Архітектура та образотворче мистецтво

Розвиток архітектури в Україні у першій половині XIX ст. здійснювався у стилі класицизму, який сполучав у собі геометричну чіткість зі статичністю, раціональність з формами античності. Домінуючого значення у цей період набуває забудова міст. Кожна епоха залишає слід в історії міста. Міста періоду феодалізму і переходу до капіталістич­ного способу виробництва були центрами економічного життя, розвитку продуктивних сил, виробничої техніки, вони впливали на формування ринків, натодішнє село, у них зароджувалися нові суспільно-політичні ідеї. Українські міста і містечка кінця XVIII-початкуХІХст. як центри полків, сотень, повітів, намісництв, губерній тощо, як прави­ло, виконували не лише адміністративні, а й економічні та оборонні функції.

За розробленими проектами забудовувалися нові міста, торговельні й військові пор­ти на Чорноморському узбережжі — Херсон (1778 р.), Севастополь (1784 p.), Миколаїв (1788 p.), Одеса (1794 р.); змінювалися старі центри адміністративного управління — Київ, Чернігів, Полтава, Харків та ін. В основу містобудування цього часу були покла­дені регулярне планування, сполучення міської забудови з природними елементами, ансамблевість центральних площ, на яких розміщувалися офіційні установи. Для архі­тектурного обличчя міських центрів характерна симетрична композиція ансамблів з однаковим ритмом фасадів адміністративних приміщень. При кладами такої забудови можуть слугувати: магістрату Миколаєві (кінець XVI11 ст., архітектор І.Є. Старов), бувші Громадські місця у Харкові (1793-1805 pp., архітектор П.А. Ярославський), Кругла пло­ща у Полтаві (1805-181 1 pp., архітектор А.Д.Захаров). Використання типових проект­них і «зразкових» фасадів жилих будинків забезпечило формування єдиного стилю за­будови прямолінійних або круглих площ. Деякі з них характеризувалися великим простором з невисокою забудовою. На формування архітектурного обличчя міст пев­ною мірою вплинуло будівництво приміщеньторговельного призначення — Контрак­товий дім у Києві (архітектор В. Гесте), гостинні двори у Білій церкві й у Києві (архітек­тори А. Руска і А. Меленський). У південних містах — Одесі, Миколаєві, Херсоні — поширився тип багатоповерхового галерейного будинку, який відповідав місцевим кліматичним умовам. Із розвитком світського мистецтва почалося будівництво спеці­альних театральних приміщень. Першими стали Міський театр у Києві (1804-1806 pp., архітектор А. Меленський), театр в Одесі (1809 p.), побудований за проектом архітекто­ра Ж.Тома де Томона. Одеса цього часу розбудовувалася досить інтенсивно. Авторами проектів в основному були французькі та італійські архітектори. У 1837-1842 pp. були побудовані сходи, які ведуть з Одеського порту на Приморський бульвар. Двісті сходів ведуть до напівкруглої площі, на якій знаходиться пам'ятник Ришельє, виконаний скульптором І. Мартосом.

Розвиток капіталістичної промисловості й торгівлі, зростання апарату чиновників, зародження жіночої освіти, потреба в офіцерських кадрах у зв'язку зі збільшенням регулярної армії, викликали необхідність у будівництві різноманітних навчальних зак­ладів. З'являються будови з визначеною архітектурною своєрідністю - монументальні фасади, підкреслені колонадою античних ордерів, нова планувальна система з широки­ми коридорами з одно- або двостороннім розміщенням приміщень. Такими були: кор­пус Київської академії (1822-1825 pp., архітектор А. Меленський), інститути шляхетних дівчату Полтаві та Києві (1832, 1832-1842 pp., архітектор В. Беретті), університету Києві (1837-1842 pp., архітектор В. Беретті).

План будівлі університету надзвичайно простий і раціональний з притаманною кла­сицизму любов'ю до симетрії і рівноваги частин. Композиція чотирикутного замкнено­го корпусу з великим внутрішнім двором побудована надвохвзаємоперехресних осях— головній ідругорядній. Головна вісь закріплена восьмиколонним портиком, адруго­рядна— проїздами. Основні композиційні вузли плану визначаються розміщенням ве­ликих просторів центрального вестибюля, актового залу і двох просторів церков, які розташовані в кутах корпусу, зверненого у бік ботанічного саду. Широкий коридор пов'язує усі приміщення і класні кімнати між собою. У перекриттях приміщень широко застосовуються зводчасті конструкції, найчастіше хрестові і напівциркульні. Оформ­лення більшості інтер'єрів досить стримане й просте і пов'язане з призначенням спору­ди. Більш парадно виглядають вестибюль, який має колони іонічного ордеру, атакож актовий зал ідві церкви.

Університет має три поверхи, один з яких — цокольний — оброблений крупним рустом. Головний фасад прикрашений восьмиколонним портиком; дворовий, який по­вернений до ботанічного саду, має два напівкруглих ризаліта, оформлених іонічними напівколонами. Більш стримано й просто оформлені бокові фасади. Площини стін двох верхніх поверхів оживляютьтільки вікна, утоплені в ніші, і фриз, розміщений нижче вікон другого поверху. Вінчає будову карниз досконалих пропорцій.

Крім університету, за проектами архітектора В. Берєтті були побудовані й інші спо­руди Києва. У 1850-х роках його сином А. В. Беретті були споруджені пансіон Левашо-вої, де нині знаходиться Президія Академії наук України і приміщення Першої гімназії, яке зараз належить університету.

Класицизм, який був офіційним стилем, виражав високий громадянський пафос, патріотичні настрої. Це знайшло вираження у монументальній скульптурі. У1802-1808 pp. у Києві архітектором А. Меленським був побудований пам'ятник на честь повернення місту магдебурзького права; у 1805-1809 pp. — Колона Слави у Полтаві архітектором Ж. ТомадеТомон;у 1823-1828 pp. —вже згаданий пам'ятник Ришельє в Одесі.

З посиленням кріпосництва у сільській місцевості виник своєрідний тип палацової архітектури в поміщицьких маєтках. Специфічні особливості властиві палацовим ан­самблям Правобережної України, і будівництві яких використовували ордерну систему. Для палацової архітектури Криму характерною була наявність романтичних елементів. До цього ж часу належать будівництво палацу ПотоцькоговЛівадії, палаців Воронцова в Одесі й Алупці.

У садово-парковому мистецтві спостерігається перехід від регулярного планування, так званих «французьких парків», до ландшафтних (англійських) парків — паркові ансамблі «Софіївка» на Черкащині (1796-1805 pp.), «Александрія» у Білій Церкві (кінець XVIII ст.) та ін.

На західних українських землях класицизм в архітектурі почав затверджуватися ше наприкінці XVIII ст. Композиції будівель стали менш суворими, з широким викорис­танням аркад і барельєфів. Такими є деякі будівлі у Львові, зведені цього часу, зокрема, Міський театр (1837-1842 pp., архітектори І. Зальцман і Л. Пихль), ратуша (1827-1835 pp., архітектори І. МаркльіФ.Трешер).

З формуванням капіталістичних відносин загострюються класові суперечності і в таких умовах релігія посилює свій вплив на народ. Цього часу знову розгортається будів­ництво культових споруд, архітектура яких зазнала суттєвихзмін. Споруджуються ве­ликі міські собори з простими прямокутними формами, з одним одноярусним верхом, що увінчувався сферичним куполом. Обов'язковими ознаками храму стали колонні портики. Серед міських церков у стилі класицизму домінували хрестово-купольні або круглі храми з трапезною і дзвіницею. Будували також квадратні у плані п'ятикупольні собори. Змінився характер дзвіниць. Раніше вони були здебільшого ознакою монас­тирів і розташовувалися над воротами. З кінця XVIII ст. їх почали будувати при міських храмах або окремо від них, або ж у сполученні з ними (дзвіниця Успенського собору в Харкові, 1824-1833 pp., архітектор Є.А. Васильєв).

1801 р. вийшла заборона Синоду на будівництво церков у «малоросійському стилі». У зв'язку з цим спорудження дерев'яних храмів скоротилося, за винятком західноукраї­нських земель, де все щезберігалася місцева традиція.

У 30-40-х роках XIX ст. класицизм занепадає, вироджуючись у сухий казармений стиль з елементами еклектизму. Друга половина XIX ст. характеризується подальшим розвитком капіталізму, що суттєво відобразилось на архітектурі. Росли міста, виникали нові промислові і торговельні центри. У містобудуванні не було планового початку, підси­лювалися тенденції капіталістичного урбанізму. В результаті розвитку промисловості і залізничного транспорту формувалися великі міста (Київ, Одеса, Харків, Катеринос­лав), середні (Львів, Миколаїв, Сімферопольтаін.), біля заводів і шахт виникали про­мислові селища (Маріуполь, Юзівка). Будувалося багато жилих будинків, адміністра­тивних і торгових будівель, але жодна з них не могла зрівнятися за своїми художніми якостями з пам'ятками попередніх епох. Це були роки занепаду архітектури. Еклекти­ка, наслідування, відсутність смаку — це характерні риси архітектури цього часу. На одній і тій же будові можна побачити поряд колони і капітелі різних епох і стилів. Готика уживається поряд з класицизмом, а Ренесанс — з псевдовізантійськими форма­ми. Поступово вдосконалювалася забудова і благоустрій центрів великих міст. Серед досягнень містобудівництва — площа Богдана Хмельницького у Києві, Адама Міцке-вича у Львові, забудова вулиць Дерибасівської і Пушкінської в Одесі, Сумської і Пуш-кінської у Харкові.

У Києві будується Володимирський собор, Оперний театр, Педагогічний музей, Будинок земства та ін. Перший проект Володимирського собору належить петербурзь­кому архітектору П.І. Спарро. Пізніше проектбув перероблений архітектором А.В. Бе-ретті. Будувався собор у 1862-1896 pp. Розпис храму був виконаний під керівництвом професора мистецтв Київського університету А.В. Прахова. Розробку ескізів розпису і художнє керівництво виконанням робіт здійснював В. М. Васнецов за участю видатних художників України й Росії М.В. Нестерова, М.А. Врубеля, П.А. Сведомського таін.

Молодий Врубель, запрошений Плаховим до Києва, зробив ескіз розпису храму, але вони не були прийняті вищим духовенством. Від них збереглися деякі композиції, які зберігаються у музеї.

Розпис, який зроблений за ескізами Васнецова, хоч і поступається глибиною проник­ливості в образ і красою колористичного вирішення Врубелевському задуму, але сприй­мається як високохудожнєтворіння. Виконаний в глибоких насичених коричнево-чер­воних, синьо-зелених і вохристих тонах, він надає інтер'єру урочистого настрою.

Цікаві образи давньоруських князів, написані на опорних стовпах у центральному нефі. Серед них виділяються яскраві образи Ігоря Святославича і Андрія Боголюбсько-го. Величні і сповнені драматизму і трагічного пафосу полотна «Тайна вечеря», «Христос перед Пілатом», «Розп'яття», які розмішені на північній і південних стінах храму.

Центральне зображення — Богоматір у вівтарі належить пензлю Васнецова. Вона пред­ставлена на золотому тлі у легкій ході з дитиною на руках. Традиційний образ Марії з немовлям трактується оригінально і своєрідно. Надзвичайно гарнеїїбл іде обличчя, нена­че наповнене внутрішнім світлом, великі, сповнені смутком і любов'ю очі, ласкаво див­ляться на глядача. Своєю людською красою цей образ переріс тут релігійний змісті пере­творився у хвилюючу поемулюбові й материнства. Васнецовський образ Богоматері вва­жається найкращим із усього, створеного на цю тему в європейському мистецтві XIX ст.

Живопис іконостасів на хорах виконані видатним російським художником Несте­ровым. В іконостасах цікаві зображення князів Бориса і Глібата княгині Ольги. Особ­ливо вивершені образи Гліба і Ольги. Молоде натхненне бліде обличчя Гліба написане у профіль на тлі характерного нестеровського пейзажу, відякого віє й інтимністю, і смут­ком, і тишею. Переливи ніжних золотаво-вохристих, зеленуватих і зелено-синіх тонів іще більше підкреслюють поетичність і ліризм образу. Близьким за колоритом до Гліба є зображення княгині Ольги. Важко відірвати погляд від ніжного окреслення обличчя княгині, пов'язаного «переміткою», і надзвичайної краси й виразності її рук.

Із монументів, які були створені у другій половині XIX ст., найбільш відомими є пам'ятник київському князю Володимиру і гетьману Богдану Хмельницькому.

Пам'ятник Володимиру Святославичу споруджений на одному з придніпровських пагорбів у 1853 р. за проектом В.1. Демут-Малиновського і архітектора К.А. Тона, ста­туя виконана скульптором П.К. Клодтом. На високому п'єдесталі у вигляді баштопо-дібної церкви у псевдовізантійському стилі поставлена бронзова фігура князя Володи­мира. Вінстоїть,злегка відставивши праву ногу, ітримає хрест. Його погляд спрямова­ний у бік просторів Дніпра, який несе свої води біля підніжжя пагорба. На головному фасаді постаменту розміщений барельєф, де зображена сцена хрещення Русі. Безпереч­но вдалими є вибір місця для пам'ятника та його зв'язок з навколишньою природою. Монумент споруджений на скосі гори, висота якої над рівнем Дніпра 70 метрів. Сам природний пагорб слугує йому постаментом і тому, попри на невеликі розміри мону­мента (загальна висота20,4 м, афігура — 4,5), він не губиться серед навколишної природи, його прекрасно видно з усіх сторін і у дуже цікавих ракурсах. Після того, як були споруджені пам'ятник і парк, гірка отримала назву Володимирської.

Цікава доля пам'ятника Богдану Хмельницькому, що був споруджений у 1888 р. за проектом скульпторам. І. Микешина і архітектора В.Н. Ніколаєва. Місце для нього виб­ране за пропозицією самого Микешина — площа перед Софійським собором. Туту 1648 p. після перемог козацького війська над польсько-шляхетськими інтервентами кияни уро­чисто зустрічали свого національного героя — гетьмана Богдана Хмельницького.

Робота над проектуванням і будівництвом монумента тривала досить довго. Пер­ший проект Микешина був дещо іншим. Кінна статуя Богдана Хмельницького стояла на постаменті, де були розміщені три барельєфа, що зображали Збаразьку битву, Пере­яславську раду і зустріч Богдана Хмельницького у Києві. Над барельєфами були розмі­щені фігури кобзаря, українця, росіянина і білоруса. Цей проект не був схвалений. Після суттєвих змін проект був затверджений у 1869 р. Але роботи тривали ще дуже довго: не вистачало коштів для його закінчення. Для зібрання грошей на будівництво по всій країні була проведена підписка, яка дала 46 тисяч карбованців. У 1878 р. була закі­нчена і відлита у бронзі кінна статуя, а у 1880 р. вона була доставлена у Київ. Однакїї не могли встановити, позаяк знову не вистачало коштів, тепер уже на постамент. Архітек­тор Ніколаєв переробив і спростував його проект. Отже, через 19 років після початку робіт пам'ятник був відкритий у 1888 р. Кінь і вершник повернуті у бік Софійського собору. Гетьман одягнений у простий козацький одяг, із зброї при ньому тільки шабля. Він зображений на осадженому коні як би у момент об'їзду строю козаків. Енергійна посадка, могутній порив і владний жест правої руки з булавою передають образ козаць­кого вождя, його волю до перемоги у боротьбі за звільнення українського народу від гніту чужоземних загарбників.

Із поширенням ідей просвітництва українське мистецтво поступово звільнялося від середньовічних канонів і набувало світського характеру, обновлювалася система його художніх виразних засобів. Риси класицизму з його тяжінням до ідеалізації образів до­сить повно проявилися в образотворчому мистецтві. У станковому живописі, зокрема у жанрі портрета, художники звільнилися від іконописної канонічності, у їх творчості підсилилася увага до індивідуальних рис людини, її зовнішності й духовного життя. Відомими майстрами портрета були Д.Г. Левицькийі В.Л.Боровиковський. Художник В.А. Тропінін вперше зобразив на полотні просту людину. Образи його творі в «Весілля в Куківці», «Українець» сповнені душевної краси і незламної волі. Протягом двох деся­тиліть свого перебування в Україні, коли він був кріпаком подільського поміщика, Тропінін створив чудову галерею портретів селян, картин української природи, жанро­вих сцен. Реалізм Тропініна був кроком уперед у розвитку українського мистецтва.

Принципів достовірності образів, їх психологічного трактування дотримувався у своїх портретах К.С. Павлов («Автопортрет», «Бондар»). Образи його полотен приваб­люють задушевністю, виразною передачею індивідуальних рис. Велика заслуга Павло­ва також у тому, що вій перший серед українських митців створив реалістичні образи людей праці. У картині «Тесляр» художник правдиво, без будь-яких рис ідеалізації подає типовий образ майстра, життя якого пройшло у важкій виснажливій праці.

Високим рівнем професійної майстерності й помітним прагненням до романтичної інтерпретації образу виділялись роботи А. М. Мокрицького («Портрет Є. Гребінки», «Пор­трет незнайомої», «Італійський пейзаж»). Твори А. Мокрицького дещо сентиментальні і мають салонний характер. Крім того, A.M. Мокрицький залишив цінну мемуарну спад­щину «Щоденник художника A.M. Мокрицького».

Самостійним жанром стає пейзаж, який дедалі більше відходить від класицистичної умовності і набуває більшої емоційної виразності і місцевої своєрідності. Про це яскра­во свідчать акварелі О.М. Кунавіна, пейзажі І.М. Сошенка і М.М. Сажина.

Новий етап у розвитку українського образотворчого м истецтва відкрила творчість Т.Г.Шевченка. Вихований на народи их традиціях, він підчас навчання у Петербурзі ознайомився з досягненнями російської та світової культури. У формуванні світогляду Шевченка важливу роль відіграла передова суспільна думка Росії, ідеї Бєлінського, Гер­цена, Чернишевського. Величезний вплив на його творчість мали такі діячі російської культури, як Брюлловта Венеціанов.

Своєю творчістю Шевченко заклав основи критичного реалізму в українському мистецтві. Художник головну увагу приділяє темам, взятим з історії українського на­роду, зображенню його життя, побуту, звичаїв. У жанрових картинах «Селянська сім'я», «На пасіці», у серії малюнків в узагальнюючих образах він правдиво відобразив життя і побут простого народу. У полотні «Катерина» художник показав трагедію української дівчини-кріпачки, зведеної і покинутої офіцером. Зосереджуючи головну увагу на об­разі Катерини, він виділяє її кольором. В образі дівчини Шевченко підкреслює мораль­ну чистоту і глибоку тугу. На другому плані подано постать спокусника, що тікає верхи на коні. Драматичному напруженню сцени сприяє постать літнього селянина, який сидить біля куреня. Його обличчя виражає співчуття до покинутої жінки. Конкретності цій сцені надає український пейзаж з вітряком удалині. У цьому творі Шевченко вия­вив себе великим майстром олійного живопису. Передній план написаний утеплихто-нах, а далина витримана в холоднувато-сірій гамі — у стилі академічної школи. У кар­тині є ще риси умовності, характерні для академічного живопису: невиразно передане світлове і повітряне середовище. Водночас, у ній відчувається зв'язок з народними жи­вописними традиціями. Емоційність, колористична виразність, благородство провідної ідеї ставлять картину в ряд найвизначніших творів українського жанрового живопису першої половини XIX ст.

У 1847 р. Шевченко подорожує Україною. Сповнений нових вражень, він по приїзді до Петербурга задумав видати серію офортів під назвою «Живописна Україна», у якій мав намір показати історичне минуле, побут і звичаї рідного народу, природу України. Шість його офортів — «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині 1649 року» — відзначаються блискучою техні­кою, типовістю образів селян, життєвою й історичною правдивістю.

Ще в перші роки навчання в Академії мистецтв Шевченко багато уваги приділяє портрету. Можливо, найбільшетут позначився вплив на нього його вчителя К.П. Брюл­лова. Віртуозне володіння різноманітними художніми засобами, гострота психологіч­них характеристик притаманні портретам Шевченка, які він виконував аквареллю, масляними фарбами, олівцем або у техніці офорту (портрети М. Луніна, М. Щепкіна, Айри Олдріджа, Ф. Толстого та ін.) Глибоким психологізмом сповнені автопортрети Т. Шев­ченка, які є своєрідним літописом життя видатного українського митця. Уже в ранній своїй роботі «Автопортрет» (1840-1841 pp.) Шевченко показує себе справжнім майстром портретного жанру. В енергійному повороті голови, у погляді молодих і жвавих очей, в різко окресленій лінії губ — і романтична піднесеність, і благородство поривань. Порт­рет виконаний у спокійній колористичній гамі.

По закінченні Академії художник працював у Київській археографічній комісії, щозаймалася вивченням пам'яток старовини. Під час поїздок Україною він виконував багато малюнків, ескізів, етюдів, збираючи матеріал для майбутніх творів. Але задумам його не судилося збутися, довгі роки митець провів у засланні.

У засланні почався новий етап його творчості. Роботи цього періоду позначені глибинним гуманізмом і емоційністю. Значне місце у творчості художника в часи зас­лання посідає пейзаж. Пейзажні замальовки відзначаються тонким колоритом, гармо­нією світлотіньових переходів. Живописна мова художника стає надзвичайно точною і виразною.

Творчість Т.Г. Шевченка становить новий етап в історії українського образотворчо­го мистецтва. Вплив цього талановитого митця багато в чому позначився на творчості художників другої половини XIX ст. -—Л. М.Жемчужникова, 1.1. Соколова, К.О.Трутовського.

Л.М.Жемчужников був другом і палким прихильником великого поета. У своїх статтях, у власній художній практиці Жемчужников обстоював реалістичне мистецтво, виступав проти академічної умовності, відірваності мистецтва від життя. За роки пере­бування в Україні він виконав кілька творів на теми поезій Шевченка — «Чумаки в степу», «Лірнику хаті», «Отара овець, що повертається в село» та ін. У цих творах Жем­чужников виявив себе хорошим рисувальником, художником, який уміє передати ду­шевний стан людини. Як і Шевченко, Жемчужников високо цінував гравюру, вважав цей вид мистецтва доступним широким колам людей. Кращими його офортами вважа­ються «Покинута», «За штатом», «Українськадівчина», «Портрет П.А. Федотова». Офорти Жемчужникова відзначаються високою технікою виконання. Однією з характерних рис його творчості є те, що тематику для більшості своїхживописних і графічних робіт він бере з життя України, її народу.

Зображенню життя українського народу присвятив свій талант 1.1. Соколов. У своїх творах художник відтворює народні звичаї, костюми, архітектуру. Пейзаж у жанрових творах Соколова завжди активний, він допомагає глибше розкрити їх зміст. Це відчу­вається в його картинах «Жінка з дітьми», «На баштані», «Ніч на Івана Купала» та ін.

Цього часу в образотворчому мистецтві спостерігаються нові тенденції. У мистець­ких колах Петербурга виникає новий художній рух, який був позначений соціальними впливами. Відкидаючи гасло «мистецтво для мистецтва», лідери цього руху вважали, що мистецтво повинне слугувати громадянським ідеалам. У 70-х роках у межах цих ідей з'являється Товариство пересувних художніх виставок. Ідеї російських та українських демократів, діяльність Товариства, у складі якого було багато й українських художників, обумовили піднесення художнього життя в Україні. Суттєві зміни сталися у га­лузі художньої освіти. Цього часу засновується Одеська малювальна школа (1865 p.), Харківська малювальна школа М.Д. Раєвської-Іванової (1869 p.), Київська малюваль­на школа М.І.Мурашка(1875р.). Ці навчальні заклади відіграли важливу роль у підго­товці місцевих художніх кадрів і активізації художнього життя України.

Діяльність передвижників, їх шорічні виставки у великих містах стимулювали роз­виток українського мистецтва, сприяли виникненню місцевих художніх об'єднань. Виникає Товариство південноруських художників в Одесі, Київське товариство ху­дожніх виставок, Товариство для розвою руської штуки (мистецтва) уЛьвові та ін.

Українська тема знайшла яскраве вираження у творчості видатного російського ху­дожника І.Ю. Рєпіна, вихідця з України. Широковідомі його полотна «Українськахата», «Запорожці пишутьлиста турецькому султану», «Козакустепу. Посліду», «Чорноморська вольниця», портрети Т.Г. Шевченка, С.М. Драгомирової, М.І. Мурашка. З великим захопленням писав видатний митець про українське мистецтво, підтримувавтворчість українських художників.

Поетичну красу України оспівали у своїх пейзажах І. К. Айвазовський («Чумацький обоз», «Весілля на Україні», «Український пейзаж»), М.М. Ге («Місячна ніч. Хутір Іваї-і-івський», «Ранок. Хутір Іванівський»), А.І. Куїнджі («Вечір на Україні», «Місячна ніч на Дніпрі», «Українська ніч»), І.М. Крамськой («Місячна ніч», «Русалки»та ін.).

Проблеми пореформеного українського села, переживання простоїлюдини-трудів-ника передавали у своїхтворах художники, які були тісно пов'язані з передвижниками: М.Д. Кузнецов («У свято», «Назаробітки»), К.К. Костанді(«Влюди», «У хворого това­риша»), М.К. Пимоненко («Збірсіна», «Весілля у Київській губернії» та іп.).