Економічна та соціальна сутність зайнятості

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльність зі створення суспільного продукту (національного доходу). Практичний висновок з цього простий: чим більше зайняті трудові ресурси — тим краще використовується трудовий потенціал країни, а також окремих регіонів, галузей, підприємств, тим більше виробляється суспільного продукту. Це є перша основа, на якій має базуватись Державна програма зайнятості населення.

Соціальна сутність зайнятості полягає в тому, що вона відображає не тільки потребу людей у прибутках, але й необхідність особи в самовираженні через суспільно корисну працю, а також відображає ступінь задоволення своїх потреб при певному piвні соціально-економічного розвитку суспільства. Практичний висновок, отже, такий, що суспільство, якщо воно націлене на подальший соціальний i економічний розвиток, не може байдуже ставиться до кiлькостi громадян, які не зайняті суспільно корисною працею.

Тобто, безробіття, понад природну його норму, має знижуватись конкретними державними заходами впливу на спiввiдношення попиту i пропозиції робочої сили. I це має бути другою основою, на якій будується Державна програма зайнятості населення i державна політика в цій галузі взагалі.

3айнятiсть наочно визначає, як працездатне населення забезпечено робочими місцями.

Головні принципи зайнятості населення в ринковій економiцi соціального спрямування наступні:

1) виключне право громадян розпоряджатись своїми здібностями до праці. Не дозволяється примусовість праці, окpiм випадків, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скільки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслідки своєї діяльності. Але це не означає, що суспільство зобов’язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому виді зайнятості чи професії;

2) відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Цей принцип покладено в основу діяльності Мінicтepствa праці та соціальної політики України через органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова від жорсткої регламентації форм i режимів зайнятості, вимушеної обов’язковості праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності.

 

Види і форми зайнятості

Концептуально зайнятість населення можна поділити на повну, глобальну, добровільну i примусову.

Повна зайнятiсть населення — це така зайнятiсть за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом з боку суспільного виробництва. Повна зайнятiсть працездатного населення – це використання всіх трудових ресурсів (повну зайнятість населення не можна плутати з повною зайнятістю особи або групи осіб, що визначаються зайнятiстю особи або групи осіб повний робочий день чи тиждень, тобто iз зайнятiстю за індивідуальним використанням робочого часу).

Повна зайнятiсть може бути досягнута при будь-якому piвнi залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення в робочих місцях за умов економічної доцiльностi пропонованих робочих місць. Економічно доцільне робоче місце — це робоче місце, яке дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці i мати достойний заробіток.

Головне завдання держави у забезпеченні повної зайнятості – кожному, хто бажає працювати, держава повинна надати робоче місце.

Глобальна зайнятiсть — це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві так i поза ним. До глобальної зайнятості можна віднести i так звану тіньову eкoнoмiкy та нерегламентовану зайнятiсть. Поза суспільним виробництвом знаходяться тaкi суспільно корисні види зайнятості як догляд за дітьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятiсть тощо, але така зайнятiсть теж є суспільно корисною.

Прикладом застосування примусової зайнятості були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено не тільки право, а й обов’язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусів працювати з ранньої юності до пенсійного віку.

Добровільна незайнятість не може бути підставою притягнення громадян до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості для цього, держава повинна надати відповідну роботу.

За характером діяльності зайнятiсть може бути такою:

- робота на підприємствах, в організаціях, установах, фірмах всіх форм власності i господарювання;

- робота за кордоном i на спільних підприємствах;

- виконання державних i громадських обов’язків;

- служба в законних військових формуваннях;

- навчання в денних навчальних закладах;

- ведення домогосподарства i підсобного господарства;

- виховання дітей в сім’ї;

- догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого вiкy;

- інші види діяльності, які встановлені законом.

За галузевою належністю зайнятiсть може бути:

- у сфері матеріального виробництва;

- у сфері нематеріального виробництва i обслуговування;

- в окремих великих галузях, наприклад, у промисловості, будiвництвi, сільському господарстві, на тpaнcпopтi i у зв’язку, у науці, мистецтві i т.п.

За соціальною належністю люди бувають зайняті:

- у робітниках;

- у службовцях;

- в управлінському персоналі;

- у фермерах;

- у підприємцях.

За формами власності зайняті:

- у державному секторі;

- в акцiонованiй колективній власності;

- в приватній власності.

За територіальною ознакою:

- зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно - господарських одиницях.

За статевовіковою ознакою:

- чоловіки та жінки;

- молодь, особи середнього та похилого віку.

Найбільш вдалою є класифікація форм зайнятості населення яку наводить В. М. Петюх у посібнику «Ринок праці».

Класифікація форм зайнятості населення [5]:

1) за формами організації робочого часу:

- повна зайнятість – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить дохід в нормальних для конкретного регіону розмірах;

- неповна зайнятість – це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю;

2) за статусом діяльності:

- первинна зайнятiсть — це зайнятість за основним місцем роботи, тобто там, де знаходиться трудова книжка особи;

- вторинна зайнятiсть — це зайнятiсть додаткова, на іншому пiдприємствi або нерегламентована;

3) за характером організації робочих місць та робочого часу:

- стандартна зайнятість, яка характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця;

- нестандартна зайнятість не відповідає стандартним типовим правилам і потребує спеціального правового регулювання;

4) за стабільністю трудової діяльності:

- постійна зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи;

- тимчасова зайнятість, яка пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи;

5) за формами правового регулювання:

- нелегальна зайнятість (тіньовий ринок праці) – діяльність громадян не регламентується жодними державними документами;

- легальна зайнятість забезпечення місцем роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю.