Х. Україна в другій половині ХІХ ст

Ключові слова: буржуазні реформи, «розселянювання селянства», фінанси, земства, суд присяжних, судова палата, сенат, місцеве самоврядування, загальна військова повинність, промисловий переворот, модернізація, іноземний капітал, залізниця, металургія, машинобудування, трудова еміграція, ринок, підприємництво, українська нація, громади, циркуляр, конституція, просвіта, народництво, агітація, терор, страйк, марксизм, політичні партії.

Друга половина ХІХ ст. – це період інтенсивного розвитку капіталістичних відносин в Російській імперії й Україні як найбільш розвиненої в економічному плані її складової частини. Скасовується кріпосне право, здійснюється низка інших реформ, які забезпечують соціально-економічний розвиток країни на буржуазних рейках. Йде процес формування української нації. Однак проведення царизмом буржуазних реформ в інтересах поміщиків призводить до посилення боротьби українських селянства «за землю й волю». Виразниками інтересів селянських мас виступають революціонери народники. Водночас на арену політичної боротьби виходить новий клас – робітники, серед яких поширюються марксистські ідеї. Виникає соціал-демократичний рух, який отримує особливої підтримки в індустріальних центрах України.

Кримська війна

На початку 1850-х рр. черговий раз загострюється геополітичне протистояння між давніми суперниками – Туреччиною й Росією. Турецький султан будь-що прагнув зберегти свою владу над балканськими країнами. Росія, натомість, прагнула посилити свій вплив на всі слов’янські народи, що сповідували християнську православну віру. У 1853 р. Туреччина оголосила Росії війну, яка тривала до 1856 р. і отримала назву Кримської. Економічна відстала Росія мала достатньо сильні сухопутні й морські збройні сили, щоб нанести поразку ще більш відсталій Туреччині. Однак посилення Росії не бажали правлячі кола низки європейських держав, зокрема Великобританії й Франції. Спочатку вони надавали політичну й воєнну підтримку Туреччині, а коли виявилася воєнна слабкість тієї, самі розпочали воєнні дії проти Росії. У квітні 1854 р. англо-французька ескадра бомбардувала з моря Одесу, на початку вересня англо-французькі війська висадилися в Криму і нанесли поразку російській армії на р. Альма і взяли в облогу Севастополь – базу Російського воєнно-морського флоту. Оборону міста очолювали талановиті й мужні воєначальники – адмірали В. Корнілов, П. Нахімов, В. Істомін. Укріплення міста будувалися під керівництвом видатного інженера генерала Є. Тотлебена. Справжній героїзм і патріотизм виявили захисники міста, солдати й матроси. Серед них росіяни й українці Федір Заїка, Іван Демченко, Дмитро Горленко та ін. Особливу хоробрість й воєнну кмітливість виявив матрос Петро Кошка з Вінниччини. Щиро співчували російській армії передова українська громадськість. В українських містах і губерніях здійснювали збір коштів на потреби армії й допомогу сім’ям хоробрих воїнів, піклувалися про вдів військових і сиріт, працювали в шпиталях тощо.

У Катеринославі під час Кримської війни були розташовані військові частини, що згодом виступали, а також військові шпиталі. У місті, яке нараховувало в той час близько 17 тис. жителів, перебувало понад 11 тис. хворих і поранених. Частина з них померла і похована на Севастопольському цвинтарі.

Однак героїзм і патріотизм народу й талант деяких воєначальників не могли компенсувати економічну й військово-технічну відсталість Росії. Російській парусний флот не міг успішно протидіяти паровим кораблям коаліції. Гладкоствольні російські рушниці й гармати значно поступалися нарізній зброї противника у далекобійності, швидкострільності та прицільності стрільби. Через казнокрадство й недолугість російського чиновництва, військових інтендантів, армія постійно відчувала нестачу зброї, пороху, ядер і навіть лопат для риття окопів. В результаті Росія програла війну й мусила підписати в 1856 р. Паризький мир на умовах, висунутих Англією й Францією. За цим договором, зокрема, Росії заборонялося мати військові кораблі на Чорному морі та будувати на його узбережжі укріплення, що робило її практично беззахисною на Півдні; частина придунайської території я, що була відвойована у Туреччини у ХVІІІ ст., передавалася Молдавському князівству; Молдавія поверталася під протекторат Туреччини. Усе це значно погіршило умови для розвитку зовнішньої торгівлі й загальмувало економічний розвиток південноросійських (українських) губерній.

10.2. Селянське та інші буржуазні реформи 60-70-х рр. ХІХ ст.,