Об’єкт, предмет, область і рівні стандартизації

Об’єкт стандартизації – продукція, послуга, процеси обслуговування, для яких розробляються ті або інші вимоги, характеристики, параметри, правила тощо.

Стандартизація може відноситися або до об’єкта в цілому, або до його окремих складових.

Предмет стандартизації – те конкретне в об’єкті, що підлягає стандартизації.

Область стандартизації – сукупність взаємозв’язаних об’єктів стандартизації (наприклад – туристська індустрія).

Класифікація:

І. За рівнем стандартизації:

1. Міжнародна стандартизація – стандартизація, участь в якій є доступною для відповідних органів всіх країн.

2. Регіональна стандартизація – стандартизація, участь в якій є доступною для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону.

3. Національна стандартизація – стандартизація, що проводиться на рівні однієї певної країни.

4. Галузева стандартизація – стандартизація, що проводиться на рівні однієї конкретної галузі виробництва.

ІІ. За змістом вимог з стандартизації:

1. Комплексна стандартизація – це стандартизація, при якій здійснюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і використання системи взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкта комплексної стандартизації в цілому, так і його основних елементів з метою оптимального вирішення конкретної проблеми.

2. Випереджувальна стандартизація – це стандартизація, при якій встановлюються підвищені вимоги відносно вже досягнутих на практиці норм і вимог до об’єктів стандартизації, які, згідно з прогнозами, будуть оптимальними в майбутньому.

Види стандартів:

1. Міжнародні стандарти – стандарти, прийняті міжнародною організацією з стандартизації.

2. Регіональні стандарти – стандарти, прийняті регіональною організацією з стандартизації.

3. Міждержавні стандарти – стандарти, прийняті країнами СНД, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації і які застосовуються ними безпосередньо.

4. Національні стандарти – стандарти, прийняті національним органом із стандартизації.

5. Галузеві стандарти – стандарти, прийняті галузевим органом з стандартизації на рівні однієї конкретної галузі виробництва.

6. Стандарти організації (підприємства) – стандарти, прийняті службою стандартизації конкретного підприємства, організації, об’єднання, установи для цих об’єктів.

Основоположні стандарти встановлюють: організаційно-методичні й загальнотехнічні положення для визначеної галузі стандартизації; терміни та визначення; загальнотехнічні вимоги та правила; норми, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та взаємоузгодження різних видів технічної і виробничої діяльності під час розроблення-виготовлення, транспортуваннята утилізації продукції; норми, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції, послуги, що забезпечують її відповідність своєму призначенню.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності й методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяльності й забезпечують відповідність процесу його призначення.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими, норми) й технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів контролю продукції, процесів, послуг. Стандарти й технічні умови повинні використовуватися на всіх стадіях життєвого циклу продукції (послуг).

Національні стандарти на території України застосовують всі підприємства незалежно від форм власності підпорядкування: громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності; міністерства (відомства), органи державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється їх дія.

Галузеві стандарти на території України застосовують для організацій (підприємств, установ) сфери управління органу, який їх затвердив, та їхні підприємства – суміжники, а також на добровільних засадах інші підприємства й громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) застосовують добровільно підприємства, окремі громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи і т.ін., вимоги до яких містяться в цих стандартах. Використання цих стандартів для виготовлення продукції можливо лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.

Технічні умови використовують: підприємства незалежно від форми власності й підлеглості; громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності за договірними зобов’язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізації продукції (надання послуг).

Стандарти організації (підприємства) застосовують тільки на конкретному підприємстві й на підприємствах, що входять до складу об’єднань (концернів, асоціацій), які затвердили ці стандарти.

Міжнародні, міждержавні й регіональні стандарти, національні стандарти інших країн застосовують в Україні в межах її міжнародних договорів за порядком, який встановлює Держспоживстандарт України. Дозволяється застосування цих стандартів і стандартів фірм інших країн для виготовлення й поставки продукції на експорт за пропозиціями споживачів (замовників) цих країн на договірних засадах відповідно до міжнародного законодавства у сфері захисту авторських прав.

У разі постачання продукції на експорт відповідно до вимог міжнародних регіональних і національних стандартів інших країн або стандартів фірм зарубіжних країн, які встановлені у контрактах на постачання за пропозицією споживача (замовника), слід виконувати обов’язкові вимоги державних стандартів України на виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Продукція підприємств України або громадян – суб’єктів підприємницької діяльності не підлягає реалізації за призначенням, якщо вона не відповідає вимогам, передбаченим чинними стандартами або технічними умовами.

Продукція, що імпортується, повинна відповідати обов’язковим вимогам державних або галузевих стандартів України щодо безпеки людей, їх майна та охорони навколишнього середовища.

 

4. Міжнародні органи стандартизації

Виділяють дві спеціалізовані організації:

1. Міжнародна організація зі стандартизації (ІSО)

2. Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК, тепер — ІЕС),

Широко відомі міжнародні організації:

– Міжнародну організацію законодавчої метрології (OIHL);

– Європейську організацію з якості (ЄОЯ);

– Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ);

– Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО).

Міжнародна організація зі стандартизації (ІSО) заснована в 1946 р. у Лондоні на спільному засіданні Координаційного комітету ООН у галузі стандартизації (ККС) і делегатів від 25 країн. Сьогодні це найбільша серед міжнародних організацій, які займаються питаннями стандартизації. Членами ІSО є майже 140 країн світу. ІSО затверджено понад 13 тис. міжнародних стандартів.

Офіційними мовами є англійська, французька й російська. Міжнародні стандарти й рекомендації, що приймаються ІSО, не є юридичне обов'язковими для країн-членів. Проте вони, встановлюючи вимоги й показники, що відповідають світовому технічному рівню, впливають на національні стандарти, а через них зумовлюють і попит на ту чи іншу продукцію на міжнародному ринку. Іншими словами, кожна країна має право застосовувати їх повністю, окремими розділами чи взагалі не приймати.

Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС) заснована на конференції представників 13 країн у Лондоні в 1906 р. Вона є однією з провідних організацій з питань стандартизації в галузі електротехніки, радіотехніки й зв'язку. Кількість членів ІЕС налічує понад 60 країн. Це менше, ніж членів ІSО, що пояснюється наявністю передової електроніки і зв'язку в промислово розвинутих країнах світу. Членами ІЕС є національні комітети зі стандартизації.

Розроблено близько 5 тис. міжнародних стандартів ІЕС, причому стандарти ІЕС за наявністю в них технічних вимог до продукції, методів випробування її повніші, ніж стандарти ІSО. Це пояснюється, з одного боку, тим, що вимоги безпеки переважають у вимогах до продукції, яка входить до сфери діяльності ІЕС, а з другого – досвід роботи, накопичений протягом багатьох десятиліть, дає змогу повніше розв'язувати питання стандартизації.

В останньому десятилітті XX ст. ІSО та ІЕС об'єдналися на паритетних засадах. Внаслідок їх спільної діяльності з'явилися міжнародні стандарти з індексом “ІSО/ІЕС”.

31 січня 1993 р. Україну прийнято повноправним членом Міжнародної організації ІSО, а 14 лютого 1993 р. - до Міжнародної електротехнічної комісії ІЕС. Міжнародна організація законодавчої метрології. У 1956 р. була підписана міжурядова конвенція про заснування Міжнародної організації законодавчої метрології (OIHL). Основні завдання OIHL визначені конвенцією, ратифікованою урядами країн – членів цієї організації. OIHL покликана забезпечувати єдність вимірювань у міжнародному масштабі, що необхідно для досягнення порівнянних і точних результатів усіх видів вимірювань, які проводяться у різних країнах. Вона уніфікує закони, правила й інструкції у сфері діяльності метрологічних служб.

До складу OIHL входять 54 країни як країни-члени і 41 країна як члени кореспонденти. Вищим органом є Міжнародна конференція із законодавчої метрології, що скликається один раз на шість років.

До складу Міжнародного комітету законодавчої метрології входять представники національних метрологічних служб країн – членів OIHL. Засідання комітету відбуваються один раз на два роки. Виконавчим органом OIHL є Міжнародне бюро законодавчої метрології, яке знаходиться в Парижі. Бюро виконує функції секретаріату організації і є центром, в якому збирається вся документація із законодавчої метрології. Бюро займається організаційними й координаційними питаннями OIHL. Одна з важливих функцій бюро – координація роботи секретарів-доповідачів. В організації функціонують 66 секретарівдоповідачів, які закріплені за метрологічними службами окремих країн і розробляють загальні питання законодавчої метрології і питання з конкретних видів вимірювальної техніки.

Для розробки міжнародних рекомендацій з оцінки похибок засобів вимірювань, методів вимірювань, загальних питань технічних вимог на окремі види засобів вимірювань, уніфікації термінів, позначень і визначень та ряду інших проблем створюються робочі групи, в які можуть входити спеціалісти декількох країн. Проект рекомендацій узгоджують з усіма членами OIHL і розглядають у комітетах, а потім подають на затвердження Міжнародній конференції.

OIHL співпрацює з іншими міжнародними організаціями, які займаються питаннями метрології та стандартизації. Україна входить до складу OIHL з 1997 р. Представником України в цій організації є Державний комітет з питань технічного регулювання і споживчої політики України. Україна як член-кореспондент має право призначати своїх спостерігачів, одержувати міжнародні документи та рекомендації, бюлетені, звіти про зустрічі та конференції тощо Європейська організація з якості (ЄОЯ) створена у 1957 р. і користується заслуженим авторитетом в усьому світі.

Основні завдання ЄОЯ – розробка, удосконалення, поширення та пропаганда практичних методів і теоретичних принципів управління якістю з метою підвищення якості продукції та послуг, зниження собівартості виробів, збільшення продуктивності праці, розробка наукових основ проблем якості, надійності, довговічності.

Членами ЄОЯ є 52 країни Європи, Азії, Америки, Африки. На основі спеціальних угод ЄОЯ співпрацює з регіональними й національними організаціями з якості ряду неєвропейських країн – США, Японії, Аргентини, Південної Кореї, Бразилії, Чилі, Колумбії, Ізраїлю, Нової Зеландії, КНР.

Основними адміністративними органами ЄОЯ є Рада, що складається із 26 членів, Виконавчий комітет і секретаріат. Для реалізації завдань, які стоять перед ЄОЯ, діють 12 спеціалізованих технічних комісій і 7 галузевих секцій. Ці органи працюють над актуальними проблемами якості, розробкою міжнародних документів, аналізують і узгоджують результати науково-дослідних робіт і досягнення різних країн у галузі забезпечення якості. Кращі результати рекомендуються до використання.