Експериментальні умови для вивчення ретроактивного гальмування

 

Група	Назва процесів
Експериментальна	Завчання списку А	Завчання списку Б	Інтервал утримання	Відтворення списку А
Контрольна	Завчання списку А	Відпочинок	Інтервал утримання	Відтворення списку А

 

 

Таблиця 2

Експериментальні умови для вивчення проактивного гальмування

 

Група	Назва процесів
Експериментальна	Завчання списку А	Завчання списку Б	Інтервал утримання	Відтворення списку Б
Контрольна	Відпочинок	Завчання списку Б	Інтервал утримання	Відтворення списку Б

 

1. Ретроактивне гальмування збільшується, якщо матеріал двох завдань подібний.

2. Якщо ступінь завчання первісного матеріалу підвищується, а ступінь завчання наступного матеріалу залишається постійним, ефективність відтворення первісного матеріалу зростає, тобто ретроактивне гальмування знижується. Якщо ступінь завчання первісного матеріалу залишається постійний, а ступінь завчання наступного матеріалу підвищується, то ретроактивне гальмування має більш складний характер. Абсолютне та відносне ретроактивне гальмування буде підвищуватися в міру збільшення ступеня завчання матеріалу Б. Однак при досягненні певного ступеня засвоєння матеріалу Б ретроактивне гальмування знижується.

3. Якщо збільшується обсяг матеріалу А, а обсяг Б не змінюється, то ретроактивне гальмування поступово й систематично знижується. Якщо не змінюється обсяг А, а обсяг матеріалу Б збільшується, ретроактивне гальмування зростає.

4.Ретроактивне гальмування тим вище, чим менший проміжок часу між завчанням матеріалу А і Б. Якщо матеріал Б вимагає більше уваги, ніж матеріал А, його гальмівний вплив зростає. Якщо матеріал Б суб'єктивно важкий, також зростає гальмівний вплив.

Проактивне гальмування має інші закономірності:

1. Проактивне гальмування знижується при підвищенні ступеня подібності матеріалу.

2. Якщо ступінь завчання матеріалу А підвищується, а матеріалу Б – залишається незмінним, проактивне гальмування підвищується.

3. Якщо незмінним залишається ступінь завчання матеріалу А, а ступінь завчання Б підвищується, проактивне гальмування знижується.

Для пояснення ефектів проактивного та ретроактивного гальмування існує теорія конкуруючих відповідей (теорія Мак-Геча, модифікована Мелтоном та Ірвіном).

Ефекти інтерференції пояснюються винятково конкуренцією відповідей, що належать до двох різновидів запам'ятовуваного матеріалу. Ця конкуренція може виникати на двох рівнях:

– у ситуації ретроактивного гальмування у момент відтворення матеріалу А будуть спостерігатися включення відповідей, що стосуються Б і витискають тим самим А. Аналогічно проактивне гальмування можна пояснити появою відповідей, що стосуються завдання А, у момент відтворення Б (вплив на відтворення);

– у ситуації ретроактивного гальмування при завчанні Б будуть спостерігатися відповіді, що стосуються А; оскільки вони не є в даному випадку правильні, вони не підкріплюються. Непідкріплення цих відповідей спричиняє їх гальмування і знижує тим самим імовірність подальшого пригадування цих відповідей. У проактивному гальмуванні це не відіграє ніякої ролі (А впливає на завчання Б) [15; 300-329].

Ситуативне забування: існує думка, що забування – це не “забув”, а “не можу згадати”.

Відповідно до цієї позиції, яка йде від інформаційного підходу, нам не вдається відтворити ту чи іншу інформацію не внаслідок загасання чи інтерференції, а через розходження ознак поточної ситуації з тим, що ми намагаємося згадати. Це не стільки теорія “забування”, що описує, як губляться спогади, скільки уявлення про те, що невідтворені спогади насправді живі і знаходяться десь в асоціативній мережі, для визволення потрібна тільки правильна стимуляція. Таке пояснення забування, назване “ситуативним забуванням”, було запропоноване Е.Тульвінгом (1974); воно бере початок від загальноприйнятої ідеї про те, що навчання завжди відбувається у певному контексті і ми кодуємо інформацію в її зв'язку з безпосередньо сприйманим оточенням. Забування, а точніше, нездатність відтворити що-небудь з пам'яті – це нездатність відшукати ознаки, які відповідали б елементам, закодованим у пам'яті [14; 206-210].

 

Лекція 21. Уява

21.1.Місце уяви в структурі психічного.

21.2. Уява і творчість.

21.3. Уява як основа цілепокладання.