Розвиток сертифікації в країнах світу

Провідні економічні країни почали розвивати процеси сертифікації в 20-30-ті роки нашого століття. У 1920 р. Німецький Інститут стандартів (DIN) заснував у Німеччині знак відповідності стандартам DIN, який поширюється на всі види продукції, за виключенням газового обладнання, обладнання для водопостачання і деякої іншої продукції, для якої передбачений спеціальний порядок проведення випробувань зразків та нагляду за виробництвом. Знак DIN зареєстрований в ФРН відповідно до закону про захист торгових знаків.

Прикладом сертифікації конкретного виду продукції є система сертифікації електротехнічного й електронного обладнання, що діє під егідою Німецької електротехнічної асоціації (VDE). Це одна з перших систем, створених у країні на початку 20-х років. Відповідно до угоди з DIN вона організує розробку національних стандартів в електротехніці, електроніці та зв'язку, здійснює управління системою сертифікації цього обладнання. До складу VDE входить Інститут з випробувань і приймань, який має свої випробувальні підрозділи та виконує функції національного органу повірки засобів вимірювань.

Під егідою VDE діють чотири системи сертифікації зі своїм знаком відповідності стандартам (рис. 11.2):

1. Електротехнічного обладнання для побутового використання, освітлювального обладнання, трансформаторів безпеки (класу III), телевізійного та радіообладнання тощо.

2. Електричних кабелів і шнурів.

3. Обладнання на електромагнітні перешкоди, які від нього випромінюються.

4. Виробів електронної техніки.

Перші три системи сертифікації є обов'язковими. Практичне керівництво системами сертифікації здійснює Інститут з випробувань і приймання, який проводить: випробування продукції на відповідність стандартам, нагляд за виробництвом продукції і вибірку зразків для періодичних контрольних випробувань; випробування та дослідження, а за потребою нагляд за виробництвом електротехнічної, електронної продукції, що виготовляється відповідно до інших визнаних правил на основі спеціальних угод.

Таким чином, сертифікація VDE є сертифікацією, що проводиться третьою стороною, і передбачає максимальну кількість заходів як з боку підприємства-виробника, так і випробувальних лабораторій та органів нагляду, що дозволяє гарантувати належний рівень якості продукції.

У Великобританії сертифікація, як і в Німеччині, охоплює багато галузей промисловості та видів товарів. У цій країні діють декілька національних систем сертифікації, найбільша — Британського інституту стандартів. Для продукції, яка сертифікується в системі, затверджено спеціальний знак відповідності британським стандартам, який зареєстрований та охороняється законом. Зображення цього знака, а також деяких інших, що застосовуються за кордоном, показано нарис, (рис. 11.3).

Сертифікація у Великобританії в основному носить добровільний характер, за винятком галузей, де за рішенням уряду стандарти обов'язкові для використання.

У Франції в 1938 р. Декретом була створена Національна система сертифікації знака NF (Французький стандарт). Відповідальність за спільну організацію та управління системою було покладено на Французьку асоціацію з стандартизації (AFNOR). Таким чином, в основу системи покладено виключно національні стандарти, які розроблюються та затверджуються AFNOR. Знак NF зареєстровано у Франції відповідно до закону про торговельні та сервісні знаки.

Після Другої світової війни почалось практичне функціонування системи. Зараз вона включає понад 75 систем сертифікації, кожна з яких розповсюджується на конкретні групи продукції. Наприклад, по побутових приладах і машинах діють 15 систем сертифікації (електропобутові прилади, побутові холодильники тощо).

Починаючи з 1981 р, 18 національних організацій були визнані урядом Франції вповноваженими органами з сертифікації. Серед них найбільш значною, звичайно є AFNOR. Згідно з Законом від 1978 р, про інформацію та захист споживачів і декретом від 1980 р. сертифікати якості визначені як ознаки продукції, які підтверджують, що її характеристики контролюються незалежним національним органом.

Наявність великої кількості національних систем сертифікації в країнах Західної Європи, які базуються на нормативних документах цих країн, призвела до ситуації, коли однорідна продукція оцінювалась різними методами за різними показниками. Це було технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу (ЄС) (табл. 11.1) і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне попереміщення людей, товарів та послуг.

 

Таблиця 11.1 Країни - члени ЄС

Країна	Рік вступу	Країна	Рік вступу
Франція	1958	Ірландія	1973
ФРН	1958	Греція	1981
Італія	1958	Португалія	1986
Бельгія	1958	Іспанія	1986
Нідерланди	1958	Австрія	1995
Люксембург	1958	Швеція	1995
Великобританія	1973	Фінляндія	1995
Данія	1973

 

Відмінності в сертифікації відповідності стосувались також і адміністративних аспектів. Внаслідок чого технічні бар'єри, обумовлені різними нормативними документами, долались у країні-імпортері шляхом повторення процедур сертифікації, які в країні-експортері (виробнику) вже були проведені за чинними там правилами. Вирішення цієї проблеми було знайдено 21 грудня 1989 p., коли Рада ЄС прийняла документ "Глобальна концепція з сертифікації і досліджень". Основна ідея цього документа полягає у формуванні довіри до товарів та послуг шляхом використання таких інструментів, як сертифікація та акредитація, що побудовані за єдиними європейськими нормами. Ця довіра повинна бути підтверджена якістю та компетентністю (рис. 11.4).

Основні рекомендації "Глобальної концепції" ЄС можна сформулювати у шести тезах:

1. Заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії EN 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам.

2. Застосування стандартів серії EN 45000, які встановлюють вимоги до органів з сертифікації та випробувальних лабораторій при їх акредитації.

3. Заохочення створення централізованих національних систем акредитації.

4. Заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється законодавством.

5. Гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС.

6. Укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання випробувань та сертифікатів.

Для практичної реалізації рекомендацій європейські країни заснували багато організацій з акредитації, сертифікації і випробувань, які переслідують такі цілі, як: полегшення умов для міжнародної торгівлі, гармонізація методик акредитації, випробувань і сертифікації; взаємне визнання акредитації, сертифікації, результатів випробувань та калібровки засобів вимірювань; підвищення якості випробувань. Найбільш відомі з них сьогодні в галузі сертифікації і випробувань наведені в табл. 11.2, а в галузі акредитації в табл. 11.3. Великого значення для взаємного визнання сертифікації набувають угоди по конкретних видах продукції, наприклад, угода HAR по визначенню процедур присвоєння знака відповідності на кабелі та дроти або угода EMEDICA щодо маркування медичних електроприладів.

Незважаючи на відсутність єдиного національного органу з сертифікації, на який урядом було б покладено спільне керівництво роботами з сертифікації, здійснюють спроби по створенню загальних критеріїв для чинних сертифікаційних систем. Для цього створена національна система акредитації випробувальних лабораторій, організується система реєстрації сертифікаційних систем.

Сертифікація в США є гарантією якості на національному (якщо орган, при якому вона створена, дійсно є загальнонаціональним) і міжнародному рівнях. Проте, при відсутності законодавства, яке встановлює обов'язковість сертифікації, авторитетом користуються системи сертифікації, створені при таких загальновизнаних організаціях, як Національна лабораторія страхових компаній, Лабораторія американських підприємств газової промисловості, Випробувальний центр сільськогосподарської техніки у штаті Небраска тощо.

 

Таблиця 11.2 Міжнародні організації з сертифікації

Прийнята абревіатура	Повна назва організації	Мета створення
EUROLAB	Європейська організація по дослідженнях	Об'єднання випробувальних лабораторій
EUROCHEM	Європейська кооперація по аналітичній хімії	Об'єднання хіміко-аналітичних лабораторій
EQS	Європейський комітет по впровадженню і сертифікації систем забезпечення якості	Об'єднання органів по сертифікації систем забезпечення якості
ECITS	Європейський комітет по дослідженнях і сертифікації в галузі інформаційних технологій
ELSECOM	Європейський електротехнічний комітет з випробувань і сертифікації	Об'єднання органів з сертифікації і випробувальних лабораторій
ESCIF	Європейський комітет по вогнезахисту і пожежній безпеці
ЕОТС	Європейська організація з випробувань і сертифікації. Заснована в листопаді 1990 р. Штаб-квартира в Брюселі	Об'єднання ECITS, ELSECOM та ESCIF для гармонізації сертифікації в Європі

 

Таблиця 11.3 Міжнародні організації з акредитації

Прийнята абревіатура	Повна назва	Цілі та задачі
ILAC	Міжнародна конференція по акредитації лабораторії, заснована в 1970 р.	Обмін досвідом між органами з акредитації і лабораторіями
IAF	Міжнародний форум з акредитації, заснований у 1993 р.	Уніфікація систем і критеріїв акредитації в Європі та в світі
ЕА	Європейська кооперація з акредитації випробувальних лабораторій та органів з сертифікації	Формування довіри до випробувань і сертифікації в Європі

 

Країни Східної Європи розвивали національні системи сертифікації аналогічно західноєвропейським країнам. В рамках Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) роботи по інтеграції з питань сертифікації розпочались наприкінці 70-х років. Були розроблені "Основні принципи взаємного визнання результатів і контролю якості продукції для укладання двосторонніх угод" та методичні матеріали "Типова форма двосторонніх угод про взаємне визнання результатів випробувань і контролю якості продукції".

У 1980 р. Інститут РЕВ з стандартизації розробив "Загальні умови взаємного визнання результатів випробувань продукції". Цей документ передбачав організацію структур для взаємного визнання результатів випробувань в усіх країнах-учасницях угоди. Передбачалося створення мережі керівних структур, а також акредитованих випробувальних лабораторій, які повинні були забезпечувати об'єктивність та достовірність проведених випробувань, правильного оформлення протоколів випробувань і сертифікатів.

Політичні події кінця 80-х років не дали можливості реалізуватися планам в рамках РЕВ, але інтеграційні процеси в світовій економіці змушують колишні країни соціалістичного табору розвивати й удосконалювати процеси сертифікації та акредитації, гармонізуючи їх із загальноєвропейськими та світовими стандартами.

Сертифікація в Україні існувала у вигляді державних випробувань, як один із видів контролю якості продукції (ГОСТ 16504-81).

У 1992 р. відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" в Україні розпочались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України. У 1993 р. був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію".

Прискорений розвиток національної системи стандартизації та сертифікації розпочався з 1993 p., коли Україна стала членом Міжнародної організації з стандартизації (ІСО) міжнародної електротехнічної комісії (IES) та Організації державних метрологічних закладів країн Центральної та Східної Європи (КООМЕТ). Це значно підвищило авторитет України на міжнародних ринках. З 1997 р. Україна стала членом Міжнародної організації законодавців метрології (МОЗМ), а з квітня 1997 р. - першою з країн колишнього СРСР -членом-кореспондентом Європейського комітету з стандартизації.

Напрямок розвитку української системи технічного регулювання визначено Угодою про партнерство та співпрацю між Україною та Європейським Союзом. Це забезпечило: участь країни у робочій групі з питань стандартизації Європейської економічної комісії ООН; входження до Міжнародної системи сертифікації МЕКСЕ та МЕКСБ; приєднання у 1996 р. до Кодексу встановленої практики розробки, прийняття та застосування стандартів Угоди по технічних бар'єрах у торгівлі ГАТТ/СТО; вступ України до організації метрологічних закладів країн Європи (ЄВРОМЕТ).

Своєрідним підтвердженням правильності обраної стратегії стали переговори з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) про надання Україні кредиту на розвиток виробництва, однією з умов якого спочатку була відміна української системи сертифікації і заміна її системою періодичних перевірок продукції на оптовому та роздрібному ринках. Але на основі різнобічного аналізу інформації про роботу системи сертифікації УкрСЕПРО (отриманої як від Держстандарту України, так і від представників зарубіжних компаній, що працюють в Україні) експерти МБРР прийшли до висновку: українська система сертифікації та стандартизації, сформована згідно з правом України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає принципам, цілям та вимогам ГАТ/СТО і не створює надмірних перешкод у торгівлі. Також було прийнято до уваги визнання УкрСЕПРО торговельними партнерами України, про що свідчать, зокрема, двосторонні угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, а також угоди про взаємне визнання результатів робіт по оцінці відповідності, що укладені Держстандартом України більш ніж з 20 країнами. Укладені угоди з Росією, Білорусією, Вірменією, Грузією, Киргизією, Молдовою, Узбекистаном, Азербайджаном, Литвою, Естонією, Латвією, Польщею, Чехією, Болгарією, США, Францією, Ізраїлем та ін. Як наслідок, Рада директорів МБРР виключила з умов надання кредиту Україні вимогу про відміну сертифікації імпорту. При цьому експертами МБРР було прийнято до уваги дії Держстандарту України щодо гармонізації національного технічного регулювання з регулюванням Європейського Союзу, а також підписання міжнародних вимог про взаємне визнання результатів робіт по сертифікації.

Про визнання національної системи сертифікації та стандартизації свідчить попередня угода з Світовим Банком про підготовку кредитної угоди з метою її подальшого розвитку.

Таким чином, сьогодні, коли завершено перший етап робіт, можна з впевненістю сказати, що національні системи стандартизації, метрології та сертифікації в Україні створено і вони функціонують. І хоча, через економічні умови, що склалися, не вдалося знайти єдиного розуміння важливості та необхідності побудови ефективної системи технічного регулювання, в країні створено відповідну законодавчу базу.

Сьогодні в Україні робота в галузі стандартизації, метрології та сертифікації регламентується 13 законами та декретами України, і понад 20 указами, постановами та розпорядженнями президента та Кабінету Міністрів України.

У країні створено та функціонує 121 технічний комітет із стандартизації. При їх безпосередній участі розроблено майже 1900 державних стандартів, 60% яких гармонізовані з міжнародними, а 298 ідентичні міжнародним стандартам. Більше 500 стандартів є термінологічними, а близько 50 нормативних документів створюють основу національної системи стандартизації.

Новим ринковим інструментом регулювання є державна система сертифікації України (УкрСЕПРО). В УкрСЕПРО акредитовано 138 органів з сертифікації, 680 випробувальних лабораторій (центрів), підготовлено та записано до реєстру 129 аудиторів. За п'ять років роботи органами з сертифікації видано більше 70 тисяч сертифікатів відповідності та близько 6 тисяч свідоцтв про визнання сертифікатів, виданих у системах сертифікації інших країн. Таким чином, сертифікація стала ефективним інструментом захисту внутрішнього ринку від небезпечної продукції, а виробника - від недобросовісних конкурентів. Нормативні документи системи УкрСЕПРО відповідають рекомендаціям ІСО/МЕК і враховують вимоги європейських стандартів EN 45000, що гарантує виконання принципу "національного режиму" для товарів, що імпортуються на митну територію України.

Держстандарт має чітку програму подальшого розвитку національної системи технічного регулювання, якою є всі вищезазначені системи: стандартизації, метрології та сертифікації, її реалізація потребує узгоджених дій органів державної влади і наявності реального механізму державної підтримки підприємства, на якому ця система діє. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про заходи щодо поетапного впровадження на Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, міжнародних та європейських стандартів", у якій розглянуті стратегічні напрями розвитку національної системи стандартизації України.