Держава у звязку з виконанням своїх функцій має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм.
У структурі державної влади виділяються:
1. представницькі органи (парламенти);
2. виконавчі органи (кабінет міністрів);
3. судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю.
Президент - це глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади, він є главою держави, а також відіграє важливу роль у функціонуванні всіх гілок влади через наявність спеціальних поноважень.
Основні положення теорії розподілу влади:
4. законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією;
5. всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою;
6. жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;
7. судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.
Парламентаризм є однією з найбільш розповсюджених форм правління державою. Парламент походить від французького слова parlament, раrler, що означає говорити і від англійського - parliament, що означає представницький, що обирається, законодавчий орган.
Ще в XIII ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва, а реальне значення парламент набуває тільки в XVII - XVIII стст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою.
Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв'язки і відносини з виконавчою і судовою владою.
В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад.
Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою).
Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійні (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.).
Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.
В діяльності парламенту виділяються три основні функції:
- законодавча творчість
- контроль над фінансами держави
- контроль над урядом.
Парламент як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості.
Президенство виникло у середині XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введено посаду президента - глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обгрунтуванню і ефективності президентського правління.
Президент - це:
11. глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади;
12. виступає символом єдності певної державної цілісності;
13. повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політичних сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної культури народу, встановлених конституційних норм;
14. компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій;
15. президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.
Конкретна форма президентства, що містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою існує в кожній країні, де є президентське правління. Президентська влада будь-якої країни спирається на власну конституційну базу і специфічну право-регулятивну і політичну діяльність.
