Охарактеризуйте діяльність та основні програмові документи Кирило-Мефодіївського товариства

Кирило-Мефодіївське братство — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Кирило-Мефодіївського товариства статут — один з осн. документів Кирило-Мефодіївського товариства. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. М.Костомаров був також автором програмного маніфесту т-ва — «Книги буття українського народу». Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму — до революційних методів боротьби. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею, піклувалися про розвиток народної освіти. збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг.

Дайте характеристику адміністративно-політичного устрою західноукраїнських земель в кінці 18-першій пол.19ст.

Наприкінці XVIII ст. майже усі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії. У 1846 р. було проведено новий адміністративно-територіальний поділ, згідно з яким усю територію Галичини розділили на 74 повіти (місцями вони називалися староствами) на чолі зі старостами і начальниками повітів. Австрійський уряд низкою послідовних заходів зводив нанівець самоврядування в містах. На території багатьох міст Західної України створювалися «юридики» — ділянки, виключені з підпорядкування міській владі і судочинству. Вони підпорядковувалися окремим світським або духовним феодалам. Політичний лад західноукраїнських земель повністю відповідав інтересам місцевих феодалів. Однак формування адміністративного апарату в центрі і на місцях здійснювалося майже виключно силами окупаційних властей. У першій половині XIX ст. розгалужений адміністративно-бюрократичний апарат налічував близько 40 тис. чиновників. На керівні посади призначалися люди, які не тільки належали до заможних класів, а й пройшли вишкіл в австрійському бюрократичному державному апараті і звикли до тяганини і хабарів. Характерною особливістю було те, що австрійський уряд не створив на західноукраїнських землях низової ланки управління. Політична влада у сільських місцевостях передавалася поміщикам (домініям), зміцнюючи у такий спосіб феодальні порядки. Мандатори формально були державними чиновниками з повноваженнями від окружної влади, а фактично — службовцями домінії, оскільки плату одержували від поміщика. У зв’язку з воєнними і політичними подіями австрійські власті встановлювали в окремих районах західноукраїнських земель тимчасове правління з надзвичайними повноваженнями.