Поняття «управління» трактується як вплив на різні об'єкти, що має за ціль упорядкування, удосконалення й розвиток. В ранніх підручниках щодо наукових основ управління виробництвом, управління визначалося як цілеспрямований вплив на колективи людей для організації й координації їх діяльності в процесі виробництва. Англійське значення поняття управління виражається словом «менеджмент».
Менеджмент зі змістовної точки зору - це спосіб управління, координації й контролю; використання таких ресурсів, як праця, капітал й інших з максимальною ефективністю.
На підставі такої точки зору інноваційний менеджмент - це цілеспрямована система управління інноваційною діяльністю, її ресурсами, людьми, що беруть участь у розробці й впровадженні нововведень з метою досягнення максимальної ефективності інновацій як найважливішого фактора соціально-економічного розвитку.
З’явившись наприкінці XIX ст., наука про управління пройшла складний шлях розвитку. Перші спроби узагальнення практичного досвіду в управлінні змінилися створенням школи наукового менеджменту, засновником якої був Тейлор. Згодом на зміну первісним теоріям прийшли теорії, що потребують урахування складної сукупності науково-технічних і соціально-економічних факторів.
Водночас з науково-технічним прогресом й стрімкою еволюцією зовнішнього середовища відбувалася еволюція теорії й практики управління. Основні етапи еволюції науки про управління під впливом різних шкіл і підходів подано в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Етапи еволюції науки про управління
| Основні підходи та концепції | Форми реалізації та результати |
| Наукова школа управління (приблизно 1880 – 1925 рр.) | |
| 1. Використання наукового аналізу діяльності й завдань менеджменту. 2. Відбір, навчання й оптимальне розміщення кадрів. 3. Значення планування й прогнозування. 4. Значення забезпечення ресурсами. 5. Матеріальне й моральне стимулювання працівників | 1. Створення передумов для оптимального функціонування. 2. Збільшення продуктивності праці. 3. Підвищення ефективності й стабільності виробництва. 4. Забезпечення безперебійності господарської діяльності. 5. Справедливість винагороди й підвищення продуктивності |
| Продовження таблиці 1.1 | |
| Класична школа (приблизно 1900 – 1965 рр.) | |
| 1. Принципи поділу праці. 2. Єдність цілей і керівництва. 3. Влада й відповідальність. 4. Співвідношення централізації й децентралізації | 1. Дисципліна. 2. Порядок. 3. Справедливість і винагорода. 4. Ефективність. 5. Підпорядкування головної цілі компанії |
| Процесний підхід (приблизно 1900 р. – теперішній час) | |
| 1. Розуміння менеджменту як процесу. 2. Аналіз факторів впливу на процес. 3. Процес управління як система взаємозалежних функцій | 1. Гнучкість, безперервність й інтенсивність управління. 2. Оптимізація функцій управління. 3. Взаємозв'язок і взаємозумовленість методів управління. 4. Підвищення ефективності управлінських рішень |
| Соціально-психологічний підхід (приблизно 1925 р. - теперішній час) | |
| 1. У центрі уваги особистість працівника. 2. Дослідження міжособистісних відносин. 3. Дослідження групової динаміки. 4. Використання конфліктології. 5. Мотивація як єдність економічних, соціальних і духовних потреб. 6. Застосування теорії очікувань | 1. Оптимальний вплив на працівника. 2. Оптимальні розміщення кадрів і управління. 3. Використання неформальних методів координації, керівництва й організації. 4. Підвишення ефективності управління. 5. Єдність матеріальної й моральної винагород. 6. Глибоке задоволення роботою й досягнення самореалізації |
| Поведінкова школа (приблизно 1935 р. - теперішній час) | ||
| 1. В центрі уваги людський ресурс. 2. Формування організації з урахуванням специфіки міжособистісних відносин. 3. Регулювання поводження персоналу через потреби, інтереси, цінності. 4. Мотивація персоналу | 1. Найбільш ефективне використання потенціалу працівника. 2. Підвищення продуктивності праці. 3. Підвищення задоволеності працівника. 4. Гнучка система винагороди й заохочень працівників | |
| Продовження таблиці 1.1 | ||
| Проектний підхід (приблизно 1945 р. – теперішній час) | ||
| 1.Організація розробки, впровадження й комерціалізації нововведення у вигляді інноваційного проекту. 2. Бізнес-планування проекту. 3. Аналіз проекту. 4. Оцінка проекту. 5. Організація фінансування інноваційного проекту | 1. Особливий тип стратегічного планування, підбор необхідних виробничо-технічних і маркетингових заходів. 2. Багатокрокова процедура по дослідженню нововведення. 3. Проведення всеосяжного аналізу на основі фінансової звітності. 4. Оцінка фінансової стійкості й комерційної ефективності проекту. Облік ризиків. 5. Визначення потреби в фінансуванні, пошук джерел й організація грошових потоків під проект | |
| Маркетинговий підхід (приблизно 1945 р. - теперішній час) | ||
| 1. Орієнтація інноваційної фірми на стратегію маркетингу. 2. Розробка конкретних стратегій інноваційного маркетингу. 3. Розробка стратегії проникнення нововведення на ринок | 1. Спрямованість діяльності фірми, її підсистем, структур і персоналу на комерціалізацію нововведень із урахуванням запитів потенційного споживача. 2. Комплексне дослідження ринку. 3. Установлення мети, вибір варіанта й часу виходу нововведення на ринок | |
| Системний підхід (приблизно 1955 р. – теперішній час) | ||
| 1. Розгляд менеджменту як складної ієрархічної соціально-економічної й науково-технічної системи. 2. Аналіз зовнішнього й внутрішнього середовища системи. 3. Розчленовування системи на підсистеми. 4. Вичленовування із системи науково-технічної й «людської» складових. 5. Облік прямих, зворотних зв'язків, ефектів взаємодії й взаємозумовленості. 6. Функціональна єдність | 1. Логічність прийомів і методів впливу, оптимальність функцій менеджменту. 2. Підвищення ефективності управлінських рішень, їх результативності. 3. Гнучкість, адаптивність і пристосованість до вимог і цілей організації. 4. Оптимальне функціонування всіх підсистем з високою економічною ефективністю | |
| Продовження таблиці 1.1 | ||
| Життєвоциклічний підхід (приблизно 1955 р. – теперішній час) | ||
| 1. Розгляд життєвого циклу організації як соціального організму. 2. Вивчення стадій життєвого циклу. 3. Визначення критичних точек розвитку. 4. Прогнозування й планування на основі життєвих циклів. 5. Виявлення тенденцій росту | 1. Чітке планування, координація й керівництво. 2. Підвищення інформованості й компетентності менеджменту. 3. Прийняття оптимальних рішень. 4. Можливість розробки ефективної стратегії. 5. Прогнозування розвитку фірми й знаходження шляхів диверсифікації й експансії на нові ринки | |
| Кількісні математичні підходи (приблизно 1955 р. – теперішній час) | ||
| 1. Застосування економетричних моделей. 2. Застосування методів множинної регресії по методу «витрати – ефективність». 3. Застосування стохастичних (імовірнісних) моделей | 1. Висока точність, ефективність й якість управлінських рішень. 2. Вибір пріоритетних напрямків розвитку фірми. 3. Точність розрахунків економічної ефективності виробничої діяльності. 4. Усунення невизначеності результатів, зниження ризиків | |
Особливість еволюції управління як наукової дисципліни полягала в тому, що вона розвивалася на основі декількох шкіл управлінської думки, які частково збігалися, а частково доповнювали й удосконалювали одна одну. Цим порозумівається те, що як у традиційному, так і в інноваційному менеджменті використовувалися знання й прийоми різних шкіл, а процес управління опирався як на теоретичні, так і на різні наукові підходи й практичні прийоми з менеджменту.
Менеджмент як наука є міждисциплінарним дослідженням, що використовує широкий спектр методів соціології, психології, логіки, педагогіки, наукознавства, математики й кібернетики, різних технічних й економічних наук.
Існує велика розмаїтість концепцій і підходів до інноваційного менеджменту. Найбільше місце як у стратегічному, так і в оперативному інноваційному менеджменті займають системний, маркетинговий, життєвоциклічний і проектний підходи. Вони виявляють головні закономірності розвитку інноваційної діяльності й формують особливий тип інноваційного управління.
Найбільш характерні риси інноваційного менеджменту:
- об'єктом інноваційного менеджменту є складні, ієрархічно змішані науково-технічні й соціально-економічні системи;
- об'єкт інноваційного менеджменту являє собою різноманітні інноваційні системи з різним поданням про досягнення цілей;
- інноваційні процеси мають імовірнісний характер і по своєї суті слабко детерміновані (певні);
- інноваційні процеси носять творчий характер і вимагають застосування методів креативного менеджменту;
- центральним суб'єктом інноваційних систем є інноватор - працівник інноваційної сфери;
- особистість новатора й інноваційного менеджера як суб'єктів інноваційної діяльності повинна розглядатися як складна соціальна система, що вимагає застосування новітніх соціально-психологічних, евристичних, дидактичних методів впливу;
