Техніко-економічні показники розроблюваної конструкції

 

Техніко-економічні показники проектованого виробу зводимо в таблицю:

Таблиця 2.5 Техніко-економічні показники проектованого виробу

 

№	Назва показників	Од.вим	Показники
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.	Програма випуску Трудомісткість виробу Заробітна плата на виріб Повна собівартість виробу Ціна з ПДВ Зниження собівартості Ріст продуктивності праці Умовно-річна економія	шт. хв. грн. грн. грн. % % грн.	23 000 56,46 480,36 662.9 2,17% 3,5

 

 

2.5. Висновки до організаційно економічної частини

 

Проектований автоматичний зарядний пристрій е економічно вигідний і конкурентно здатний.

Було розраховано повну собівартість виробу, та проаналізовано шляхи її зменшення. Також було визначено оптову ціну, яка становить - 480,36грн. Розрахунок економічного ефекту від впровадження виробу складався з розрахунку зниження собівартості продукції, трудомісткості виробу та росту продуктивності праці. Було створено таблицю техніко економічних показників виробу, куди зведено всі розраховані показники в попередніх пунктах цього підрозділу.

 

 

3 Охорона праці

 

3.1 Розслідування нещасних випадків на виробництві

 

Конституція України гарантує громадянам України право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Єдиний порядок організації охорони праці в Україні визначає Закон України "Про охорону праці".

Статтею 22 цього Закону на роботодавця покладено обов’язок щодо розслідування на ведення нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

З 1 жовтня 2004 року в Україні діє новий порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Такий Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання Кабінет Міністрів України визначив постановою від 25 серпня 2004 р. № 1112.

Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094, яка до 25 серпня 2004 року регулювала вказані правовідносини.

Новий Порядок уточнив процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб - підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю, а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Дія цього Порядку поширюється на власників підприємств або уповноважені ними органи; осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства уклали з роботодавцем трудовий договір (контракт) або фактично були допущені до роботи в інтересах підприємства, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Розслідування нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, проводиться згідно з цим Порядком, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Також, згідно з цим Порядком проводиться розслідування та ведеться облік нещасних випадків, професійних захворювань, що сталися з особами, які відповідно до законодавства про працю працюють за трудовим договором (контрактом) у військових частинах (підрозділах) або на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, МНС.

Проте, на військовослужбовців та інших осіб, які проходять військову службу в зазначених частинах чи на підприємствах згідно із статутами військової служби, дія цього Порядку не поширюється.

Слід зазначити, що порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час навчально-виховного процесу, у тому числі під час виробничого навчання, практики на виділеній дільниці підприємства під керівництвом уповноважених представників навчального закладу, визначається МОН за погодженням з Держнаглядохоронпраці, відповідним профспілковим органом і виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Щодо працівників, з якими трапились нещасні випадки під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству і не використовувався в інтересах підприємства, то проведення розслідування та ведення обліку таких нещасних випадків, здійснюється згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270.

Згідно з Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництв, розслідування та облік проводяться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до таких наслідків, як втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше, необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків, смерті працівника на підприємстві.

Розрізняються нещасні випадки, що підлягають загальному розслідуванню та обліку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню та обліку.

До останніх належать: нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров’я; випадки смерті працівників на підприємстві; випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов’язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці).

Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії.

Існує два види аварії, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії першої та другої категорії.

До першої категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб, спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства, збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів, зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників підприємства чи населення;

До другої категорії належать аварії, внаслідок яких, загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб, зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

Згідно з зазначеним Порядком визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов’язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період:

1) перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов’язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

 

2) підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

3) проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

4) використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку;

5) виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов’язків працівника (подання необхідної допомоги іншому працівникові, дій щодо запобігання аваріям або рятування людей та майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця);

6) ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

7) подання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов’язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов’язків;

надання підприємством шефської допомоги;

8) перебування у транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових обов’язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

Визнаються пов’язаними з виробництвом також випадки:

1) раптового погіршення стану здоров’я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, геологорозвідувальні роботи, які проводяться під землею) чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком;

2) скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів.

3) Нещасні випадки, пов’язані із завданням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків чи дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються відповідно до цього Порядку. Такі випадки визнаються пов’язаними з виробництвом (крім випадків, що сталися з особистих мотивів).

Проте, не визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

1) за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

2) під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, що належать або використовуються підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності);

3) унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо), за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не пов’язане із застосуванням таких речовин у виробничих процесах чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння, до нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;

4) у разі смерті або самогубства (крім смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком; скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів).

Аналізуючи Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві можна зробити висновок, що процедура розслідування і обліку нещасного випадку складається з таких етапів, як повідомлення відповідних суб’єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків, створення комісії з розслідування нещасних випадків,проведення розслідування нещасних випадків;

Так, про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до подання необхідної допомоги потерпілому.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов’язаний: терміново організувати подання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося, роботодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії із спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Подібний обов’язок покладений і на лікувально-профілактичні заклади, куди потерпілі звертаються за допомогою. Вони повинні про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві без направлення підприємства передати протягом доби з використанням засобів зв’язку екстрене повідомлення.

В свою чергу, роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім випадків, зокрема, групового нещасного випадку, нещасного випадку із смертельним наслідком, нещасного випадку з тяжким наслідком, випадку смерті працівника на підприємстві, а також випадку зникнення працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків), зобов’язаний негайно повідомити з використанням засобів зв’язку про нещасний випадок:

1) робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за місцезнаходженням підприємства за встановленою цим Фондом формою;

2) підприємство, де працює потерпілий, - якщо потерпілий є працівником іншого підприємства;

3) органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства - у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі;

4) установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, - у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння);

Слід зазначити, що до складу комісії з розслідування включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

Комісія зобов’язана протягом трьох діб:

1) обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;

2) визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

3) з’ясувати обставини і причини нещасного випадку; визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;

4) установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

5) скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5, а також акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов’язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом, за формою НПВ, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов’язаний з виробництвом, і передати їх на затвердження роботодавцю;

6) у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

Роботодавець, а у разі нещасного випадку, що стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - керівник робочого органу виконавчої дирекції Фонду, який призначив комісію, повинен розглянути і затвердити примірники актів форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених комісією за підсумками її роботи (матеріали розслідування).

До першого примірника акта форми Н-5 додаються примірник акта форми Н-1 (або форми НПВ), примірник карти форми П-5 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння), пояснення свідків та потерпілого (у разі їх наявності), витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії, інші документи, що характеризують стан робочого місця (машини, механізму, устаткування, апаратури тощо), а у разі потреби - також висновок лікувально-профілактичного закладу про стан сп’яніння, наявність в організмі потерпілого алкоголю, наркотичних чи отруйних речовин.

На вимогу потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, голова комісії зобов’язаний ознайомити його з документами, що містяться в матеріалах розслідування.

Нещасні випадки реєструються у журналі роботодавцем, а у разі нещасного випадку, що стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зареєстровано цю особу.

Матеріали розслідування нещасного випадку роботодавець повинен протягом трьох днів надіслати:

1) потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

2) робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.

Примірник затвердженого акта форми Н-1 (або форми НПВ) протягом трьох діб надсилається роботодавцем:

1) керівникові структурного підрозділу підприємства, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

2) територіальному органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства;

3) первинній організації профспілки, представник якої брав участь у роботі комісії, або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Копія акта форми Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі відсутності такого органу - місцевій держадміністрації.

Також, в згаданому Порядку окремим розділом висвітлено питання щодо проведення спеціального розслідування нещасного випадку, обов’язків спеціальної комісії, оформлення матеріалів такого розслідування.

При цьому, необхідно відмітити, що розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів, а спеціальне розслідування нещасного випадку - протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.

Зазначеним Порядком визначено також особливості розслідування нещасних випадків, зокрема, таких, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви; під час перебування працівника на території підприємства у зв’язку з проведенням виробничої наради, одержанням заробітної плати; з працівником іншого підприємства під час виконання ним завдання в інтересах свого підприємства; з водіями, машиністами, пілотами (екіпажем) транспортних засобів (автомобілів, поїздів, літаків, морських та річкових суден тощо) під час перебування в рейсі, внаслідок катастроф, аварій та подій на транспорті.

Також, Порядок містить окремий розділ, що встановлює правила розслідування та обліку випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь.

Додатком 13 до згаданого Порядку визначена процедура встановлення зв’язку захворювання з умовами праці.

Зокрема, професійний характер захворювання (отруєння) встановлюється експертною комісією спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу, склад якої затверджує керівник цього закладу.

У разі потреби до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства, робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Рішення про зв’язок захворювання з умовами праці приймається на підставі клінічних, функціональних досліджень (амбулаторних або стаціонарних) з урахуванням відомостей, зазначених у таких документах, як копія трудової книжки - для визначення стажу роботи в умовах дії виробничих факторів; виписка з амбулаторної картки (форма 025/у) або з історії хвороби, у якій відображено початок та динаміку розвитку захворювання; медичний висновок головного спеціаліста з професійної патології Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя; санітарно-гігієнічна характеристика умов праці, що складається фахівцями установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство; висновки фтизіатра, нарколога та інші документи - у разі потреби; акт форми Н-5, акт форми Н-1 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння).

Висновок експертної комісії спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання хворому не видається, а надсилається головному спеціалісту з професійної патології Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя за місцем роботи або проживання хворого.

Хворому видається довідка про стаціонарне (амбулаторне) обстеження в спеціалізованому лікувально-профілактичному закладі.

У висновку крім діагнозу обов’язково зазначається встановлення (невстановлення) професійного характеру захворювання.

При цьому, слід зазначити, що Перелік професійних захворювань визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року № 1662.

Вищезгаданими Порядком передбачено, що відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і об’єктивне розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, та обґрунтованість прийнятих рішень несуть посадові особи, які проводили розслідування.

Стосовно здійснення контролю за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків, слід відзначити, що такий контроль покладено на органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, та її робочі органи, відповідно до компетенції.

Громадський контроль, в свою чергу, здійснюють профспілки через свої виборні органи і представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.

Таким чином, з прийняттям нового Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві в Україні удосконалився механізм розслідування нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та аварій.

 

3.2 Протипожежні перешкоди. Забезпечення безпечної евакуації персоналу.

 

Пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання, систем опалення, вентиляції. Державний пожежний нагляд. Пожежна профілактика при проектуванні і експлуатації промислових об’єктів, будинків, споруд, технологічного обладнання

Під час проектування та будівництва промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:

- поділу будівлі протипожежними стінами та перекриттями на пожежні відсіки;

- поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;

- влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по поверхнях конструкцій, по розлитій рідині та інших горючих матеріалах;

- захисту отворів у протипожежних стінах (встановлення вогнестійких дверей, воріт, заслінок, засувок, шиберів тощо);

- забезпечення протипожежних розривів між будівлями.

Протипожежна перешкода - це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості та перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше. До загальних протипожежних перешкод належать протипожежні стіни (брандмауери), перегородки, перекриття, водяні завіси, а також протипожежні зони та тамбур-шлюзи.

Протипожежними стінами вважаються вертикальні протипожежні перешкоди, що розділяють будівлю по всій висоті та ширині. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Перші призначені для обмеження поширення вогню між будівлями, а другі - всередині будівлі.

Протипожежні стіни бувають зовнішні i внутрішні.

Протипожежні стіни повинні опиратися на власні фундаменти або фундаментні балки та зводитись на всю висоту будівлі, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони повинні бути вище покрівлі не менше як на 60 см, якщо хоча б один з елементів покриття (за винятком покрівлі) виконаний з горючих матеріалів; не менше як на 30 см, якщо елементи покриття (за винятком покрівлі) виконані з важкогорючих матеріалів. Протипожежні стіни можуть не підніматися над покрівлею, якщо всі елементи покриття, за винятком покрівлі, виконані з негорючих матеріалів. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні та димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку канала була не менше 2,5 год.

Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (вогнестійкі двері, заслінки, засувки, водяні завіси), що перешкоджають поширенню вогню та продуктів горіння.

Захист вентиляційного отвору в протипожежній стіні одним із видів автоматичних засувок. По обидва боки стінки у місці проходження вентиляційного каналу встановлені плоскі коробки, у яких знаходяться засувки (наприклад, сталеві пластинки товщиною 10 мм), що утримуються знизу легкоплавкою скобою. У разі пожежі скоба розплавляється, і засувка під власною вагою опускається, перекриваючи при цьому вентиляційний канал.

Вогнестійкі двері з автоматичним закриванням приводяться в дію наступним чином. У разі пожежі легкоплавкий замок розплавляється, двері звільняються від вантажу, який утримував їх у вихідному положенні, й по похилій рейці і "з'їжджають" на роликах, що прикріплені до дверей, закриваючи дверний отвір у протипожежній стіні. Рух дверей обмежується упорами.

У разі перетинання протипожежних перешкод (стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій) різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димогазонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод.

Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації в основному для громадських будинків.

План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної.

В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.

Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.

План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практичного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі.

План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.

Керівник установи зобов'язаний зі зміною обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх, обов'язками згідно з планом евакуації під розписку.

Правила пожежної безпеки у навчальних та наукових закладах і. в навчальних класах та кабінетах слід розміщувати лише необхідні для забезпечення навчально-виховного процесу меблі, прилади, моделі, речі, приладдя тощо, які повинні зберігатися у шафах, на стелажах або на стаціонарно встановлених стояках.

Зберігання фільмокопій, діапозитивів, слайдів, магнітних стрічок тощо повинно здійснюватися в обмежених кількостях, лише для забезпечення навчального процесу відповідно до затверджених програм і в приміщеннях лаборантських (препараторських) при відповідних навчальних кабінетах.

1) Після закінчення занять усі пожежовибухонебезпечні речовини та матеріали повинні бути прибрані з навчальних класів, кабінетів, майстерень у спеціально виділені і обладнані приміщення.

2) Кількість парт (столів) в навчальних класах та кабінетах не повинна перевищувати граничну нормативну наповнюваність класних груп, встановлювану Міністерством освіти України, а також показників, установлених чинними нормами проектування навчальних закладів.

3) У багатоповерхових будівлях шкіл, шкіл-інтернатів класи дітей молодшого віку слід розміщувати на нижчих поверхах з урахуванням вимог будівельних норм.

4) У навчальних закладах забороняється використання побутових електро-кип'ятильників, прасок та інших електронагрівальних пристроїв за межами спеціально відведених і обладнаних приміщень. Не дозволяється розміщення в будівлях діючих навчальних закладів вибухопожежонебезпечних, пожежонебезпечних приміщень та складів, у тому числі на основі оренди.

5) Співробітники навчальних закладів та наукових установ зобов'язані знати пожежну небезпеку застосовуваних хімічних речовин і матеріалів, засоби їх гасіння дотримуватися заходів безпеки під час роботи з ними.

6) У лабораторіях, де застосовуються ЛЗР, ГР та гази, необхідно передбачати централізоване постачання й роздачу їх на робочі місця й застосуванням закритої безпечної тари. На робочих місцях кількість цих речовин не повинна перевищувати змінну потребу. Змінна кількість ЛЗР та ГР повинна зберігатися в металевих ящиках або шафах.

7) Усі роботи, пов'язані з можливістю виділення токсичних або пожежовибухонебезпечних парів та газів, повинні проводитися лише у витяжних шафах, коли працює вентиляція.

Користуватися витяжними шафами з розбитим склом або несправною, вентиляцією, а також якщо в них є речовини, матеріали та устаткування, що не мають відношення до виконуваних операцій, забороняється.

8) Витяжні шафи, у яких проводяться такі роботи, повинні мати верхні та нижні відсоси, а також бортики, котрі запобігають стіканню рідини на підлогу.

9) Відпрацьовані ЛЗР та ГР слід збирати у спеціальну герметичну тару, яку наприкінці робочого дня видаляють з приміщення для регенерації або утилізації.

10) Посудини, в яких проводилися роботи з ЛЗР та ГР, після закінчення досліджень повинні негайно промиватися пожежобезпечними розчинами.

11) По закінченні роботи у фотолабораторіях, приміщеннях із рентгенівськими установками проявлені плівки треба здавати на зберігання до архіву. У невеликих кількостях (не більше 10 кг) дозволяється їх зберігання у вогнетривкій шафі на робочому місці.

12) Проведення робіт на дослідних установках, де застосовуються пожежовибухонебезпечні речовини і матеріали, допускається лише після прийняття їх в експлуатацію спеціальною комісією, призначеною наказом по установі. Комісія повинна підготувати висновок (акт) про можливість використання таких установок у даному приміщенні.

Пожежна сигналізація. Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень на відстані 50 м один від одного.

 

3.3. Первинні засоби пожежогасіння

 

Первинні засоби пожежогасіння застосовуються для боротьби з пожежами на початковій стадії. До них належать: пожежні кран-комплекти, вогнегасники, пожежний інвентар (резервуари з водою, ящики з піском, пожежні відра, лопати), а також різний переносний пожежний інструмент (кирки, сокири, багри, ломи і т. ін.).Для гасіння пожеж промисловість випускає різні вогнегасники. Найбільшого поширення набули водопійні, водяні, газові (вуглекислотні) і порошкові. За ефективністю пожежогасіння гасіння, економічністю та іншими показниками більш перспективними вважаються порошкові вогнегасники. Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на виробничій території з розрахунку один щит на 5000 м2. Вони фарбуються у червоний колір.

Залежно від способу транспортування, вогнегасники бувають переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об’єму вони поділяються на малолітражні (до 5 л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10 л). Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид, та цифрами, що означають їх об’єм.

Водопійні вогнегасники за параметрами формованого ними пінного потоку поділяють на вогнегасники:

- генераторами піни низької кратності (кратність піни від 5 до 20 включно);

- з генераторами піни середньої кратності (кратність піни понад 20 до 200 включно).

За принципом витиснення вогнегасної речовини вогнегасники поділяють: на закачні; з балоном стисненого чи зрідженого газу.

Вогнегасник складається з корпуса для зберігання вогнегасної речовини та запірно-пускового пристрою. Запірно-пусковий пристрій складається з головки, насадки-розпилювача або гнучкого рукава з насадком, ручки для транспортування та важеля управління подачею вогнегасної речовини, запобіжної чеки від випадкового спрацювання, клапана перекривання подачі вогнегасної речовини, сифонної трубки, джерела надлишкового тиску (газовий балон або газогенеруючий елемент) та кнопки взведення (у закачаних вогнегасників газ-витискувач міститься в корпусі), а також пристроїв, що запобігають перевищенню тиску вище допустимого. Джерело надлишкового тиску у пересувних вогнегасниках знаходиться зовні корпуса. Окрім того, закачні вогнегасники оснащуються манометрами або індикаторами тиску. Внутрішня поверхня корпусу вогнегасника вкрита епоксидною емаллю.

Вогнегасник закачного типу працює таким чином: при натисненні на важіль рукоятки металевий шток з клапаном опускається вниз, стискаючи пружину пускового пристрою. Під дією надмірного тиску робочого газу розчин води по сифонній трубці підіймається вгору і через насадку викидається назовні.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно піднести його до місця горіння, утримуючи за ручку, встановлену на корпусі вогнегасника, натиснути на важіль і направити струмінь рідини на вогнище пожежі.

Пінні вогнегасники рекомендовано застосовувати для гасіння горючих рідин, а також твердих горючих матеріалів. їх не можна встановлювати біля нагрівальних приладів, а також застосовувати для гасіння пожеж в електроустановках, провідниках та приладах, що знаходяться під напругою. їх не застосовують для гасіння загорянь лужних металів.

Всі вуглекислотні вогнегасники мають майже однакову будову і відрізняються один ВІД одного лише розмірами. Корпусом вуглекислотного вогнегасника є сталевий балон місткістю відповідно 2,5 і 8 л наповнений зрідженим двоокисом вуглецю. В горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій з сифонною трубкою. Вогнегасники мають шарнірні ручки.

Приводиться у дію вогнегасник за допомогою вентильного або пістолетного пристрою, який відкриває спеціальний отвір. Виходячи назовні, зріджений двоокис вуглецю перетворюється у снігоподібну масу. Діяти вогнегасник може на віддалі 1,5-2 м протягом 20-60 с.

Застосовуються вуглекислотні вогнегасники для гасіння загорянь на електричних установках під напругою до 1000 В, на транспортних засобах та при горінні невеликих об’ємів нафтопродуктів і ін. Такими вогнегасниками комплектують вантажні автомобілі, автобуси та інші транспортні засоби. Вогнегасник можна застосовувати в діапазоні температури повітря від -20 °С до + 50 °С.

Порошковий вогнегасник ОП-1 має поліетиленовий корпус, сталевий балон, наповнений двоокисом вуглецю і закритий алюмінієвою мембраною запірно-пусковий пристрій, що має спеціальний бойок з головкою, пружину і розпилювач порошку.

Вогнегасник ОП-2 має металевий корпус, кришку, запірно-пусковий пристрій важільного типу, балон з робочим газом, що знаходиться в середині корпуса вогнегасника. Місткість вогнегасника близько 2 л, у якому змішується майже 2 кг порошку. Робочим газом може бути повітря або азот. Період дії вогнегасника становить близько 10 с. Його застосовують для гасіння загорянь в побутових приміщеннях, гаражах, на транспортних засобах та електроустановках під напругою, що горять.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами можливих осередків пожежі. При значних масштабах потенційної пожежної небезпеки використовують пересувні вогнегасники. До кожного вогнегасника додається спеціальна інструкція по його експлуатації.

 

4 Безпека в надзвичайних ситуаціях

 

4.1 Аналіз техногенних загроз, тенденції їх проявів та прогноз їх розвидку на підприємстві.

 

Суттєвий вплив на роботу підприємства з випуску засобів зв’язку, радіомовлення і телебачення можуть мати хімічно небезпечні об’єкти, які розташовані на прилеглій території.

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують СДОР;

- підприємства по переробці нафтопродуктів:

- підприємства інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

- підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

- транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;

- склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки [14].

В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5% населення. 321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до першого ступеня відносяться 154 АТО, до другого — 47 АТО, до третього — 108 АТО.

На території Донецької області 145 ХНО, з них: 1-го ступеня хімічної небезпеки — 2 (Горлівське п/о «Стирол», базовий склад хлору Верхньокальміуської фільтрувальної станції); 2-го ступеня хімічної небезпеки — 5 (Макіївська фільтрувальна станція, Єнакісвський КХЗ, Горлівський хімічний завод, склад аміаку в с. Гранітне); 3-го ступеня — 65 об'єктів і 73 некатегорійованих хімічно небезпечних підприємств.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.

За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на такі групи:

- речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

- речовини переважно загально-отруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень

- речовини задушливої та загально-отруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);- речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу — нейротропні отрути (сірковуглець, тетра-етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

- речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);

- метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.). Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність, що характеризується смертельною, вражаючою і граничною концентрацією.

За ступенем токсичності СДОР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп.

До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться сполуки миш'яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.

До сильно-токсичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол) [14].

Особливу групу представляють пестициди — препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичні для людини.

Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНО обумовлюються:

- фізико-хімічними властивостями СДОР;

- кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у воду;

- метеорологічними умовами;

- оперативністю оповіщення і вживання заходів;

- підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу СДОР;

- характеристиками об'єктів зараження (для місцевості — наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливого застою повітря; для води — площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів; для населення — ступенем захищеності від ураження СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів — характеристикою матеріалів, які підпали під зараження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофарбових покриттів).

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами і тонко-дисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від десятків хвилин до декількох діб. Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріальних засобів СДОР у грубо-дисперсному аерозольному, краплиннорідкому, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.

 

4.2 Розроблення заходів з підвищення стійкості роботи об’єктів зв’язку, радіомовлення і телебачення. Дублюванння одних засобів зв’язку іншими.

 

На основі вивчення факторів, які впливають на стійкість роботи об'єктів, і оцінки стійкості елементів і галузей виробництва проти уражаючих факторів ядерної, хімічної і біологічної зброї, стихійних лих і виробничих аварій, необхідно завчасно організувати і провести організаційні, інженерно-технічні й технологічні заходи для підвищення стійкості роботи.

Здійснення організаційних заходів передбачає завчасну підготовку всіх структур цивільного захисту, служб і формувань до надзвичайних ситуацій.

Вжиттям технологічних заходів підвищується стійкість роботи об'єктів шляхом змінювання технологічних процесів, режимів, можливих в умовах надзвичайних ситуацій.

Інженерно-технічні заходи мають забезпечити підвищену стійкість виробничих споруд, технологічних ліній, устаткування, комунікацій об'єкта до впливу уражаючих факторів під час надзвичайних ситуацій.

При проведенні цих заходів необхідно враховувати конкретні умови об'єкта народного господарства. Проте є загальні організаційні інженерно-технічні заходи, які мають проводитись на всіх об'єктах.

- Забезпечення захисту людей та їх життєдіяльності. Створення на об'єкті надійної системи оповіщення про загрозу нападу противника, радіоактивне забруднення, хімічне і біологічне зараження, загрозу стихійного лиха і виробничої аварії. Організація розвідки і спостереження за радіоактивним забрудненням, хімічним і біологічним зараженням; гідрометеорологічне спостереження за рівнем води, напрямком і швидкістю вітру, рухом і поширенням хмари радіоактивного забруднення, СДЯР і ОР.

Створення фонду захисних споруд ЦО, запасів засобів індивідуального захисту і забезпечення своєчасної видачі їх населенню.

Завчасна підготовка до масової санітарної обробки населення і знезаражування одягу, організація взаємодії з установами охорони здоров'я для медичного обслуговування населення у надзвичайних ситуаціях.

Підготовка до евакуації населення, розміщеного в зонах можливих руйнувань і катастрофічного затоплення. Завчасна підготовка місць евакуації, організація прийому евакуйованого населення на територію населених пунктів.

Постачання населення продуктами харчування, питною водою, предметами першої необхідності; комунальне побутове обслуговування населення з урахуванням проведення евакуаційних заходів, забезпечення захисту продовольчих запасів.

Навчання населення способам захисту, надання першої допомоги, практичним діям в умовах надзвичайних ситуацій, морально-психологічна підготовка населення для виживання.

Забезпечення чіткої інформації про обстановку та правила дій і поведінки населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

- Захист цінного й унікального устаткування. Захистити цінне і унікальне устаткування можна завдяки проведенню інженерно-технічних заходів, щоб зменшити небезпеку пошкодження і руйнування цінного й унікального устаткування, станків з програмним керуванням, шліфувальних, токарних, розточних, зубофрезер-них, пресових станків, автоматичних конвеєрних ліній та іншого устаткування.

Варіантами такого захисту є розміщення зазначеного устаткування в заглиблених приміщеннях а також використання спеціальних захисних пристосувань, закріплення станків на фундаментах, застосування контрфорсів для підвищення стійкості проти перекидання обладнання.

- Підвищення стійкості мереж комунального господарства. Для забезпечення стійкості роботи об'єктів повинні проводитись інженерно-технічні заходи на мережах комунального господарства з метою захисту джерел тепла із заглибленням у ґрунт комунікацій. Котельні слід розміщувати в спеціальному окремо розміщеному приміщенні.

Якщо об'єкт одержує тепло з міської теплоцентралі, необхідно провести заходи для забезпечення стійкості трубопроводів і розподільних пристроїв, підведених до об'єкта.

Теплова мережа має будуватися за кільцевою системою з прокладанням труб у спеціальних каналах зі з'єднанням паралельних ділянок. Для відключення пошкоджених ділянок мають бути встановлені запірно-регулючі засувки, вентилі та ін. Ці пристосування необхідно розміщувати в оглядових колодязях, на території, що не завалюється при руйнуванні будівель.

Система каналізації має будуватись окремо: одна для дощових, друга для промислових і господарських вод. На об'єкті має бути не менше двох виводів з підключенням до міських каналізаційних колекторів, а також виводи і колодязі з аварійними засувками на об'єк-тових колекторах з інтервалом 50 м на території, що не завалюється, для аварійного скидання неочищеної води в найближчі штучні та природні заглиблення.

На деяких промислових об'єктах е системи для забезпечення технології виробництва: для подання кисню, аміаку, стиснутого повітря та інших рідких і газових реактивів. Для цих систем розробляють заходи для попередження виникнення вторинних факторів зброї, стихійних лих та виробничих аварій і катастроф.

- Забезпечення стійкості роботи паливно-енергетичного комплексу і водопостачання. Створення резерву енергетичних потужностей за рахунок автономних пересувних електростанцій, а також місцевих джерел електроенергії. Підготовка автономних електростанцій до роботи за спеціальним режимом (графіком) для забезпечення технологічних процесів виробництва, для яких неможливі тривалі перерви в електропостачанні.

З метою попередження аварій на електричних мережах необхідно установити автоматичну систему відключення при виникненні перенапруги. Повітряні лінії* електропостачання замінити на підземно-кабельні.

Створення необхідних запасів (резервів) паливно-мастильних матеріалів та інших видів палива й організація їх безпечного зберігання.

Щоб не допустити зупинки підприємства через дефіцит палива, необхідно підготуватись для роботи на різних видах палива: нафта, вугілля, газ.

Для підвищення стійкості забезпечення водою слід провести такі заходи. Необхідно створити основні і резервні джерела водопостачання. Як резервне джерело краще мати артезіанську свердловину, яку необхідно підключити до системи водопостачання. Крім того, воду можна брати з близько розміщеної природної водойми або спорудити штучну водойму чи резервуари з обладнанням пристроїв для збору і перекачування води.

Всі ділянки водопостачання повинні бути заглиблені в ґрунт з обладнанням пожежних гідрантів і пристроїв для відключення пошкоджених ділянок. Локальні мережі водопостачання окремих великих підприємств варто з'єднати із загальноміською системою водопостачання в єдине кільце.

Підвищенню стійкості забезпечення водою сприяє подавання води безпосередньо в мережу поза водонапірними баштами, спорудження обвідних ліній для подання води поза пошкодженими спорудами.

Завчасне вжиття заходів захисту вододжерел, водопровідних споруд, свердловин і шахтних колодязів від забруднення радіоактивними речовинами, зараження хімічними і біологічними засобами.

Підготовка меліоративних, гідротехнічних та іригаційних споруд і систем до експлуатації в надзвичайних умовах.

- Стійкість роботи автотранспортної та іншої техніки, технологічного обладнання і механізмів. Організація своєчасного оповіщення гаража, технологічного парку, їх керівників, водіїв, механізаторів про загрозу надзвичайної ситуації.

Підготовка автотранспортної техніки до проведення робіт в умовах радіоактивного забруднення, хімічного біологічного зараження і світломаскування.

Пристосування і використання всіх видів транспортних засобів для евакуації населення і перевезення потерпілих.

Розробка заходів з метою пристосування автотранспортної, іншої техніки для виконання завдань ЦЗ.

Розробка пристосувань і технологічних процесів для відбору потужностей тракторів і автомобілів з метою приведення в дію електрогенераторів і технологічного обладнання, насосів для подачі води до місця споживання зі свердловин, відкритих водойм і шахтних колодязів.

Підготовка всієї техніки для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних умовах мирного і воєнного часу.

- Забезпечення стійкого постачання об'єкта. Для забезпечення виробництва продукції необхідні електроенергія, паливо, мастила, засоби захисту рослин, міндобрива, профілактичні й лікувальні препарати ветеринарної медицини, запасні частини, сировина та інші матеріально-технічні засоби. Забезпечення об'єктів цими ресурсами дасть можливість випускати необхідну продукцію в надзвичайних умовах мирного і воєнного часу. Тому повинні проводитись такі заходи, які б забезпечили стійкість постачання і сприяли підвищенню захисту мережі електро-, водо-, газопостачання, транспортних комунікацій і джерел постачання.
5 Спеціальна частина

 

5.1. Програма спектру для розводки друкованих плат.

 

Sprint-Layout 6.0 - проста програма для створення двосторонніх і багатошарових друкованих плат. Програмне забезпечення включає в себе багато елементів, необхідні в процесі розробки повного проекту.

Sprint-Layout 6.0- проста програма для створення двосторонніх і багатошарових друкованих плат. Програмне забезпечення включає в себе багато елементів, необхідні в процесі розробки повного проекту.

Sprint-Layout дозволяє наносити на плату Контакти, SMD-контакти, провідники, полігони, текст і так далі. Контактні майданчики можуть бути обрані з широкого набору.

Існує два шари - міді та компонентів - для кожної сторони плати. Додатково можна використовувати шар форми плати, а також 2 внутрішніх шару для багатошарових плат. Додаткові особливості - маска з олова, SMD-маска, металізація, контроль і т.д.

Інтегрований автотрасувальник може швидко прокласти провідники.

Фотовід дозволяє побачити плату в майже реальному вигляді. Це допомагає знайти помилки в створенні плати.

Бібліотека має можливість додавання компонентів.

Програма надає можливість вибору варіантів зміни друку.

Підтримка форматів Gerber- і Excellon дозволяє передачу файлів розроблених плат на професійне виробництво.

HPGL-формат також підтримується. Програма дозволяє створити експортний файл HPGL для обробки плати на фрезерному верстаті з програмним управлінням.

На сьогоднішній день цей російськомовний реліз програми Sprint Layout вважається самим простим і зручним для креслення і напівавтоматичного трасування друкованих плат. Дев'ять з десяти радіотехніків зупиняють свій вибір саме на ній.

Працювати з цим редактором дуже просто.

Після інсталяції і запуску ви бачите приблизно таке вікно:

 

Рисунок 5.1. Sprint-Layout 6.0

 

У правій частині вікна програми Sprint Layout 6.0 знаходиться чорне робоче поле в сіточку, на ньому ми малюватиме контакти під різні радіокомпоненти, а також промальовувати друковані доріжки. У лівій частині вікна ми бачимо робочу панель інструментів.

 

Рисунок 5.2. Sprint-Layout 6.0

 

За допомогою інструментів, виділених червоному прямокутником, ви можете намалювати будь доріжки і контактні площадки під радіоелементи, а також текст, фігури, і багато іншого. Думаю, цього комплекту вам хвилі достатньо, чтобиразвесті майже будь-яку схему на друкованій платі.

 

Рисунок 5.3. Sprint-Layout 6.0

 

Також дуже практичним є напівавтоматичний трасувальник для соеденения контактних майданчиків під радіокомпоненти, т.е Sprint Layout сама пропонує можливі зв'язки, а ми лише потвердаем чи ні. На фотографії нижче показані зв'язки між контактними майданчиками. Натиснути в панелі інструментів кнопку "Зв'язки". Зображені вигляді тонкої зеленої лінії.

Потім, щоб зробити трасування в автоматичному режимі, ми натискаємо кнопку "Автотраса" в панелі Інструмети.

 

Рисунок 5.4. Sprint-Layout 6.0

 

Також ви можете визначити ширину і відстань від контактів і друкованого провідника, потім потрібно натиснути на кожну контактну площадку, яка пов'язана з іншою контактною площадкою і перевірити, як пройде зв'язок. Слідкуйте за тим, щоб не було схрещування друкованих провідників, що з'єднують контактні площадки.

Крім того дуже корисним інструментом в програмі Sprint Layout є "Тестілка" яка дозволяє визначити, які контактні площадки з'єднуються і таким чином перевірити друковану плату відповідно до її принциповою схемою.

Кнопка "Вимірювач" допоможе вам виміряти відстань від однієї точки на платі до іншої.

Кнопка "Фотовід" покаже зображення в дзеркальному відображенні, як на текстоліті.

 

Рисунок 5.5. Sprint-Layout 6.0

 

Також у програмі Sprint Layout ви знайдете вбудовану бібліотеку радиокомпонентов. В якій ви зможете знайти дані майже по всіх радіоелементів.

 

Рисунок 5.5. Sprint-Layout 6.0

 

Потім ми, ми знаходимо в базі потрібний радіокомпонент, а потім переносимо його мишкою з області з синьою рамці в робоче поле. При необхідності радіоелемент можна крутити й редагувати.

 

Рис.5.6. Sprint-Layout 6.0

 

Практичною функцією для економного радіоаматора є металлізація порожніх областей на друкованій платі. Це дозволяє істотно заощадити.

5.2 Всновок до спеціальної частини

 

Під час виконання дипломного проекту програма «Компас 3D» допомогла мені створити графічні зображення електричної принципової схеми, схеми друкованої плати і вузла, а також схему складального креслення корпусу.

Програма є досить зручною для створення конструкторських креслень.

 

 

6. Екологія

 

6.1. Електромагнітне забруднення довкілля

 

Електромагнітне забруднення навколишнього середовища входить до числа найбільш актуальних проблем людства. Кожен день ми включаємо мікрохвильову піч, говоримо по мобільному телефону, їздимо в метро, працюємо за комп'ютером, не замислюючись про те, що кожне з цих технічних винаходів чинить на нас свій негативний вплив.

Не в кращій ситуації знаходяться люди, які живуть у мегаполісах, де спостерігається найбільш висока ступінь концентрації електромагнітних полів. Це можуть помітити автомобілісти, у яких в машинах є так звані антирадари, які за своєю суттю є індикаторами надвисоких частот (НВЧ) поля. Деякі моделі антирадарів дають сигнал при відсутності поста ДАІ. Це означає лише те, що зафіксовано підвищений рівень електромагнітних потоків.

Сигнали про підвищений рівень забрудненості електромагнітними хвилями можна також отримати без допомоги спеціальної техніки. Люди, що страждають захворюваннями серцево-судинної системи, краще за інших знають, де забруднення підвищено. Наприклад, у вагоні метро. Учені припускають, що низькочастотні поля, які супроводжують нас у метрополітені, провокують загострення серцево-судинних захворювань. Низькочастотні електромагнітні поля можуть також сприяти розвитку жіночого безпліддя. До такого висновку прийшли італійські вчені, що вивчали вплив низькочастотних полів на мишах. Здоровою залишалася лише одна з трьох піддослідних. Однак достеменно невідомо, чи буде вплив полів таким же і на людину. Досліди на людях поки що не проводяться з етичних міркувань.

Потужним генератором шкідливого випромінювання є комп'ютер, за яким багато людей проводять більшу частину свого дня. Випромінювачами в даному випадку є і процесор, і монітор. Випромінювання останнього значно вищі, особливо його бічні і задні стінки, адже вони не мають спеціального захисного покриття, як у лицьовій частині монітора. Захистити своє здоров'я в цьому випадку нескладно. Досить виходити на прогулянки і робити перерви в роботі з комп'ютером. Дітям не варто проводити за комп'ютером більше 2-3 годин без перерви, адже вони особливо піддаються шкідливому впливу.

Ще один масовий шкідник - мобільний телефон. При дії цього апарата прийнято виділяти два ефекти: термічний (тобто тепловий) і нетермічний. Тепловий ефект виявляється, коли електромагнітна енергія поглинається організмом і перетворюється в тепло. Від цього можна спостерігати нагрівання деяких органів, наприклад вуха, від довгої розмови. Але, з огляду на безпосередню близькість телефону до голови, деякі ділянки мозку також нагріваються. Другий же ефект, нетермічний, виявляється в тому, що низькочастотне випромінювання телефону впливає на власну біоелектричну активність головного мозку, що може призвести до порушення його функцій. Зауважимо, що для людей, які оточують розмовляючого по мобільному телефону, ніякої шкоди від електромагнітних полів немає. А найпростіший спосіб убезпечити себе і своїх дітей від негативного впливу мобільного телефону - використовувати гарнітуру. Також не варто користуватися мобільним телефоном без особливої необхідності і розмовляти безперервно більше 3-4 хвилин.

Відмовлятися від винаходів, що полегшують життя, звичайно ж, не варто. Але, щоб технічний прогрес не став з помічника ворогом, слід лише дотримуватися деяких правил і розумно використовувати технічні нововведення.

 

 

6.2 Заходи зменшення впливу електромагнітного забруднення довкілля

 

Інтенсивний розвиток електроніки, телевізійної, радіо та комп' ю-терної техніки, застосування в промисловості систем, пов' язаних з генеруванням, передачею і використанням енергії електромагнітних коливань викликало забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Джерела електромагнітних полів (ЕМП) можуть бути природного та антропогенного характеру.

До природних джерел належать: Земля, Сонце, Космос. Електричне поле Землі має середню напруженість Е = 130 В/м. Менша напруженість у полюсів, більша - у екватора. До цих вічно існуючих полів і випромінювань адаптувалося усе живе.

Штучними джерелами випромінювань є потужні радіотелевізійні станції, станції мобільного зв' язку, недосконалі комп' ютери, мобільні телефони, електротранспорт, електростанції, мікрохвильові печі, телевізори, електроплити, праски, холодильники, а також будь-які елементи, що підключені до електромережі. Одним з найбільш могутніх джерел електромагнітних випромінювань є лінії електропередач. Рівень інтенсивності випромінювань від цих джерел, в зв' язку з зростом їх кількості та потужності, в теперішній час різко виріс. ЕМП мають енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Параметри електромагнітних хвиль: довжина хвилі, частота коливань, швидкість поширення. Мірою вимірювання забруднення електромагнітними полями є напруженість (В/м).

Електромагнітні випромінювання антропогенного походження розглядають як один з видів енергетичних забруднень, тому що вони негативно впливають на організм людини, на живі організми та здійснюють шкідливий вплив на екологічні системи. Рівень інтенсивності ЕМП в зв' язку з зростанням кількості їх джерел та потужності наразі різко зріс. В деяких районах він в сотні раз перевищує значення середнього натурального "природного фону". Електромагнітні поля негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють із джерелами випромінювань, а також на населення, яке проживає поблизу джерел випромінювання. Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини залежить від діапазону частот, інтенсивності впливу, тривалості опромінення, характеру випромінювання, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, яка опромінюється та індивідуальних особливостей організму.

Рівень електромагнітних випромінювань у районах, де