Для встановлення характеру відносин, які виникають, необхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові відносини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансового права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.
Особливості методу цивільно-правового регулювання полягають у:
• рівному правовому становищі учасників цивільних право
відносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними
відсутні відносини субординації. Юридична рівність сторін —
найбільш яскрава ознака цивільних правовідносин.
• самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовід
носин. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспо-
зитивність", тобто сторони у встановлених законом межах
самостійно визначають характер своїх відносин на власний
розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності
у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
речі, якщо інше не передбачено законом чи договором;
• майновому характері цивільної відповідальності. На відміну
від кримінального права, в цивільному праві вплив на поруш
ника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтере
сів — з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або
покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.
І що характерно, якщо для кримінально-правової відповідальності істотне значення має те, умисно чи з необережності вчинено злочин (наприклад, убивство), то розмір цивільної відповідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: забули закрити кран, навмисно залишили відкритим чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і вимагає, щоб вони були відшкодовані в повному обсязі;
• в особливому порядку розв'язання спорів між учасниками
цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони
звертаються в органи, які не пов'язані із жодною зі сторін, а
спеціально створені для розгляду спорів — суд, третейський
суд.
Отже, цивільне право — це галузь права, яка на засадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин.
1.4. Принципи цивільного права
Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найбільш характерні його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.
Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих. Загально-правові принципи містяться в Конституції України. Вони поширюються на всі галузі права.
Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК:
• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправлін
ня не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її
місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;
• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну
правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Під
стави і порядок позбавлення права власності регламентовані
законом (конфіскація, реквізиція);
• свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом:
а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду до
говору; в) вільного формування умов, на яких договір уклада
ється;
• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена
законом. Не допускається адміністративне втручання в підпри
ємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публіч
ними, держава за певних умов може регламентувати певні
відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної
діяльності);
• судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов'яза
ний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних
прав і свобод особи;
• справедливість, добросовісність та розумність. Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.
Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип поєднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.
1.5. Система цивільного права
Цивільне право, як і будь-яка галузь права, є сукупністю розміщених в певній послідовності правових норм, об'єднаних в групи й інститути.
Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов'язаних суспільних відносин. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права — право власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, об'єднані в інститут купівлі-продажу.
Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння. Так, скажімо, недоцільно починати вивчення сімейного права з питання про порядок і умови розірвання шлюбу, оскільки логіка вимагає спочатку засвоїти інститут про поняття та умови укладення шлюбу.
Завданням наукової систематики права є не тільки розмежування окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою наукового узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.
Розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему цивільного права. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побудови цивільного права: інституційної та пандектної.
Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми:
а) про особу; б) про речі; в) про зобов'язання.
Пандектна система складається із: загальних положень, речового права, зобов'язального права, сімейного і спадкового права.
Цивільне право України побудоване за пандектною системою і традиційно складається із Першої (її інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої) частин.
Першу або Загальну частину становлять такі інститути:
• основні положення цивільного права;
• підстави виникнення цивільних прав та обов'язків;
• суб'єкти та об'єкти цивільних прав;
• правочини;
• представництво та довіреність;
• строки та терміни;
• позовна давність.
До Другої або Особливої частини належать:
• особисті немайнові права;
• речове право і право власності;
• спадкове право;
• загальні положення про зобов'язання;
• окремі види договірних зобовязань (купівля-продаж, да
рування, міна, позика тощо);
• окремі види недоговірних зобовязань (заподіяння шкоди);
• зобов'язання, що виникають із односторонніх дій (обі
цянка винагороди).
Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його не включають.
