Розробка та реалізація грошово-кредитної (монетарної) політики покладена на центральний банк
При розробці монетарної політики центральний банк переслідує цілі:— стратегічні; — проміжні; — тактичні.
Стратегічними цілями монетарної політики Центробанку можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави — досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. Центральний банк своєю монетарною політикою повинен сприяти досягненню вказаних цілей. В цьому у нього не повинно бути розбіжностей з урядом та парламентом.
Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових економічних перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи масу грошей та рівень процентної ставки, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них — рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості.
Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Всі три групи цілей монетарної політики знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку. Найвищу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх досягнення в свою чергу вимагають реалізації тактичних цілей.
Світова практика виробила такі основні інструменти реалізації тактичних цілей монетарної політики: політика відкритого ринку; облікова (дисконтна) політика і ломбардна політика; політика обов'язкових резервів. В останній час економічна теорія і практика дедалі частіше віддають перевагу такому інструменту монетарної політики як регулювання валютного курсу.
Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.
Це призводить до зміни резервів комерційних банків, отже — маси грошей в обігу, попиту на товари, пропозиції грошей і рівня процентних ставок в потрібному для Центробанку напрямку. Покупка та продаж цінних паперів на відкритому ринку вважається найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики і широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків.
Переваги цих операцій як інструмента впливу на грошову масу полягають в тому, що їх можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка — її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування.
Центральний банк продає державні цінні папери комерційним банкам за умов, коли йому потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію.
Центробанк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи ділерам фондового ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх резерви: в першому випадку комерційний банк оплатить пакет цінних паперів зі свого рахунка в Центробанку; в другому — оплата буде здійснена з рахунка ділера з одночасним зменшенням резервів банку, який його обслуговує.
72.Суть, цілі та типи грошово-кредитної політики
Гр.-кредитна п-ка - це комплекс заходів д-ви направлених на регулювання гр. р-ку, досягнення рівноваги на ньому, забезпечення сталості гр. одиниці. Заходи щодо регулювання гр. обороту здійснює д-ва через свій ЦБ.
Осн. завданням НБУ є забезпечення сталості нац. гр. одиниці.
Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії та пригнічувати економічні процеси за «перегріву» кон’юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.
Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігаєть-ся з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд.
Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.
Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.
Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави: економічне зростання; стабільність процентної ставки; стабілізація цін (приборкання інфляції); стабільність фінансових ринків; стабільність обмінного курсу грошової одиниці; повна зайнятість; зростання добробуту населення.
Проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції. До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. У своєму впливі на реальну економіку грошово-кредитна політика взаємодіє з бюджетно-податко-вою, фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою.
73.Інструменти грошово-кредитної політики.
Інструменти гр.-кр. п-ки: 1)інструменти опосередкованого впливу на гр. ринок та ек. процеси - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового % процентна п-ка, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти, валютна інтервенція; 2)інструменти прямого (адм) впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування ЦБ комерційних банків, встановлення маржі (позічковий% - депозитний%). установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування ЦБ потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, в-вами, регіонами
За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).
Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструк-цій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.
Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу формуванням певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.
Інструменти грошово-кредитної політики згідно з Законом України «Про Національний банк України»
- Визначення й регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ.
- Процентна політика.
- Рефінансування комерційних банків.
- Управління золотовалютними резервами.
- Операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку.
- Регулювання імпорту та експорту капіталу.
- Емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.
