Педагогічний досвід — сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем у процесі навчально-виховної роботи.
Він є важливим елементом загальної культури педагога, в якій відображаються знання, вміння, навички та індивідуальні риси його особистості, постійно розвиваючись, збагачуючись протягом усієї педагогічної діяльності. Педагогічний досвід учителя є підґрунтям, на якому зростає його педагогічна майстерність. Водночас він є і джерелом розвитку педагогічної науки.
Передовий педагогічний досвід — творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практичній діяльності засобів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу і особи вчителя.
Передусім він спрямований на розв'язання актуальних проблем навчально-виховного процесу школи, зокрема на сучасному етапі — використання комп'ютерної техніки у навчальному процесі, формування правової культури школяра, виховання підприємливості молодої людини та ін. Для передового педагогічного досвіду характерною є новизна, яка виокремлює його з маси позитивної діяльності педагогів. Досвід можна вважати передовим тільки за умови, що він забезпечує високі результати навчально-виховної діяльності вчителя, які мають бути не випадковими, а наслідком застосування продуманої системи навчання й виховання.
Розрізняють передовий педагогічний досвід новаторський і зразковий.
Новаторському досвіду властиві оригінальність, новизна. Досвід педагога-новатора, що має експериментальний характер, називають дослідницьким. Якщо йдеться про вдосконалення форм, методів, засобів навчання і виховання на основі творчого їх використання, то такий досвід називають раціоналізаторством.
Зразковий досвід — це сумлінна діяльність учителя, який уміло використовує досягнення педагогічної науки, методичні рекомендації вчених, методистів, досвід інших педагогів, і на цій основі його навчально-виховна робота є зразком для інших.
Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішньошкільного контролю на педагогічних читаннях, конференціях тощо. Щоб він став надбанням масової практики, його потрібно вивчати й узагальнювати.
Принципи навчання
Принципи навчання – вихідні положення, що визначають діяльність учителя і учнів. Традиційні принципи навчання у роботах класиків педагогіки:
Принцип наочності, його трактовка Я.А.Коменським, І.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинським. Наочність – організація чуттєвого пізнання учня. Принцип наочності передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Види наочностей: образна(картини, таблиці, моделі,муляжі) символічна(географічні карти, схеми, графіки), натуральна (рослини, тварини, гірські породи)
Принцип науковості навчання. Опора на науку як джерело системи фактів, понять, закономірностей, яка проявляється у відборі, навчального матеріалу і застосуванні методів навчання. Основна вимога принципу: правильно організувати перехід мислення від явища до суті, від зовнішніх спостережуваних ознак до внутрішніх. Шляхи забезпечення науковості у початковій школі: не допустити спрощення та примітивізму на першому етапі оволодіння поняттям, поширювати самостійну пошукову роботу учнів.
Принцип доступності навчання. Доступність засвоєння знань, формування умінь та навичок – наслідок зв’язку з рівнем розвитку школярів, з їх особистим досвідом. Розширення пізнавальних можливостей учнів (їх спостережливості і логічного мислення) у правильно організованому процесі навчання.
Принцип свідомості і активності навчання. Основні його аспекти: свідоме розуміння учнями навчального матеріалу; свідоме ставлення до навчальних занять, формування пізнавальної активності. Вимоги до учителя, знати прикмети, які визначаюгь свідоме розуміння, ставлення; розпізнавати ступінь пізнавальної активності учнів; створювати умови для формування розумових дій, операцій мислення, що сприяють свідомому засвоєнню матеріалу; планувати способи і прийоми підвищення пізнавальної активності тощо.
Принцип міцності знань, умінь, навичок. Опора на психологічні особливості пам’яті – одна з умов досягнення міцних результатів навчання. Різні заходи і способи запам’ятовування у практиці навчання. Прийоми опори, мнемонічні прийоми як засоби підвищення міцності і систематичності знань, умінь, навичок. Точність, доказовість, глибока усвідомленість – ознака міцності знань. Міцне засвоєння знання – знаряддя мислення, основа світорозуміння, засіб свідомої діяльності. Умови міцного засвоєння знань: виділення головної думки у навчальному матеріалі, зв’язок нових знань з життєвим досвідом учня, використання знань на практиці та ін.
Принцип систематичності і послідовності навчання. Вимоги до вчителя: в системі навчального матеріалу потрібно відбити реальні відношення, зв’язок предметів, явищ. Зв’язок між окремими темами, розділами курсу, міжпредметні зв’язки. Систематичність і послідовність викладання матеріалу учителем, система вимог до учня, система в організації письмових, лабораторних робіт і вправ у перевірці знань, умінь, навичок учня. Система у роботі самого учня над предметом.
МЕТОДИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ
Методи навчання— це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне вирішення навчально-виховних завдань. Серед методів навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання керівної функції — научіння, а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями і навичками — учіння. Основним компонентом є прийом навчання.
Прийоми навчання — це складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів навчання. Поняття методу і прийому розрізняються за цільовим призначенням. Метод слугує забезпеченню широких пізнавальних дій (розкриття змісту матеріалу, з'ясування суті питання), а прийом— тільки деталь методу.
Методи, прийоми і засоби навчання виконують відповідні функції — освітню, виховну, розвивальну та контрольну. Виокремлюють зовнішній і внутрішній бік методів навчання.
У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. На сьогодні найдосконалішою вважається класифікація методів навчання за Ю.Бабанським.
1.Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
Методи цієї групи діляться на три групи:
- словесні (розповідь, бесіда, пояснення, інструктаж, шкільна лекція);
- наочні (метод спостереження, ілюстрування, демонстрування);
- практичні (вправи, лабораторні та самостійні роботи).
2.Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
3. Метод контролю і самоконтролю за ефективність навчально-пізнавальної діяльності.
- метод усного опитування;
- письмовий контроль;
- тестування;
- іспити.
4. Методи навчання за характером логіки:
- Аналітичний;
- Синтетичний;
- Індуктивний;
- Дедуктивний.
5.Метод навчання за рівнем самостійної розумової діяльності
- Дослідний
- Частково пошуковий
- Проблемний виклад
- Проблемна ситуація.
