Поняття та класифікація джерел доказів, характеристика

 

Під джерелом судових доказів розуміють процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані вводяться в сферу процесуального доказування Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. (Стаття 84.) Класифікація на тих же підставах що й докази

Характеристика

1. Показання

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. (ст. 95)

Предметом показань:

- свідка є будь-які обставини, що підлягають встановленню у кримінальній справі, зокрема про особу обвинуваченого, потерпілого та про взаємини з ними);

- потерпілого - будь-які обставини, що підлягають доказуванню в справі, зокрема й про взаємини з обвинуваченим;

- підозрюваного - обставини, що стали підставою його затримання чи застосування запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення, а також будь-які відомі йому обставини у справі;

- обвинуваченого - обставини, пов'язані з пред'явленням йому обвинувачення: ставлення до обвинувачення (винуватий, невинуватий, частково винуватий) та відомі йому обставини справи.

Не є доказами фактичні дані, повідомлені допитуваними, якщо останні не можуть вказати на їхнє джерело. Коли показання базуються на повідомленнях інших осіб, то цих осіб має бути також допитано.

Повинні бути Достовірні та Допустимі

 

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду. Свідок, експерт зобов’язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини)

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

З’ясування достовірності показань свідка

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка. 2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка. 3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань. 4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Показання з чужих слів (Стаття 97)

1. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.2. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. 5. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.7. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Види показань підозрюваного та обвинуваченого:

• обмова- це показання, в яких підозрюваний чи обвинувачений викривають інших осіб у вчиненні інкримінованого їм або іншого злочину;

• самообмова- це такі показання, в яких підозрюваний чи обвинувачений визнає свою вину у вчиненні злочину, якого він не вчиняв або ж викриває тільки себе у вчиненні злочину, який насправді був вчинений групою осіб;

• алібі- це показання, в яких підозрюваний чи обвинувачений висувають твердження про те, що він інкримінованого злочину не міг вчинити, позаяк у момент його вчинення перебував в іншому місці.

Речові докази і документи

Стаття 98. Речові докази

1. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. 2. Документи є речовими доказами, якщо вони містять відповідні ознаки

Дати вичерпний перелік речових доказів неможливо, і тому закон, перелічуючи основні їх види, додатково вказує, що речовими доказами є і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого.

Знаряддя вчинення злочину -це різноманітні предмети, що мають певне призначення у сфері побутової, господарської, медичної, військової чи іншої діяльності (ніж, викрутка, отрутохімікат, пістолет тощо), спеціально виготовлені чи пристосовані для вчинення конкретного злочину (відмичка, фінка та ін.).

Транспорті засоби можуть бути визнані знаряддям злочину лише, якщо їх використання було безпосередньо пов'язане зі вчиненням дій, належних до об'єктивної сторони складу злочину, коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим або надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Предмети, що зберегли на собі сліди злочину, -це предмети, які набули певних ознак (властивостей) унаслідок події злочину. Це предмети, що зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мікрочастки та ін. Оскільки в багатьох випадках матеріальні сліди неможливо відокремити від поверхні, на якій вони розташовуються, ці сліди вилучаються разом з предметами, на яких вони відображені, а коли й це неможливо - виготовляються копії, зліпки (це виняток із загального правила про незамінність речових доказів).

Об'єкти злочинних дій -це предмети, на які було безпосередньо спрямоване злочинне посягання (майно, гроші, автомобіль тощо). Необхідно розрізняти об'єкт злочинних дій як вид речових доказів і об'єкт злочину в кримінальному праві (суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом). Гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом, -це все те, що було набуто на викрадені гроші та гроші, отримані від продажу викраденого, а також власне гроші, отримані від реалізації викраденого майна.

Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при провадженні слідчих дій (огляді, обшукові, виїмці), а також подаються учасниками процесу й іншими особами. Предмети визнаються речовими доказами та приєднуються до справи постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора чи ухвалою суду лише після того, як вони будуть:

• уважно оглянуті;• по можливості сфотографовані;• докладно описані в протоколі огляду

 

Стаття 99. Документи

1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність",, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

 

3. Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

4. Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

5. Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;

3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

6. Сторона кримінального провадження, потерпілий мають право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати в суді, а на вимогу суду - зобов’язані надати документи у повному обсязі.

7. Сторона зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому порядку.

Висновок експерта (Стаття 101.)

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку.

Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Зміст висновку експерта (ст. 102)

1. У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній при проведенні експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка;

7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.