Абстрагування — відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника.
Процес абстрагування має два ступені. Перший: виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора 5, то можна лишити його осторонь як несуттєвий). Другий ступінь: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як «модель» першого.
Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракцій дедалі зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, котре відбиває основне в цьому складному.
Є такі основні види абстракції:
ототожнення — утворення поняття через об'єднання предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності, в особливий клас (залишаючи осторонь деякі індивідуальні якості предметів);
ізолювання — виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних із предметами, та позначення їх певними «іменами», що надає абстракціям статусу самостійних предметів (наприклад, «надійність», «технологічність»).
Різниця між цими двома абстракціями полягає у тому, що в першому випадку ізолюється комплекс властивостей об'єкта, а у другому — єдина його властивість;
конструктивізації — відхилення від невизначеності меж реальних об'єктів (безперервний рух зупиняється і т.ін.);
актуальної нескінченності — відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати його повним переліком усіх елементів. Така множина розглядається як наявна;
потенціальної здійсненності — відхилення від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю життя у часі та просторі (нескінченність розглядається як потенційно здійснена).
Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складніших за своєю структурою методів експерименту—аналізу і моделювання.
Аналіз і синтез. Аналіз — метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення). Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.
Аналіз і синтез бувають:
а) прямим, або емпіричним (використовується для виокремлення частин об'єкта,
виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань і т.ін.);
б) зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких
теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ
або дії будь-якої закономірності. При цьому виокремлюються та з'єднуються
явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);
в) структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).
Індукція та дедукція. Дедуктивною звуть таку розумову конструкцію, у котрій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.
Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція — взаємопротилежні методи пізнання.
Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку методами наукової індукції:
а) метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища
мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна
обставина є причиною явища, що розглядається;
б) метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище наступає,
і випадок, в якому воно не наступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією
обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і відсутня у іншому, є
причиною явища, котре досліджується;
в) об'єднаний метод подібності і розбіжності — комбінація двох перших методів;
г) метод супутніх змін. Коли виникнення або зміна одного явища викликає певну
зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку один з одним;
д) метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє
собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища,
то решта даного явища викликається обставинами, що залишилися.
Моделювання — метод, котрий грунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі — це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність — несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні й ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі — дереві, металі, склі і т.ін. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма тощо.
Метод моделювання має таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань із моделі на оригінал.
