Необхідність й сутність державного регулювання економічної системи. Наукові теорії державного регулювання економіки

При розгляданні даного питання слід відмітити наявність значної кількості різних економічних поглядів, теорій, концепцій з проблем державного втручання та регулювання економічної системи суспільства.

Втручання держави в економіку має довгу історію. Сутність цього втручання, його об’єктивна необхідність, а також зміна величини впливу залежать від рівня та особливостей функціонування національної економіки, етапу її розвитку.

Історія свідчить про те, що держава завжди забезпечувала та забезпечує у суспільстві владу того класу, який є пануючим в економічному відношенні.

Вперше термін “держава” був запроваджений італійським вченим М. Макіавеллі для визначення держави як інституту політичної влади.

Спочатку роль держави обмежувалася виконанням функцій, що пов’язані із забезпеченням безпеки громадян; збереженням їх майна (захист прав власності); створенням правової бази, необхідної для регулювання взаємовідносин суб’єктів господарювання; контролем за виконанням контрактів. З часом, починаючи з другої половини XIX ст., під впливом змін у матеріальному виробництві, поширюються економічні функції держави.

Як показує світовий історичний досвід, держава в усі часи тією чи іншою мірою втручається в економічні процеси. Проте, ступінь цього втручання в різні періоди неоднаковий.

В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії, покликані до життя практикою господарювання.

Державне регулювання економіки – це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об’єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей суспільства.

Аналізуючи погляди вчених стосовно необхідності державного регулювання економіки, необхідно визначити певні етапи в їх еволюції, кожен з яких відповідав переломним періодам в становленні цивілізаційної (“регульованої”) ринкової економіки. Ці періоди характеризуються появою нових форм організації ринкової економіки, що безпосередньо вплинуло на механізм її функціонування.

Багато століть економіці був властивий “натуральний” характер, тобто вона була зведена до виробництва, яке безпосередньо переростало у споживання. Лише з XVI ст. економіка почала розвиватися у напрямку ринку. В результаті, як наслідок, відбувається ускладнення структури економіки: самостійною та обов’язковою сферою економіки став обмін між товаровиробниками – виник ринок.

С появою ринка економіка “розгортається” у “двохмірний” простір, в якому виробництво немає сенсу без обміну, а обмін неможливий без виробництва. Стихійна, саморегульована ринкова економіка досягла зеніту у своєму розвитку к середині XIX ст. Саме тоді сформувався її триєдиний початок – приватна власність, досконала конкуренція та вільне ціноутворення.

Економічна теорія періоду самоорганізованого ринку одержала назву “класична школа”. Її прихильники вважали захист одиничного ринкового суб’єкту (фірми, домогосподарства) від зазіхань держави своїм головним завданням. Це дозволяє характеризувати “класичну школу” як теорію саморегульованої ринкової економіки.

Часи “Великої депресії” зумовили освідомлення та визнання неможливої для економістів-класиків зміни – ринкова економіка, матеріальну основу якої утворює велике індустріальне виробництво, втрачає здатність до саморегулювання.

Чому? Тому, що велике індустріальне виробництво об’єктивно породжує тенденцію до монополізму, а він несумісний з вільною конкуренцією та вільним ціноутворенням. Концепція приборкання монополізму та збереження ринкової економіки представлена в теорії Дж. М. Кейнса.

Кейнсіанство знаменувало перехід до принципово нового розуміння ринкової економіки – до того, що ринкова економіка потребує регулювання і, що це регулювання може реалізувати держава. Тому кейнсіанство можна охарактеризувати як теорію державно-регульованої ринкової економіки. Проте, кейнсіанське державне регулювання мало на меті збереження ринкової економіки (конкуренції та вільного ціноутворення), тобто не поривало с класичною традицією. Іншою мовою, це був “наступ” на ринкову економіку, однак заради її врятування.

К середині 70-х рр. XX ст. криза настигла вже державно-регульовану ринкову економіку, і, як наслідок, кейнсіанську модель ринкової економіки. Причина цієї кризи – надмірне державне втручання в економіку. Це вимагало розробки нової концепції, яка була б здатна, за умови збереження регульованого характеру ринкової економіки, допомогти державі сформувати “економічний”, а не адміністративний механізм свого втручання в економіку.

Саме це завдання вирішила широко відома сьогодні монетаристська концепція, яка не заперечуючи необхідності державного втручання в економіку, зводила це втручання до “непрямого” – через регулювання грошової маси – впливу.

Отже, державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:

- створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму;

- усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

- вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує погано;

- захистом національних інтересів на світовому ринку.

Практика господарювання показала, що чисто ринковими механізмами забезпечити високу ефективність сучасного, великого за масштабами, складного та інтегрованого виробництва неможливо. Ринковий механізм у реальному житті все більше доповнюється державним регулюванням. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Спочатку це втручання було дуже обмеженим і зумовлювалося необхідністю вилучення частини суспільного продукту для утримання “державної машини”: апарату чиновників, державної влади, армії, судів тощо. Такі утриманські інтереси визначали пасивну роль держави в економіці, тому її іронічно називали “нічним сторожем”. Активним регулятором виступав ринок.

Проте, в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації й ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятись обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. За цих умов виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави в регулюванні економіки.

Таким чином, стратегічною проблемою сучасної економічної теорії є визначення оптимального співвідношення “держави” і “ринку” в певних історичних обставинах.Всі розглянуті вище економічні теорії та концепції відрізняються співвідношенням пріоритетів між “державним” і “ринковим” початками економіки.

Ринковий механізм і державне регулювання економіки є діалектичною єдністю, атрибутом змішаної економіки. Розумний синтез ефективного ринкового механізму і державного регулювання дає можливість вирішувати соціальні та економічні проблеми суспільства, реалізовувати кон’юнктурні та стратегічні цілі.

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а державне регулювання економіки виконує допоміжну роль. Основне призначення останнього – створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація негативних наслідків і вирішення проблем, які не під силу ринковому механізму.

У перехідній економіці, що стосується безпосередньо сучасної України, роль державного регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхідних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має зменшуватися.

Ринковеі державне регулювання економіки часто доповнюється функціонуванням інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси економічних суб’єктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства.

Державне втручання в економіку має бути раціональним – надмірна активність держави може породжувати негативні тенденції і наслідки, а також зумовлювати зменшення фінансових можливостей держави.

В контексті питання, що розглядається, принципово важливо чітко визначити об’єкти державного регулювання.

Так, в сучасних умовах національна економіка виступає як агрегований об’єкт державного регулювання. Крім того, у складі національної економіки виокремлено господарські системи, відповідно до рівнів управління економікою і свободи дій, які розрізняються мірою і складністю завдань, що вирішуються:

- макроекономічна господарська система (національне господарство);

- мезоекономічна господарська система (галузь, регіон);

- мікроекономічна господарська система (підприємство, домашнє господарство).

Об’єктами державного регулювання економіки є також сфери, галузі суспільного виробництва, регіони, і, крім того, реальні процеси та явища в економіці, а також умови соціально-економічного розвитку країни.

У зв’язку з цим, необхідно чітко визначити принципи і функції державного регулювання економік и, дотримання та реалізація яких забезпечує ефективну роль держави в управлінні економічною системою суспільства.