ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ОЗНАКИ
Земельно-процесуальні правовідносини – це врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами та іншими суб’єктами земельно-процесуальної діяльності, пов’язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків у сфері застосування земельно-правових матеріальних норм;
Земельно-процесуальні правовідносини характеризуються тим, що: можуть існувати тільки як врегульовані нормами права суспільні відносини; забезпечують реалізацію земельних матеріальних правовідносин; виникають, змінюються та припиняються у сфері державного управління земельним фондом; побудовані на засадах субординації; носять публічний характер; взаємопов’язані із земельно-процесуальною діяльністю; мають такий правовий склад, що виражається в наявності кількох суб’єктів; мають “подвійну” юридичну природу;
Правове регулювання земельно-процесуальних правовідносин відбувається за такими процесуальними стадіями: встановлення та аналіз фактичних обставин індивідуально-конкретної земельно-правової справи, що потребує вирішення; визначення юридичної основи індивідуально-конкретної земельно-правової справи; прийняття рішення та документальне оформлення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі; оскарження або опротестування рішення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі, що носить факультативний характер; виконання прийнятого рішення;
Земельно-процесуальні правовідносини варто підрозділяти за наступними критеріями: функціональна спрямованість земельно-процесуальних норм (регулятивні, охоронні); рівень індивідуалізації суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (відносні, абсолютні); правовий характер діяльності суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (публічно-правові, приватно правові); кількість суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (прості, складні); розподіл функцій, повноважень, прав і обов’язків між суб’єктами земельно-процесуальних правовідносин (одно-, двосторонні); характер дій зобов’язаного суб’єкта земельно-процесуальних правовідносин (активні, пасивні); волевиявлення суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (договірні, управлінські);
Суб’єктами земельно-процесуальних правовідносин є громадяни, юридичні особи, у тому числі іноземні, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин;
Суб’єкти земельно-процесуальних правовідносин поділяються на дві групи: громадяни, юридичні особи та держава, які безпосередньо зацікавлені у вирішенні земельно-правової справи; органи державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують державно-правове регулювання у сфері земельних відносин;
Основним об’єктом земельно-процесуальних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин, що спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків щодо конкретної земельної ділянки, яка розглядається як додатковий елемент у структурі об’єкта цих правовідносин;
Зміст земельно-процесуальних правовідносин складають передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов’язки відповідних суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин;
В змісті земельно-процесуальних правовідносин варто розрізняти основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов’язки;
За різними ознаками юридичні факти земельно-процесуальних правовідносин можливо поділити на певні видові групи: за юридичними наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі); за складом (прості, складні); за тривалістю в часі (одноактні, триваючі); залежно від волі суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин (події, земельно-процесуальні дії).
Земельно-процесуальна норма – це встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, що визначає порядок діяльності уповноважених суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин із застосування матеріальних норм земельного права;
Земельно-процесуальна правосуб’єктність – це така властивість суб’єктів земельно-процесуальних правовідносин, що дозволяє їм бути носіями функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків та надає можливість вступати в земельно-процесуальні правовідносини;
Земельно-процесуальна діяльність є діяльністю спеціально уповноважених на те державних органів управління земельним фондом та інших суб’єктів земельного права, урегульована процесуальними нормами земельного права;
Земельно-процесуальне провадження – особливий вид земельно-процесуальної діяльності з вирішення певних, якісно однорідних земельно-правових справ на підставі земельно-процесуальних норм;
На підставі аналізу земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів обґрунтовані та сформульовані пропозиції щодо внесення змін до деяких законодавчих та інших нормативно-правових актів (зокрема, до ряду статей Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р.) стосовно процесуальної регламентації юридичної діяльності суб’єктів земельного права.
Висновок. Земельні правовідносини – це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження та управління землею на державному, господарському і внутрігосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.
Поняття земельних правовідносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних правовідносин пов'язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.
Характерною ознакою трансформації земельних правовідносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на основі раціонального використання землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних правовідносин.
