Загострення польсько-українських відносин на Правобережній Україні

Відносини між шляхтою і козаками починають змінюватися вже після смерті Яна ІІІ Собеського. У Речі Посполитій розпочинається короткотривалий період безкоролів’я. Після нього новим польським королем стає Август ІІ Сильний, а його оточення звинувачує Семена Палія у підтримці французького принца Конті, що був одним із претендентів на королівський титул. Проте, станом на 1698 рік фастівському полковнику таки вдається нормалізувати відносини із королівським двором[70].

Проте наступного року відбувається різка зміна в польсько-українських відносинах. Цю переміну спричинила тодішня геополітичної ситуації. У січні 1699 році було укладено Карловицький мир, що припиняв війну між Польщею та Османською імперією. Ян наслідок цієї мирної угоди правобережне козацтво втрачає свою надважливу функцію, що полягала в обороні кордонів Речі Посполитої від турецької агресії.

Польська шляхта отримала нагоду розправитись із свавільними козаками, і вона відразу цим скористалася. Шляхта починає створювати збройні загони, котрі нападають на козацькі сотні. Наприклад, такі сутички відбувалися в Овруцькому повіті на Київщині[71]. У червні 1699 року на варшавському пацифікаційному сеймі було прийнято рішення про розпуск усіх козацьких формувань у Київському та Брацлавському воєводствах впродовж двох тижнів, мотивація даного рішення полягала у тому, що відпала потреба у найманих військових силах[72].

Правобережне козацтво стало непотрібним Речі Посполитій, і вона відразу вирішила ліквідувати ці військові формування. У цих діях проявлялося небажання політиків Речі Посполитої, незважаючи на півстолітню польсько-українську боротьбу, визнати хоча б мінімальні політичні права за українським козацтвом[73]. І це знову штовхнуло козаків до боротьби проти польських владних структур.

Отож, постанова червневому сеймі 1699 про знищення «козацької міліції» на Правобережній Україні прискорила антипольський виступу правобережного козацтва. Виконуючи сеймове рішення, на українські землі вирушило коронне військо, яке швидко оволоділо Немировим та Брацлавом[74]. Польські коронні війська і шляхта почали захоплення містечок і сіл, що були підконтрольні козацькій адміністрації Правобережжя.

Козацька старшина прагнула досягнення компромісної угоди із польською шляхтою. Фастівська нарада, що відбулася на початку липня 1699 року прийняла рішення про можливість повернення шляхті земель, за умови збереження козацьких прав та свобод[75]. Таким чином козацтво бажало захистити хоча б свої станові привілеї, проте поляки не захотіли миритися з існуванням козацьких структур на Правобережжі. Даний факт зводив нанівець можливість мирного залагодження конфлікту.

Восени 1699 року поляки на Правобережжі концентрували війська для ліквідації козацької адміністрації. В районі Фастова і Білої Церкви на зимових квартирах було розміщено 12 тис. військових. Семену Палію вдається укласти угоду про перемир’я з поляками, завдяки цьому козаки виграли час, що був потрібним для підготовки до оборони Фастова і всього Правобережжя від шляхетського наступу[76].

Невдовзі польсько-козацький конфлікт ускладнився ще й Північною війною, що розпочалася у 1700 році, і в яку була втягнена Польща. Дана ситуація покращувала позиції правобережного козацтва і послаблювала Річ Посполиту.

Восени 1700 року поляки повторили спробу ліквідації козацьких формувань. У вересні реґіментар Цинський на чолі 4-тисячного війська з сильною артилерією вирушив на Фастів, проте похід закінчився невдало. На початку наступного місяця польські хоругви відступали увід Фастова на Волинь і Полісся[77].

В цей же час різко погіршується становище Речі Посполитої, причиною цього військові були невдачі на початку Північної війни. Ось як описує тодішню ситуацію в Польщі Володимир Антонович:«Король Август накликав, без дозволу сейму, війну зі шведами; Кар ХІІ на чолі переможного війська вторгнувся до Речі Посполитої і йшов на Варшаву; … саксонські війська зазнавали поразки за поразкою; тим часом багато магнатів, незадоволені королем, перейшли на бік шведів; сеймики деяких воєводств відмовилися служити Августу і підкорилися Карлу XII; вірність гетьманів, війська і більшості шляхтичів була сумнівною; …ніхто і не думав про серйозний спротив шведам»[78]. Це була найбільш сприятлива ситуація для проведення національно-визвольної акції на Правобережжі.

У відповідь на польські спроби щодо ліквідації козацького устрою на Правобережжі розпочинаються приготування до національно-визвольного повстання. Козацька старшина тісніше зв’язується з колами українського міщанства та православного духовенства. Прихильною до ідеї антипольської боротьби стає численна дрібна та середня православна українська шляхта, один із представників якої Данило Братковський зіграє важливу роль у реалізації повстання.

Розпочавши відкриту боротьбу проти Польщі, правобережне козацтво сподівалося на допомогу Росії та лівобережного гетьмана Івана Мазепи, а правобережні лідери не робили з цього факту особливої таємниці[79].

Накладаючи геополітичну ситуацію Північної війни на події визвольного повстання 1702-1704 років, появляється думка про шведський фактор і його роль у подіях на Правобережжі. І тут слід зауважити, що початок повстання збігся зі вступом шведської армії Карла XII Густава до Речі Посполитої. Дослідник козацтва Тарас Чухліб вказує на існування певних домовленостей між представниками шведського короля й правобережними козацькими старшинами[80].

Отож, рішення червневого сейму 1699 року можна порівняти з іскрою вогню, котра була вкинута у порохову бочку, воно спровокувало масштабне антипольське повстання. Правобережне козацтво відкинуло політику декламацій і компромісів й обернуло шаблі проти та мушкети проти своїх недавніх покровителів, які зі смертю короля Яна ІІІ Собеського відмовилися від своїх попередніх зобов’язань перед провідниками козацтва[81].

РОЗДІЛ 2.