Гетьманування Івана Мазепи

У 1687 р. гетьманом України було обрано І. Мазепу, вихідця з української шляхти. Він змолоду побував за кордоном, служив при польському королі, потім у гетьманів Дорошенка і Самойловича. Мазепа відзначався освіченістю, вмів подобатись людям. У своїй внутрішній політиці Мазепа спирався на старшину, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою відстоювати самоврядування. Водночас він обмежував прагнення старшини до необмеженого посилення експлуатації селянства, встановивши максимальну панщину у два дні на тиждень. Свою гетьманську владу рішуче захищав від посягань запорожців і старшини, а свою резиденцію в Батурині і хуторі Гончарівці устаткував з великим шиком.

Розквіт України Мазепа пов'язував з розвитком виробництва, освіти, культури. За часів його гетьманування (1687-1708 рр.) в Україні збільшилось виробництво полотна, канатів, поширились посіви окремих технічних культур, культивувались нові овочі і фрукти. Багато міст прикрасилось новими церквами і будинками, Києво-Могилянська колегія отримала статус академії (1701 р.), для неї були збудовані нові корпуси.

Мазепа остаточно відмовився від орієнтації на Польщу, Крим, Туреччину, бо вважав боротьбу проти Московської держави безнадійною. Довгий час він всіляко допомагав царю Петру І в усіх його справах. Зокрема, надсилав проти турків і татар козацькі полки. Коли Москва розв'язала війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря, Мазепа прислав на допомогу російській армії декілька козацьких загонів. Потім за наказом царя посилав тисячі українців на будівництво нової російської столиці Санкт-Петербурга. В боях, а також на важких канальних роботах, від морозів, поганого харчування, хвороб щорічно гинули десятки тисяч козаків. Проте нехтування людським життям для досягнення своєї мети були характерними для Петра І. Відвертий деспот і кріпосник, прибічник абсолютної влади, він розглядав і Україну як знаряддя для здійснення своїх імперських планів. Цар вимагав від гетьмана не тільки все нових і нових людей, але обклав український народ величезними податками, що посилювало розорення Гетьманщини. А в політичному плані Петро проводив курс на знищення самоврядування і повне підпорядкування України московській владі. В усьому цьому Петро І отримував беззастережну підтримку І.Мазепи, який отримував від царя все нові й нові нагороду, одним з перших в Росії був нагороджений орденом Андрія Первозванного, найвищим орденом імперії; став однією з найбагатших людей у Росії та Європі.

Однак роль слухняного виконавця волі царя дедалі все більше не ставала обтяжливою для гетьмана, ця роль, очевидно, ніяк не відповідала його великим амбіціям. І коли І.Мазепа переконався в тому, що політика царя веде до послаблення його особистої влади, то почав шукати вихід із становища, що склалося. Вважаючи, що лише поразка Москви в Північній війні (1700-1721 рр.) і його допомога шведському королю Карлу ХІІ нададуть йому таку змогу, гетьман став на шлях зради царю і встановлення союзу зі шведським королем.

Переговори гетьмана зі шведами велись у глибокій таємниці, коли Україна фактично була окупована царськими військами. Тому Мазепа не зумів підготувати ні більшість козаків, ні взагалі українське суспільство до виступу проти Петра І та свого переходу на бік Карла XII. До того ж, правду кажучи, І.Мазепа не користувався великою популярністю серед більшості козацтва й усього українського народу. Як наслідок за ним пішла лише частка запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. У 1708 р. гетьман з малим козацьким військом відкрито виступив проти Москви і пішов на з'єднання зі шведським військом, що надійшло на Україну. За це Петро І наказав піддати Мазепу анафемі, і його майже 300 років проклинали в усіх православних російських церквах.

У червні 1709 р. під Полтавою стався вирішальний бій між військами Петра І і Карла XII, внаслідок якого шведський король і гетьман втекли з рештками розгромленої армії вмежі володінь Туреччини. Незабаром Мазепа помер у Бендерах (Молдавія). Козаки і старшина, що були в еміграції, обрали гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. Він докладав чимало сил, щоб звільнити Україну за допомогою Туреччини і татар. Він навіть намагався створити союз коаліцію європейських держав проти Росії. Ним була складена так звана Конституція прав і вільностей Війська Запорізького, за якою були визначені правові засади української держави як республіки, де влада належала гетьману й верхівці козацької старшини.

Після переходу Мазепи на бік шведів за наказом Петра І старшина «обрала» гетьманом Івана Скоропадського, до якого цар приставив своїх спостерігачів. Резиденція Мазепи у м. Батурин і хутір Гончарівка були зруйновані, а більшість їх населення була винищена. У травні 1709 р. була ліквідована Запорозька Січ (Чортомлицька). Пізніше біля Перекопського перешийка в Олешківських пісках поруч з Кримом запорожці, яким вдалося втікти від розправи, заснували Олешківську Січ.

8.2. Ліквідація українського самоврядування та Запорозької Січі

Отримавши перемогу, Петро І відмовився відновити договір України з Росією (так звані Березневі статті) і надалі став обмежувати українське самоврядування. За підписаними Скоропадським в 1709 р. Решетилівськими статтями закріплювалось право царських урядовців втручатися в справи українського місцевого управління, контролювати збір податків і витрат коштів. У 1714 р. Петро І відібрав у гетьмана і старшини право призначати полковників, а в 1715 р. запровадив і новий порядок призначення сотників. В 1722 р. була створена так звана «Малоросійська колегія», що фактично управляла Україною. Після смерті І. Скоропадського цар взагалі вирішив не обирати нового гетьмана. Замість обрання гетьмана відбулося призначення наказним гетьмана (тобто виконувача його обов’язки) Павла Полуботка. Однак той не догодив царю своїми скаргами на дії царських чиновників в Україні, через що у 1724 р. був викликаний у Санкт-Петербург, заарештований і закатований у Петропавлівській фортеці.

Після смерті Петра І в січні 1725 р. політика царизму щодо обмеження автономних прав України продовжувалася. До 1727 р. гетьмана не було. Потім, лише заради підтримки з боку козацької верхівки в умовах боротьби за владу в імперії, російський уряд дав дозвіл на обрання гетьмана, яким став миргородський полковник Данило Апостол. Поїхавши в1728 р. в Петербург, Д.Апостол просив відновити Березневі статті Б.Хмельницького. У відповідь були ухвалені «Решительные пункты», що пропонували гетьману керувати Україною за допомогою російських чиновників.

Д.Апостол взявся впорядковувати внутрішні справи України. Він вперше встановив державний бюджет, провів генеральне слідство по маєтності, встановив порядок апеляції судових рішень, звернув увагу на розвиток торгівлі, сприяв поверненню запорожців зОлешківської Січі на батьківщину. Вже після смерті Апостола (січень 1734 р.) запорожці заснували так звану Нову Січ на р. Підпільній (біля Нікополя) і влітку 1734 р. отримали від Росії повну амністію і козацькі клейноди. Але після смерті Апостола нового гетьмана не обирали 16 років. Управляло Україною новостворене «Правління гетьманського уряду» у складі трьох старшин і трьох російських чиновників, хоча самого гетьмана не було. Це правління підпорядковувалось Сенату.

Новим і останнім гетьманом України у 1750 р. був обраний за рекомендацією цариці Єлизавети Петрівни (дочки Петра І) Кирило Розумовський, який був молодшим братом Олексія, некоронованого чоловіка цариці. Під його владу була віддана і Запорізька Січ. Але гетьман, часто і подовгу буваючи в Петербурзі, мало займався українськими справами. Свого наставника і вихователя Г. Теплова К.Розумовський зробив правителем гетьманської канцелярії і поклав на нього всі справи. Фактично ж в Україні, поки гетьман жив в Петербурзі, всім верховодила старшина. Єдине, що він зробив, так це судова реформа, за якою вводилися місцеві суди замість полкових. Найвищою інстанцією став Генеральний суд. Фактично все судочинство було віддано до рук старшини, що зміцнило її привілейоване становище. Посилились також кріпосницькі порядки. Юридичне кріпосне право на Україні було оформлене в 1783 р.

У 1764 р., за наполяганням цариці Катерини II, Розумовський склав гетьманство. Гетьманщина була поділена на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, пізніше були створені Катеринославське і Харківське, а в 1796 р. Україну перетворили в Малоросійську губернію з однотипними, як і в усій Російській імперії, структурами управління та судочинства. Переміни порядків народна маса зустріла з пасивною покірливістю, так як давно вже була усунута від усякої участі в політичному житті. Так само поставилась і маса козацької старшини, бо переміна політико-адміністративного устрою не зачіпала її привілейованого становища. Указом Катерини ІІ в 1785 р. вона одержала права російського дворянства.

Поступово Запорізька Січ втрачала своє військове значення як захисник південних кордонів імперії, а особливо статусом своєї організації і умонастроєм вона не вписувалась в політичну, соціальну, економічну, адміністративну і загальнодержавну систему царської влади. Тому в 1775 р. за наказом Катерини II Запорізька Січ була ліквідована. Кошового отамана П. Калнишевського заслали на Соловки в Білому морі, а писаря І.Глобу, суддю П. Головатого та іншу старшину – до Сибіру. Частина козаків втекла на низов’я Дунаю і утворила там за згодою султана Задунайську Січ. З тих, що залишились на Україні, спочатку було створено «Військо вірних козаків» на чолі з кошовим отаманом С.Білим, що отримав звання полковника. Потім у 1787 р. воно дістало назву «Бузького війська», згодом це військо перейменували в «Чорноморське», а в 1792 -1793 рр. його переселили на Кубанські землі, де українські козаки, як і на Запоріжжі, створили 38 куренів. Козаки жили за старими звичаями і воювали з горцями Кавказу.