Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади

Держава у звязку з виконанням своїх функцій має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм.

У структурі державної влади виділяються:

1. представницькі органи (парламенти);

2. виконавчі органи (кабінет міністрів);

3. судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю.

Президент - це глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади, він є главою держави, а також відіграє важливу роль у функціонуванні всіх гілок влади через наявність спеціальних поноважень.

Основні положення теорії розподілу влади:

4. законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією;

5. всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою;

6. жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;

7. судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

Парламентаризм є однією з найбільш розповсюджених форм правління державою. Парламент походить від французького слова parlament, раrler, що означає говорити і від англійського - parliament, що означає представницький, що обирається, законодавчий орган.

Ще в XIII ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва, а реальне значення парламент набуває тільки в XVII - XVIII стст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою.

Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв'язки і відносини з виконавчою і судовою владою.

В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад.

Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою).

Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійні (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.).

Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.

В діяльності парламенту виділяються три основні функції:

• законодавча творчість
• контроль над фінансами держави
• контроль над урядом.

Парламент як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості.

Президенство виникло у середині XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введено посаду президента - глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обгрунтуванню і ефективності президентського правління.

Президент - це:

11. глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади;

12. виступає символом єдності певної державної цілісності;

13. повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політичних сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної культури народу, встановлених конституційних норм;

14. компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій;

15. президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.

Конкретна форма президентства, що містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою існує в кожній країні, де є президентське правління. Президентська влада будь-якої країни спирається на власну конституційну базу і специфічну право-регулятивну і політичну діяльність.