Види швидкісних здібностей і фактори, що їх визначають

РОЗВИТОК ШВИДКІСНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

ЮНОГО СПОРТСМЕНА

ПЛАН

1. Види швидкісних здібностей і чинники що їх визначають

2. Методика розвитку швидкісних здібностей

3. Вікові особливості формування швидкісних здібностей

3. Особливості розвитку швидкісних можливостей на ранніх етапах підготовки

Види швидкісних здібностей і фактори, що їх визначають

Під швидкісними здібностями спортсмена слід розуміти комплекс функціональних властивостей, що забезпечують виконання рухових дій в мінімальний час. Розрізняють елементарні і комплексні форми прояву швидкісних здібностей.

Елементарні форми проявляються в латентному часі простих і складних рухових реакцій, швидкості виконання окремого руху при незначному зовнішньому опорі, частоті рухів.

Необхідно враховувати, що швидкісні здібності у всіх елементарних формах їх прояву в основному визначаються двома факторами: оперативністю діяльності нейромоторного механізму і здатністю до якнайшвидшої мобілізації складу рухової дії. Перший фактор багато в чому обумовлений генетично і вдосконалюється в дуже незначній мірі. Так, час простої реакції у осіб, які не займаються спортом, зазвичай коливається в межах 0,2-0,3 с, у кваліфікованих спортсменів — 0,1—0,2 с. Таким чином, в процесі тренування час реакції зазвичай не може бути збільшено більш ніж на 0,1 с. Другий фактор піддається тренуванню і являє основний резерв у розвитку елементарних форм швидкості. Тому швидкість конкретної рухової дії забезпечується головним чином за рахунок пристосування моторного апарату до заданих умов розв'язання рухової задачі і оволодіння раціональної м'язової координацією, що сприяють повноцінному використанню індивідуальних можливостей нервово-м'язової системи, властивих цій людині (Верхошанский, 1988; Wilmore, Costill, 2004).

Слід пам'ятати, що латентний час простої реакції часто перевищує час дії сигнальних подразників у спортивній діяльності.

Так, наприклад, час польоту м'яча при пенальті у футболі, швидкісні дії боксерів, фехтувальників, волейболістів та інших спортсменів виконуються швидше 100 мс, у той час як тривалість зорових фіксацій може досягати 500-600 мс і залежить від складності перцептивної задачі (Келлер, 1987). Природно, що в таких умовах спортсмен не в змозі реагувати за типом простої реакції у відповідь на виникаючі сигнали слухового, зорового, тактильного, проприоцептивного або змішаного характеру.

Доцільні та результативні реагування спортсменів (особливо в складних ситуаціях єдиноборств і ігор) можуть бути пояснені виконанням дій по типу реакцій передбачення (антиципації). У цьому випадку спортсмен реагує не на появу того чи іншого подразника, а передбачає (за часом або простору) початок або поява сигналу для своїх дій, передбачаючи момент і місце дії суперника або партнера (рух зброї у фехтуванні, поява м'яча в іграх і ін).

Реакція передбачення є однією з форм імовірнісного прогнозування, найважливішою якістю, що забезпечує результативність діяльності спортсмена в складних швидкісних взаємодіях.

Комплексні форми прояву швидкісних здібностей у складних рухових актах, характерних для тренувальної та змагальної діяльності в різних видах спорту забезпечуються елементарними формами прояву швидкості в різних поєднаннях і в сукупності з іншими руховими якостями і технічними навичками. До таких комплексним проявів відносяться здатність до досягнення високого рівня дистанційної швидкості, вміння швидко набирати швидкість на старті, виконувати з високою швидкістю рухи, продиктовані ходом змагальної боротьби — швидкісні маневри в спринтерській гонці на треку, швидкісні повороти в плаванні, підсічки і кидки в боротьбі, удари в боксі, стрибки у гімнастиці, кидки м'яча по воротах в гандболі або водному поло та ін. (Platonov, Bulatova, 2003).

Однією з основних передумов комплексних проявів швидкісних здібностей є рухливість нервових процесів (що виражається в досконалості протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи) і рівень нервово-м'язової координації (Narici et al., 1989; Sale, 1992). На рівень швидкісних здібностей впливають і особливості м'язової тканини — співвідношення різних м'язових волокон, їх еластичність, розтяжність, рівень внутрішньо-і міжм'язової координації (Alexander, 1988; Huijing, 1992). Прояв швидкісних здібностей спортсменів тісно пов'язаниї також з рівнем розвитку сили, гнучкості і координаційних здібностей (Caiozzo et al., 1981; Wilmore, Costill, 2004), з досконалістю спортивної техніки (Вайцеховський, 1985; Верхошанский, 1988), можливостями біохімічних механізмів до якнайшвидшої мобілізації та ресинтезу алактатних анаеробних постачальників енергії (De Vrieš, Housh, 1994), рівнем вольових якостей (Платонов, 1986). Особливе місце серед усіх цих факторів займає відсоток ШСа-і ШСш-волокон в м'язовій тканині, яка несе основне навантаження в конкретному виді спорту (Billeter, Hoppeler, 1992; Noth, 1992), тобто тих волокон, які виявляють тісний зв'язок з рівнем швидкісних здібностей. Так, між швидкістю бігу на спринтерський дистанціях і кількістю швидких волокон існує тісний кореляційний зв'язок. Збільшення довжини дистанцій пов'язано зі зниженням цього зв'язку. При збільшенні довжини дистанцій до 1500 м і більше зв'язок набуває негативного характеру: наявність великої кількості ШС-волокон в робочих м'язах негативно позначається на результаті.

Різноманіття локальних якостей і навичок, що обумовлюють рівень розвитку комплексних швидкісних здібностей, схильність багатьох з них вдосконаленню в результаті спеціально організованої тренування, зумовлює можливості істотного прогресу відносно найрізноманітніших комплексних форм прояву швидкісних якостей (Hauptmann, 1994; Платонов, 1997).

В умовах комплексного прояву швидкісних якостей у сучасному спорті виділяють три специфічні режими швидкісної роботи: ациклічний, який характеризується одноразовим виявом концентрованого вибухового зусилля; стартовий розгін, пов’язаний з швидкому нарощуванням швидкості з місця із завданням досягти її максимальних показників за найкоротший час; дистанційний, пов'язаний з підтриманням заданій швидкості пересування по дистанції (Верхошанский, 1988).

Режим ациклічної роботи визначається головним чином величиною м'язових зусиль, раціонально організованих у часі і просторі: чим більше траєкторія розгону і чим більше сила, що прикладається до тіла (снаряда), тим вище його швидкість. Збільшення швидкісних здібностей спортсмена при виконанні ациклічно ї роботи може бути, в першу чергу, забезпечено підвищенням здатності центральної нервової системи до потужної ефективної імпульсації залучених до роботи рухових одиниць, вдосконаленням внутрішньом'язової і міжм'язової координації, розширенням можливостей алактатного механізму вивільнення енергії, формуванням доцільної біодинамічної структури рухової дії (Kraemer, 1992; Wilmore, Costill, 2004).

Стартовий розгін як специфічна форма швидкісної циклічної роботи може виявитися вирішальним для досягнення високих показників у спринтерському бігу, гребному і велосипедному спорті (спринт, гіт на 1000 м з місця), бобслеї, швидкісному спуску і ін. Необхідними умовами прояву швидкісних якостей поряд з ефективною технікою рухових дій є здатність до інтенсивної імпульсації рухових одиниць центральною нервовою системою, ефективність внутрішньом'язової координації, рівень розвитку максимальної сили, великий обсяг ШСа - і, особливо, ШСш-волокон в поперечному зрізі м'язів, ємність і потужність алактатного анаеробного механізму мобілізації енергії (Платонов, 1986; Edman, 1992; Dintiman, Ward, 2003).

Швидкість ацикличної роботи та ефективність стартового розгону значною мірою залежать від рівня максимальної потужності — результату комплексного прояву сили і швидкості. Прояв потужності визначається рівнем розвитку її силового (динамічна і швидкісна сила) і швидкісного (час реакції, час одиночного руху) компонентів і здатністю до їх комплексної реалізації в умовах виконання конкретної рухової дії (Sale, 1991; Martin et al., 1991).

Режим дистанційної роботи може забезпечуватися можливостями різних функціональних систем, що обумовлюється віднесенням роботи до тієї чи іншій зони за критерієм потужності. Перша зона — вправи максимальної анаеробної потужності (15—20 с). Швидкість тут визначається процесами, що відбуваються, в першу чергу, в ЦНС і виконавчому нервово-м'язовому апараті. Вирішального значення набуває здатність моторних центрів активізувати максимальну кількість рухових одиниць, що складаються, насамперед, з ШСа -і ШСш-волокон, потужність алактатної анаеробної системи енергозабезпечення, ефективність внутрішньом'язової і міжм'язової координації, досконалість техніки рухових дій. Друга зона — вправи майжемаксимальной анаеробної потужності (20—45 с). Працездатність в цих вправах багато в чому визначається тими ж факторами, що і при виконанні вправ, що відносяться до попередньої зоні. Однак велике значення набувають і нові фактори: здатність організму до ресинтезу АТФ за рахунок використання глікогену м'язів, здатність ЦНС до ефективної іннервації при накопиченні в м'язах і крові високих величин лактату, психологічна стійкість до високоефективної швидкісно-силової роботи в умовах прогресуючого стомлення, стійкість і варіативність техніки виконання рухових дій.

Вдосконалення властивостей організму, що визначають швидкість при виконанні вправ у зонах максимальної та майжемаксимальной анаеробної потужності, прямо пов'язане з розвитком спеціальної сили і потужності рухів. Наприклад, чотиритижневе спеціальне силове тренування кваліфікованих плавців, спрямоване на підвищення сили і потужності рухів, сприяло збільшенню максимальної швидкості плавання на 4%. У той же час збільшення потужності роботи на тренажері склало 19% (Сейл, 1998).

Швидкість при виконанні циклічної роботи, що відноситься до подальших зон (субмаксимальної анаеробної потужності, змішаної анаеробно-аеробного потужності, максимальної, субмаксимальної, середньої і малої аеробної потужності) в основному визначається витривалістю спортсменів і це питання доцільно розглядати у зв'язку з проблемою витривалості у спорті.

Слід зазначити, що в багатьох видах спорту розглянуті вище три режими швидкісної роботи проявляються в різних складних поєднаннях, а не в чистому вигляді; наприклад, у бігу на дистанцію 200 м проявляються стартовий розгін і дистанційний, у плаванні на 50 м — ациклічний (старт) і дистанційний, у спортивних іграх зазначаються всі три режими. Це, природно, необхідно враховувати при розробці методики підвищення швидкісних якостей в конкретному виді спорту.

Елементарні і комплексні форми швидкісних здібностей суворо специфічні і, як правило, незалежні один від одного. Так, показники часу реакції не пов'язані з показниками швидкості рухів, результативність старту в бігу, ковзанярському спорті та плаванні незалежна від рівня абсолютної дистанційної швидкості і т.п. Це вимагає диференційованого підходу до вдосконалення швидкісних здібностей.