різних груп.

Вивчення міжгрупових конфліктів має значну соціальну актуальність. Тому вони досить часто ставали предметом досліджень і всебічно описані в літературі.

Міжгрупові конфлікти досліджували та описували з погляду мотиваційного, ситуаційного та когнітивного підходів.

За мотиваційного підходу поведінку групи та її ставлення до інших груп можна розглядати як відображення її внутрішніх проблем.

Другий підхід оснований на концепції фрустраційної детермінації агресії. Для цього підходу характерний пошук детермінант психологічних явищ у ситуації, контексті, особливостях зовнішніх факторів.

Когнітивний підхід робить акцент на вирішальній ролі когнітивних установок груп стосовно одна одної. Виявилося, що аутгрупова ворожість може виникати і без об'єктивного конфлікту інтересів. Це спричинило пошук інших детермінант міжгрупових конфліктів.

На думку когнітивістів вирішальним фактором міжгрупової взаємодії є не кооперативний чи конкурентний характер ситуації їхньої взаємодії, а ті соціальні установки, які при цьому виникають.

У теорії соціальної ідентичності, яку розробляли Г. Теджфел і Дж. Тернер, міжгрупові конфлікти не розглядаються як єдиний можливий наслідок соціальної несправедливості. Незадовільну ситуацію індивід може вирішувати кількома шляхами:

1) за рахунок індивідуального виходу людини з низькостатусної групи та переходу у високостатусну, більш привабливу групу;

2) "соціальна творчість": "когнітивна" альтернатива, яка передбачає можливість зміни критеріїв для порівняння; вона веде до перегляду незадовільних результатів порівняння (якщо учні класу мають незадовільні результати у навчанні, або, на думку вчителів, погано себе поводять, то вони можуть тішити себе тим, що вони більш дружні чи мають гарні успіхи у спорті);

3) зміна об'єкта для порівняння: члени низькостатусних верств населення часто шукають таку низькостатусну групу, порівняно з якою власна група видається у чомусь кращою.

Якщо жодна із зазначених стратегій з тих чи інших причин не може бути реалізована, виникає міжгрупове суперництво або конфліктність.

29. Внутрішньогрупові конфлікти.

Традиційна класифікація конфліктів не завжди включає внутрішньогрупові конфлікти. Це пов'язано з тим, що основою для виділення видів конфліктів є зазвичай його сторони. У виділенні внутрішньогрупових конфліктів ця основа порушується. Якщо це конфлікт між окремими членами групи, то його доцільно розглядати як міжособистісний, якщо між мікрогрупами -як міжгруповий.

Проте вивчення внутрішньогрупових конфліктів має значну практичну цінність. Т. Полозова критерієм наявності внутрішньо-групового конфлікту визначає "стан деструкції внутрішньогрупових зв'язків".

Психологи та соціологи, які працювали з групами, традиційно розглядали внутрішньогрупові конфлікти як негативне явище, "соціальну хворобу".

Однак Л. Козер приділив досить багато уваги позитивним можливостям внутрішньогрупових конфліктів:

1) завдяки конфліктам стає можливим первинне встановлення єдності або її відновлення. Козер вважав: що тісніша група, то ін-тенсивніший конфлікт. Якщо взаємини групи із зовнішнім середовищем урівноважені, то для такої групи притаманна більша терпимість до внутрішньогрупових конфліктів;

2) конфлікти всередині групи можуть стати механізмом трансформації норм відповідно до нових умов. Гнучкі структури виграють від конфліктів. Але такий механізм пристосування важкий для ригідних стосунків. Пригнічуючи конфлікт, можна заглушити позитивний сигнал. Тим самим можна посилити напруження і збільшити небезпеку руйнації;

3) конфлікт часто зумовлює утворення асоціацій всередині групи. Завдяки цьому забезпечується взаємодія між членами всього об'єднання, зменшується ізоляція, створюється підґрунтя для реалізації індивідуальної активності членів групи;

4) внутрішньогруповий конфлікт також слугує засобом виявлення у членів групи суперечливих інтересів. Це сприяє можливості нового узгодження, забезпечуючи відновлення необхідної рівноваги.

Також Л. Козер внутрішньогрупові конфлікти називав найважливішим стабілізаційним механізмом, механізмом пристосування норм до нових умов у гнучких соціальних структурах

30. Спільне у конфліктах різних видів.

Насамперед для виділення окремих видів конфліктів традиційним є виділення сторін конфлікту, якими є окремі особистості, великі та малі групи, окремі сторони особистості. Тому в конфліктах усіх видів наявні, щонайменше, дві сторони. Однак фактичним суб'єктом усіх конфліктів залишається людина - як особистість, як учасник міжособистісного спілкування, як член групи, який взаємодіє з іншими членами своєї групи та іншими групами.

Також треба пам'ятати про те, що будь-який конфлікт є складним явищем, яке відображається на різних рівнях функціонування особистості. Він ніби "проживається" на різних її поверхах. Так, внутрішньоособистісний конфлікт виявляється у міжособистісних стосунках, а будь-який міжособистісний конфлікт знаходить у почуттях людини певне внутрішнє відображення. Ми схильні аналізувати події, які зачепили наші почуття, розглядати різні можливі варіанти поведінки в аналогічних ситуаціях, робити висновки на майбутнє. Також варто мати на увазі, що інтрапсихічні та інтерперсональні конфлікти між собою тісно взаємопов'язані і можуть переходити одні в інші. Наприклад, міжособистісний конфлікт, пов'язаний із суперечностями, що виникають у спільній діяльності, може викликати всередині особистості роботу, спрямовану на переоцінку власних цінностей, краще усвідомлення мотивів, викликати труднощі щодо вибору альтернативних способів виконання діяльності. Водночас конфлікт, який виникає між окремими членами групи, може призвести до міжгрупового конфлікту. Не варто забувати і про відоме психологам явище переносу, коли суб'єкт іноді усвідомлено, а іноді і неусвідомлено замішує одну із сторін конфлікту іншим об'єктом. Наприклад, переживаючи невдоволення труднощами у професійній діяльності, людина знаходить собі "цапа-відбувайла": сварить дитину за неналежне виконання домашніх завдань, дружина чоловіка - за те, що недостатньо уваги приділяє вихованню дітей, чоловік дружину за те, що не так веде домашнє господарство і т.ін.

Усі конфлікти мають спільну природу. Вони є біполярним явищем, яке виявляється в активності сторін, спрямованій одна на одну. Сутність усіх конфліктів полягає у протистоянні двох начал.

31. Структура та функції конфлікту виділяють такі структурні елементи конфлікту:1) сторони (учасники) конфлікту;2) умови конфлікту;3) образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту);4) можливі дії учасників конфлікту;5) результат (завершення) конфліктної ситуації.

З погляду виникнення та розвитку конфлікту важливими є інтереси учасників конфлікту, їхні цілі, соціокультурні та індивідуально-психологічні особливості.

Найважливішими умовами перебігу конфлікту є:- просторові (сфера виникнення та вияву конфлікту, часові (тривалість,);- соціально-психологічні (особливості психологічного клімату у групі, тип та рівень спілкування, міра конфронтації та особливості психологічних станів учасників конфлікту, діапазон та рівень втягнутості у суперечність інтересів різних соціальних груп - сімейних, професійних і т.д.)..Образи конфліктної ситуації іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації.

Конфлікти можуть виконувати як позитивні, так і негативні функції. До позитивних:1) регулятивно-розвивальна - конфлікт не дає застигнути, зупинитися, спонукає до змін, до розвитку, відкриває дорогу новому, яке може вдосконалити і стабілізувати внутрішній світ, відносини, систему;2) інформаційно-об'єднувальна - під час конфлікту люди краще пізнають себе та один одного, конфлікт стимулює рефлексію та розуміння;3) згуртування та структурування - конфлікт сприяє структуруванню соціальних груп, створенню організацій, згуртуванню груп та колективів;4) стимулювання активності - конфлікт підвищує активність людей, знімає "синдром покори";5) стимулювання особистісного зростання - конфлікт стимулює розвиток особистості, підвищення почуття відповідальності, усвідомлення власної значущості, може сприяти самопізнанню та самореалізації;6) психотерапевтична та полегшувальна - конфлікт (за умови його відкритого та конструктивного врегулювання) знімає внутрішню напруженість, дискомфорт та хронічні непорозуміння, дає їм вихід;7) діагностична та з'ясувальна - іноді буває корисним навіть спровокувати конфлікт, щоб з'ясувати обстановку і зрозуміти стан справ; у критичних ситуаціях, які виникають у процесі конфлікту, виявляються непомітні раніше переваги та недоліки людей, створюються умови для розвитку особистості та формування лідерів.

До негативних:встановлення стереотипів та руйнівних форм самореалізації особистості шляхом маніпулятивного самоствердження і досягнення бажаного "обхідним шляхом";2) погіршення психологічного клімату в колективах і руйнування міжособистісних стосунків;3) зниження привабливості праці, що призводить до зниження її продуктивності;4) неадекватність, насамперед у сприйманні проблеми та учасників конфлікту;5) виникнення неадекватних психологічних захистів;6) зниження співробітництва та зменшення можливості партнерства між сторонами у процесі конфлікту та після нього;7) наростання конфронтації, яка затягує людей у боротьбу і примушує їх прагнути більше до перемоги, ніж до розв'язання проблем та пошуку альтернативи;8) збільшення матеріальних та емоційних затрат на розв'язання конфлікту.

32. Динаміка конфлікту. Динамічні характеристики конфлікту пов'язані з тим, які саме події відбуваються у конфлікті. Під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають.Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії):1) виникнення конфліктної ситуації;2) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;3) інцидент, привід;4) настання конфлікту;5) розв'язання конфлікту.Жоден конфлікт не виникає раптово. Йому передують відкриті чи приховані соціально-психологічні процеси між особистостями або у свідомості окремої особистості чи якоїсь групи. Тобто йому передує конфліктна ситуація. Динаміка розвитку та перебігу конфлікту характеризується такими параметрами:- порогом, тобто крайньою мірою напруження, за межами якої особистість чи колектив схильні до конфлікту:- часом настання конфлікту від моменту виникнення конфліктної ситуації та часом перебування особистості у конфлікті.Після того, як конфлікт було усвідомлено, сторони переходять до конфліктної поведінки. Конфлікт може виникнути через різні чинники. Зазвичай конфлікт відбувається у певній послідовності:- поступове посилення позицій учасників конфлікту за рахунок введення все більш активних сил, а також унаслідок накопичення досвіду протистояння;- збільшення кількості проблемних ситуацій та поглиблення первинної проблемної ситуації;- підвищення конфліктної активності учасників, зміни у характері конфлікту в бік його посилення, втягнення у конфлікт нових людей;- наростання емоційної напруженості, яка супроводжує конфліктну взаємодію що може вплинути як мобілізаційно, так дезорганізаційно на поведінку учасників;- зміна ставлення до проблемної ситуації та конфлікту загалом.Уникання є результатом втоми учасників від конфлікту, небажання продовжувати обговорення проблеми. Це може викликати різні психологічні наслідки. Наприклад, у результаті уникання можуть прийматися неефективні та недосконалі рішення.Процеси ескалації створюють труднощі для вироблення взаємоприйнятного рішення, сприяють затягуванню конфлікту і вимагають більше зусиль для його розв'язання.Виникнення та продовження конфлікту, динаміка його інтенсивності супроводжуються змінами у психології його учасників, які заважають досягненню згоди. З'являється прагнення покарати, зашкодити іншому учаснику. Це виникає через переживання гніву та інших негативних емоцій щодо іншої сторони конфлікту.При розв'язанні конфліктів, особливо гострих та жорстких, треба насамперед виявляти та нейтралізувати вплив цих механізмів і лише потім обговорювати власне причини конфлікту.Розв'язання конфлікту - заключний етап. Він можливий унаслідок зміни об'єктивної конфліктної ситуації та шляхом зміни її образів, які склалися в учасників конфлікту.

33. Об'єктивні чинники виникнення конфлікту.

Для успішного розв'язання конфлікту потрібно зрозуміти насамперед його причини. Звичайно у загальному вигляді ми можемо сказати, що конфлікти спричиняються суперечностями, які сприймаються як значуща психологічна проблема.

Життя без конфліктів неможливе, оскільки саме завдяки наявності суперечностей відбувається розвиток, удосконалення як окремої особистості, так і системи міжособистісних взаємин.

Серед чинників виникнення конфліктів виділяють об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників виникнення конфлікту належать:

1) несприятливі умови праці;

2) недоліки в її організації;

3) дисбаланс між правами та обов'язками, нечітке їхнє визначення;

4) відсутність або недостатність матеріально-технічної бази для успішного виконання діяльності.

Вплив цих чинників не залежить від учасників конфліктної ситуації.

34Суб'єктивні чинники виникнення конфлікту

До суб'єктивних чинників виникнення конфлікту належать: 1) неправильні дії однієї або обох сторін конфлікту;2) порушення професійної етики;3) порушення трудової чи навчальної дисципліни, посадових інструкцій т. ін.

До суб'єктивних характерологічних передумов виникнення конфліктівналежать: 1) конфліктність як сукупність стійких якостей особистості, які визначаються частотою виникнення конфліктів та включення в них людини;2) негнучкість, ригідність характеру, тобто нездатність змінювати свою поведінку, співвідносячи її з вимогами наявної ситуації;3) недостатній рівень розвитку емпатії як здатності до співчуття та співпереживання;4) високий рівень соціальних домагань, бажання завоювати авторитет в оточення, підвищити свій соціальний статус;5) нездатність своєчасно усвідомити різноманітні соціальні відносини та передбачити шляхи їхнього розвитку;6) надмірний конформізм або негативізм;7) неадекватна самооцінка; 8) невпевненість у правильності прийнятого рішення, нездатність своєчасно його прийняти, що може мати особливе значення для організації ефективного управління.До ситуативних передумов належать:- незадоволеність актуальної потреби;- почуття невизначеності, невпевненості;- дезорієнтація;- втома;- нестійкість настрою;- підвищена збудливість;- недостатня або перекручена інформованість;- стан навіюваності.До характерологічних передумов виникнення конфліктів належать стійкі якості та риси характеру, які можуть за певних умов призвести до зіткнення особистості з тими, хто її оточує, викликати негативне ставлення до неї, антипатію, бажання суперечити, протидіяти. До них належать:- нетерпимість до недоліків інших;- знижена самокритичність;- імпульсивність;- нестриманість у почуттях;- усталені негативні забобони, упередженість до людей;- схильність до агресивної поведінки;- схильність підкорювати собі інших;- невихованість;- відсутність внутрішньої духовної культури;- неуважність до людей;- корисливість;- егоїзм.До особистісних особливостей учасників конфліктів, які визначають виникнення конфліктів, він відносить:- оцінку поведінки іншої людини як неприпустимої: якщо поведінка партнера по спілкуванню відповідає нашим очікуванням, вписується в нашу систему уявлень про бажану або припустиму поведінку, то взаємодія з ним продовжуватиметься безконфліктно;- низький рівень соціально-психологічної компетентності: людина може навіть не знати про значну кількість варіантів мирного завершення перед конфліктної ситуації, або, знаючи про такі можливості, не вміти застосовувати їх на практиці;- недостатня здатність до емпатії - розуміння емоційного стану іншої людини, співпереживання та співчуття до неї;- завищений або занижений рівень домагань: завищені домагання часто викликають негативні реакції у оточуючих, - тип темпераменту,

35. Поняття про критичні життєві ситуації

Ситуація визначається як складна суб'єктивно-об'єктивна реальність, де об'єктивні складові подані у вигляді суб'єктивного сприймання та особистісної значущості для її учасників. Об'єктивними елементами ситуації є її предметна та функціональна форма, сукупність суспільних та міжособистісних відносин, тілесна та психічна сутність суб'єкта.У загальному вигляді ситуації поділяють на:- прості (повсякденні), у яких для людини чи для групи все є звичайним, звичним, вона діє у нормальному режимі;- складні (напружені, складні, екстремальні), у якій вимоги до особистості та групи виходять за межі "норми".У такому разі структурними елементами ситуації є:- учасники ситуації (дійові особи),- діяльність, яку здійснюють учасники,- часові та просторові аспекти.Складна ситуація - це така ситуація, яка характеризується розбалансованістю системи "задача - особисті можливості та (або) мотиви - умови середовища", яка викликає психічну напруженість у людини. Ознаками складної ситуації є наявність труднощів, усвідомлення особистістю загрози, перешкод на шляху до реалізації певних цілей, мотивів; стан психологічного напруження як реакція особистості на складність, подолання якої є значущим для суб'єкта; помітні зміни звичних параметрів діяльності, поведінки, спілкування, вихід за межі "звичайності". Критична життєва ситуація - це життєві обставини, які емоційно переживаються і у сприйманні людини становлять складну психологічну проблему, яка потребує свого розв'язання або подолання.

Говорячи про критичні життєві ситуації, треба пам'ятати, що мова не йде про ті життєві обставини, які є звичними і періодично повторюються, у яких ми застосовуємо звичні способи їхнього подолання. Йдеться про ситуації, які для свого подолання вимагають від людини пошуку нового для неї способу подолання, використання для вирішення такої ситуації незвичних психологічних ресурсів.В.Ф. Василюк зазначає, що способом подолання критичної ситуації є переживання - така діяльність, яка за своїм психологічним змістом і призначенням спрямована на саме життя, на забезпечення психологічної можливості його реалізації. Він визначає її як особливу діяльність, особливу роботу з перебудови психологічного світу, спрямовану на встановлення смислової відповідності між буттям та свідомістю, загальною метою якої є підвищення осмисленості життя. Психологи найчастіше користуються такими поняттями, як стрес, фрустрація, конфлікт та криза, Критична конфліктна ситуація настає тоді, коли свідомість стикається із суперечністю мотивів, яка є суб'єктивно не вирішуваною. До онтологічного поля життя як цілісності автор відносить кризу, яка виникає у тому разі, коли перед подіями, які стосуються найважливіших життєвих відносин людини, її воля виявляється неспроможною вирішити посталі перед нею проблеми щодо реалізації життєвого задуму.

36 Об'єктивно-суб'єктивна природа конфлікту

На ранніх етапах становлення теорії конфліктів, як зазначає Н.В. Гришина, припускалося його виникнення "без участі людини". Зокрема, психоаналітики розглядали несвідомі конфлікти, виникнення яких визначалося законами існування психіки, які не контролюються людиною. У межах розглянутого вище фрустраційно-агресивного підходу Н. Міллер, створюючи конфлікти зовні, у деяких своїх дослідженнях викор. щурів, що підкреслювало властиве йому "безсуб'єктне" розуміння к.

Однак більшість інших підходів утверджують спільну думку щодо визнання об'єктивно-суб'єктивної природи виникнення конфліктів.

Зокрема, К. Левін визначав конфлікт як вплив на індивіда протилежно спрямованих сил, рівних за величиною. Такими "силами" були характеристики зовнішньої ситуації. їхня дія є результатом суб'єктивного сприйняття індивідом своєї власної ситуації.

Якщо пригадати концепцію М. Дойча, то конфлікт є наслідком об'єктивної суперечності інтересів. Однак вирішальною умовою початку конфлікту є перцепція суб'єктом цієї несумісності.

B.C. Мерлін вважав, що виникнення конфлікту зумовлюється поєднанням певних внутрішніх та зовнішніх умов. Неможливість задоволення мотивів або ставлень особистості він відносив до зовнішніх умов. Однак вони можуть привести до конфлікту лише за умови виникнення внутрішньої суперечності між мотивами чи ставленнями особистості або між можливостями та прагненнями. При цьому людина мусить оцінити ситуацію як таку, що не має свого вирішення: "Для того, щоб конфлікт став реальним, учасники його мають усвідомити ситуацію, що склалася, як конфліктну" (Л.О. Петровська). Після того, як особистість усвідомить ситуацію як конфліктну, починається розгортання відповідної поведінки.

Саме тому сучасні психологи практично дійшли спільної думки, що усвідомлення ситуації як конфліктної є вирішальною, необхідною та обов'язковою умовою виникнення конфліктів.

Отже, сприймання ситуації як конфліктної "запускає" для суб'єкта необхідність реагування на сит. у вигляді вибору відповідної стратегії конфліктної взаємодії (Н.В. Гришина).

Суб'єктивність походження конфлікту виявляється в тому, що його виникнення неможливо однозначно пов'язати з певним набором об'єктивних факторів: кожному з нас відомі приклади того, як гострий конфлікт виникає без явної причини, "на порожньому місці".

Однак не варто забувати і про те, що іноді, за наявності об'єктивно конфліктогенних факторів конфлікт так і не виникає.

37. Сприйняття ситуації як конфліктної

Проблема сприйняття ситуації є не такою однозначною і простою, як здається на перший погляд. Доволі часто дослідження сприймання ситуації зводиться до з'ясування того, як особистість сприймає людей навколо.

Сприйняття ситуації як конфліктної означає, що ми порівнюємо певну ситуацію, у якій опинилися, зі зразками різних ситуацій соціальної взаємодії, які є в нашому досвіді. На основі такого порівняння ми і відносимо ситуацію до категорії "конфлікт". Тобто запускається механізм категоризації, яка є способом систематизації навколишнього середовища з метою зниження її суб'єктивної складності. Об'єкт сприймання ми оцінюємо і наділяємо певним змістом залежно від того, до якої категорії ми його відносимо. Отже, категоризація є основою подальших дій, їхнім регулятором. При цьому потрібно пам'ятати, що одну й ту саму ситуацію різні люди можуть сприймати та оцінювати по-різному. Образ ситуації набуватиме певного особистісного забарвлення.

38. Визначення ситуації як конфліктної

Унаслідок сприймання ситуації та її розуміння виникає "визначення ситуації".

Теоретичну розробку цієї проблеми пов'язують з американським соціологом У. Томасом та американським соціологом польського походження В. Знанецьким. На основі тривалих спостережень вони дійшли висновку, що для розуміння поведінки людини значно важливішими є уявлення людей, які випливають з їхнього індивідуального сприймання навколишньої дійсності, аніж ті фактори, які можна виділити і дослідити об'єктивно. На їхню думку, потрібно пам'ятати, що середовище, яке впливає на індивіда, це світ, яким він його бачить, а не той світ, який досліджують учені.

На основі такого розуміння було сформульовано так звану теорему Томаса:

Якщо ситуації визначають як реальні, то вони стають реальними за своїми наслідками.

Стосовно конфліктів це означає, що якщо певну ситуацію індивід визначає як конфліктну, то, незалежно від її реального змісту, вона стає конфліктною за своїми наслідками. Віднісши ситуацію взаємодії до категорії "конфлікт", у своїй подальшій поведінці він керується насамперед тим значенням, якого він їй надав. Відповідно до власного, наданого ситуації конфліктного змісту й обирає свою стратегію поведінки.

Також прикладом практичної реалізації теореми Томаса можна вважати так звані самоздійснювані пророцтва.

Реальність самоздійснюваних пророцтв була доведена під час лабораторних експериментів та природних спостережень.

Загалом сутність цього явища полягає в тому, що очікування однієї із сторін конфлікту стосовно поведінки іншої сторони сприяють саме такій поведінці, яка й відповідає цим очікуванням. Тому при аналізі поведінки людини потрібно насамперед з'ясовувати те, якого значення вона сама надає наявній ситуації взаємодії. Визначення ситуації виконує функцію категоризації стосовно соціальних ситуацій і допомагає людині зробити світ навколо неї дещо простішим для розуміння. Стикаючись із складною ситуацією, ми насамперед намагаємося віднести її до певного типу, про який маємо відносно чіткі уявлення. Зазвичай ми відносимо якусь ситуацію до певної категорії, керуючись нашим попереднім досвідом і тим, що в побуті називають здоровим глуздом.

Ситуація взаємодії людей може містити в собі певні суперечності. Але суперечність не тотожна конфлікту, оскільки суперечлива ситуація існує об'єктивно, у той час як конфлікт - це результат сприймання та оцінки ситуації її учасниками. Тобто сама собою ситуація взаємодії, яка містить суперечність, не є однозначною детермінантою реальної конфліктної ситуації.

Головна ознака, за якою ми визначаємо певну ситуацію взаємодії як конфліктну, - усвідомлення несумісності цілі, яку ми хочемо досягти, і цілі нашого опонента.

Аналізуючи дані, отримані під час експериментального дослідження, Н.В. Гришина зробила висновок, що в побутовому уявленні конфлікт - це ситуація суперечності між її учасниками, яка виявляється у їхній протидії один одному (протистоянні, протиборстві) і супроводжується афективними виявами.

Отже, визначення конфліктної ситуації зумовлене як об'єктивною реальністю, так і внутрішнім суб'єктивним світом людини, причому сила впливу цих чинників може бути різною залежно від конкретної ситуації.

39. Фактори визначення ситуації як конфліктної

Н.В. Гришина виділила три групи факторів визначення ситуації як конфліктної.

До першої групи вона віднесла "об'єктивні" фактори визначення ситуації. До них належать такі, які виникають незалежно від нас. Стосовно конфліктів об'єктивними факторами вона вважає особливості самої ситуації взаємодії, які на рівні "загальнолюдського" виміру викликають у людей однотипні реакції.

Друга група - це групові фактори визначення ситуації. Кожну людину можна віднести до певного соціального чи культурного прошарку. На те, як впливає соціальне середовище на виникнення тих чи інших проблем, звернула увагу у своїх працях К. Хорні: "Той факт, що більшості людей у цій культурі доводиться стикатися з тими самими проблемами, наводить на думку, що ці проблеми породжені специфічними життєвими умовами, які існують у цій культурі". Н. "синдрому професійного вигоряння", який виявляється у педагогів. Тому на визначення ситуації як конфліктної впливає належність індивіда до певної реальної або умовної групи: вік (особливо у критичні періоди), стать (жінки схильні оцінювати свої взаємини з колегами як конфліктні у тих аспектах, які прямо стосуються їхніх особистих потреб (заробітна платня, розподіл премій, час відпустки, графік роботи), а чоловіки відзначають підвищену конфліктогенність організаційних проблем (розподіл обов'язків, виробничі труднощі і т.ін.), соціальний статус, професія. У кожної групи існує певне "розділене" знання про те, що таке конфлікт. Це і дало змогу Н.В. Гришиній говорити про групові фактори визначення ситуації як конфліктної.