Основні форми організації суспільного виробництва. Еволюція товарного виробництва

 

 

Розвиток людського суспільства свідчить, що життя людей завжди здійснюється в певних економічних формах організації виробництва, деякі з яких зберігаються протягом тривалих відрізків історії. Сутність цих форм у розвитку суспільства полягає в тому, що саме вони обумовлюють структуру суспільних потреб, розподіл ресурсів, спосіб залучення людей до участі в економічній діяльності. Еволюція економічних форм проходить поступово під впливом таких процесів, як розвиток і зміна типів і форм власності, технологічних способів виробництва і не співпадає з розвитком і зміною суспільних формацій. Одна і та ж економічна форма організації виробництва може існувати при різних формаціях.

Економічній історії відомі дві форми організації суспільного виробництва: натуральна і товарна. Критерієм розмежування останніх є: економічна форма багатства, спосіб включення індивідуальної праці в суспільну, характер зв’язку між виробництвом і споживанням, ступінь суспільного поділу праці.

Найпершою формою господарювання було натуральне виробництво. Це такий тип організації виробництва, при якому продукт праці призначається для задоволення власних потреб, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Економічною формою багатства тут є натуральний продукт, що має корисність.

На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, що тривалий час існує поруч із натуральною, приникає в неї і приводить до розпаду. Остаточний розпад відбувається в епоху зародження і прогресу капіталізму. Товарне виробництво – це така форма організації суспільного виробництва, при якій продукти виробляються економічно відособленими виробниками, які спеціалізуються на виготовленні певних продуктів, що потребує обміну останніх через купівлю-продаж на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються, стають товарами. Саме товар набуває економічної форми багатства. Які ж умови виникнення товарного виробництва? По-перше, основою його виникнення, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці, який відбувався у три етапи: перший (між тваринництвом і землеробством) уможливив регулярний обмін між общинами; другий (між землеробством і ремісництвом) обумовив зародження товарного виробництва; третій (виділення торгівлі, поява купців) сприяв завершенню формування товарного господарства. По-друге, поділ праці в суспільстві стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників потребує еквівалентного товарного обміну.

Для того, щоб поглибити уявлення про натуральне і товарне виробництво, наведемо таблицю (див. табл. 1).

Таблиця 1

 

Порівняльні характеристики натурального і товарного виробництва

 

Характеристики	Натуральне	Товарне
1. Має переважне значення	Для первісного, рабо-власницького і феодаль-ного способів вироб-ництва	Для капіталістичного способу виробництва
2. Форма багатства	Натуральний продукт	Товар
3. Визначає що, як виробляти	Власник, що орієнту-ється на внутрішньо-господарські потреби	Власник, що керується суспільними потребами, які виявляються на ринку
4. Для кого виробляти	Для власного споживання	Для задоволення потреб інших через ринок
5. Метод вклю-чення індивіду-альної праці в суспільну	Позаекономічний, як результат особистої залежності виробника від свого хазяїна	Економічний, як результат особистої юридичної свободи товаровиробника
6. Додатковий продукт витрачається	На особисте споживання	На нагромадження з метою розширення масштабів виробництва
7. Зв’язок між суб’єктами господарювання формується	По вертикалі – від власника через доглядача до безпосереднього виробника	По горизонталі – на основі договорів, контрактів
8. Зв’язки між окремими господарствами мають характер	Нерегулярний, випадковий	Регулярні, стійкі
9. Основні риси:	а) замкнутість; б) ручна універсальна праця; в) зв’язки між вироб-ництвом і споживанням прямі (В-Р-Сп)	а) відкритість; б) праця з застосуван-ням машин, кооперація, спеціалізація; в) зв’язки між вироб-ництвом і споживанням опосередковані обміном (ринком) (В-Р-О-Сп)

 

Товарне виробництво спочатку виникає як просте товарне виробництво. Спрямованість його на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників, збагачення меншості і зубожіння більшості. З одного боку, з’являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого – люди, позбавлені їх і змушені продавати свій єдиний товар – робочу силу. Просте товарне виробництво стало основою для виникнення капіталістичного господарства. Форма господарства, коли товаром стає не тільки продукт людської праці, а і сама робоча сила людини, називається капіталістичним виробництвом.

Між простою і розвиненою (капіталістичною) формами товарного виробництва є загальні риси й відмінності (див. табл. 2).

Таблиця 2

 

Відмінності простого і капіталістичного товарного виробництва

 

Просте	Капіталістичне
1. Об’єднання виробника з засобами виробництва в індивідуальному виробництві пряме, безпосереднє	1. Об’єднання виробника з засобами виробництва опосередковане купівлею-продажем робочої сили
2. Засноване на особистій праці власника засобів виробництва	2. Засноване на найманій праці
3. Уявляє собою дрібне, роздрібнене виробництво	3. Є машинним виробництвом
4. Вироблений продукт присвоюється безпосереднім виробником	4. Вироблений продукт присвоюється власником засобів виробництва
5. Виробництво здійснюється заради задоволення потреб виробника	5. Мета виробництва - прибуток
6. Має обмежений характер, бо існує як уклад	6. Носить всеосяжний характер, оскільки товаром стає не тільки результат виробництва, а і робоча сила

 

Незважаючи на всі відмінності, просте товарне виробництво і капіталістичне однотипні, бо мають одну і ту ж економічну основу – приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись, неминуче приводить до виникнення капіталістичного, тобто воно є вихідним пунктом останнього.

 

 

Товар і його властивості

 

 

Продукт праці стає товаром лише тому, що він вступає в обмін і з приводу нього виникають відносини між товаровиробниками. Товар – це продукт праці, призначений для задоволення потреб людей і потрапляє в споживання через обмін на ринку. Сутність товару розкривається через його властивості: споживну вартість і вартість. Споживна вартість – це властивість товару задовольняти ту або іншу потребу людей. Чи всяка корисна річ може бути товаром? Ні, тільки та, що вироблена або опосередкована працею людини. Крім того, товаром стає не будь-яка, а лише суспільна споживна вартість, тобто призначена для задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб. Споживна вартість означає факт відчуження товару від його виробника на основі обміну.

Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різноманітних кількісних пропорціях. Пропорції, у яких обмінюються споживні вартості різноманітного роду, становлять мінову вартість. Що лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари порівняльними? Адже як споживні вартості вони різноманітні. Об’єднує всі товари те, що вони – продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці, товари є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між витратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою її прояву є мінова вартість. Саме вартість як уречевлена в товарах праця, робить усі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості, товари якісно різні, як вартості – якісно однорідні.

Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу витрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Споживна вартість і вартість – дві сторони товару, що постійно перебувають у суперечності. Якщо товари залишаються не проданими, то споживні вартості не виявляють себе як вартості.

Дві властивості товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона одночасно виступає як конкретна і абстрактна праця. Кожна конкретна праця відрізняється творчою спрямованістю, знаряддям, технологічними заходами, навичками і знанням робітників, кінцевою метою. Вона створює споживну вартість.

Якщо абстрагуватися від конкретного характеру праці, то в ній залишиться те, що вона є витратами людської робочої сили взагалі, тобто абстрактною працею. Саме остання є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах товарів різних виробників. Абстрактна праця – джерело, субстанція вартості. Усяка абстрактна праця є суспільною. Проте через відокремленість товаровиробників, праця яких безпосередньо виступає як приватна, суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою. Вона виявляється лише на ринку, коли товари обмінюються, тобто коли відбувається зведення конкретних видів праці до абстрактної. Якщо продукція не буде реалізована на ринку, то приватна праця, втілена в ній, не знайде суспільного визнання, тобто буде даремно витраченою. Суперечність між приватною і суспільною працею – це основне протиріччя товарного виробництва, що супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів.

Теорії трудової вартості дотримувались найвидатніші мислителі світової економічної думки – А. Сміт, К. Маркс і Дж. М. Кейнс. Крім цієї теорії вартості у світовій економічній літературі сформувались: концепція граничної корисності, теорія витрат виробництва, концепція попиту і пропонування. Перша є суб’єктивно-психологічною, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте гранична корисність дійсно впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи будь-який товар, він обов’язково враховує ту величину корисності, яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни.

Згідно з другою теорією вартість товару створюється за допомогою таких трьох факторів, як праця, земля, капітал. Усім цим факторам відводиться однакова роль, хоча насправді активну роль відіграє лише праця, а вартість інших факторів лише переноситься конкретною працею виробника на новостворений продукт.

Третя теорія стверджує, що вартість товару визначається співвідношенням попиту і пропонування, проте неспроможна пояснити, як визначається величина вартості за умов збігання останніх. Крім того, з цієї теорії витікає, що вартість формується лише у сфері обміну, хоча насправді сферою утворення вартості є виробництво. Співвідношення ж між попитом і пропонуванням впливає на відхилення ціни від вартості, а не на саму вартість.

 

 

Сутність і функції грошей

 

 

У товарному господарстві всі товари дорівнюються до грошей, що виражають вартість усіх товарів. Але перед тим, як знайти свій вираз у грошовій формі, вартість пройшла тривалий і складний шлях розвитку, у якому вона набувала різноманітних форм: проста або випадкова; повна або розгорнута; загальна; грошова. Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва й обміну.

Товар, який виражає свою вартість по відношенню до другого товару, знаходиться у відносній формі вартості (товар А). Товар, споживна вартість якого служить засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в еквівалентній формі вартості (товар Б).

Коли роль загального еквівалента закріпилася за одним якимось товаром, виникла грошова форма вартості. З розвитком світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Золото, як загальний еквівалент, виділилось з ряду інших товарів завдяки своїм природним властивостям: однорідність, подільність, портативність, висока ступінь збереження, висока вартість.

 

Проста:

Товар А

=

Товар Б

Повна:

Товар

Товари:

(відносна форма)

(еквівалентна форма)

Б1 Б2 Б3 Б4

А:

(відносна форма)

(еквівалентна форма)

Загальна:

Товари

Товар

Грошова:

Товари

Золото

А1 А2 А3 А4

Б

А Б В Г

2 гр. золота

(відносна (еквівалентна (відносна (еквівалент

форма) форма) форма) на форма)

 

 

Само по собі золото не є грошима, але гроші – це золото як загальний еквівалент. Отже, гроші виникли не як результат домовленості людей про введення грошового обігу, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Тобто, гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента. Виконувати цю роль гроші могли саме тому, що вони самі були втіленням людської праці. Обмін товарів, як втілення індивідуальної праці, на гроші – це, по суті, визнання суспільством затрат цієї праці.

Слід зазначити, що визначений підхід до сутності грошей одержав назву логіко-історичного. Проте існує ще і функціональний підхід, для якого характерно те, що гроші визначаються через їх функціональні форми, не розглядаючи при цьому питання про їх глибшу основу. Наприклад, за К.Р. Макконнеллом і С.Л. Брю „гроші – це те, що гроші роблять”.

Сутність грошей розкривається в їх функціях. Насамперед вони виконують функцію міри вартості, в якій виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Здійснення цієї функції проявляється через категорію ціни як грошового вираження вартості товарів. Друга функція грошей – бути засобом обігу. Виконують її гроші готівкою і обслуговують товарний обіг. Третя функція – засіб платежу, коли гроші використовуються як засіб покриття певних зобов’язань. Одночасний зустрічний рух зобов’язань (платежів, товарів, послуг) і грошей у цій функції відсутній. Четверта функція – засіб нагромадження. Суть цієї функції полягає в збереженні у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді, коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Гроші обслуговують і міжнародну торгівлю, тому виконують функцію світових грошей. Особливо проявляються в міжнародному обміні такі сторони грошей, як загальний засіб платежу і загальний купівельний засіб. Після 1976 р. – року прийняття Ямайської міжнародної валютної системи, п’ята функція грошей відпала, оскільки гроші, відповідно цій системі, втратили зв’язок з золотом.

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Зв’язок між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, яка необхідна для реалізації суспільного продукту за різних умов. Згідно з класичним підходом, кількість грошей визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна формалізувати:

Кг = (Т х Ц): 0,

де Кг – кількість необхідних грошей; Т – кількість товарів; Ц – ціни товарів; О- кількість обертів грошової одиниці. З урахуванням впливу кредитних відносин, К. Маркс модифікував цю формулу:

 

 

де (крім визначених) К – сума цін товарів, проданих в кредит; П – сума платежів за попередніми борговими зобов’язаннями; ВВ – сума взаємопогашених платежів.

Згідно з неокласичним підходом (І. Фішер) формула закону грошового обігу має такий вигляд:

 

М = (Q x P): V,

 

де М – кількість грошей; Q – сукупний обсяг товарів і послуг; Р – середній рівень цін товарів; V – швидкість обігу грошей протягом року.

Якщо кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, має місце порушення закону грошового обігу, наслідком чого є інфляція.