1. прямий, безпосередній зв'язок елементів системи зі структурою та їх якісна визначеність.
2. однопорядковість, однорідність і субстанційна сумісність структурних елементів.
3. вияв структурних елементів як мінімальних за своєю внутрішньою будовою і змістом компонентів даної системи стосовно обраного способу поділу.
4. органічний зв'язок кожного структурного елемента з іншими елементами системи.
5. структурні елементи є основою, на якій розвиваються решта елементних властивостей і структурні зв'язки.
До середини XX ст. політологія існувала як сукупність розрізнених знань про політичні явища і процеси, значну частину яких складав емпіричний матеріал, отриманий завдяки розвитку соціологічних та психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім електоральної поведінки, нагромаджено у США. Розрізнені політологічні знання було з'єднано в цілісну сукупність завдяки створенню, насамперед науковцями США, теорії політичної системи суспільства.
Теорії політичних систем створили Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд. Американський соціолого Толкотт Парсонс (1902-1979), представник структурно-функціональної школи у праці "Соціальна система" (1951) розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були:
- суспільні цілі,
- норми,
- цінності
- ролі.
Елементами суспільства як системи є інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи
10. адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища.
11. досягнення цілей (забезпечує політична підсистема, політика).
12. інтеграція, тобто досягнення стану зв'язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб'єктами - індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо (забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї).
13. підтримання системи (забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації - сім'я, школа, мистецтво тощо).
Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон (нар. 1917 р.) у працях "Політична система" (1953), "Концептуальна структура для політичного аналізу" (1965) і "Системний аналіз політичного життя" (1965).
За вихідну модель він використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу середовища й сама активно впливає на нього для самозбереження і розвитку. Політична система подібна до біологічних систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи - економічна, соціальна і духовно-ідеологічна.
Політичну систему Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є атрибутом великої суспільно-політичної системи. Головне призначення політичної системи полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.
Взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем і всередині самої системи відбуваться на вході, всередині й на виході.
На вході - це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході - рішення і дії.
Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо, є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.
Крім вимог, необхідна й їх підтримка суб'єктами та об'єктами політичного життя, політична активність. Вона охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі і проявляється в формах голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо.
Всередині політичної системи відбувається конверсія введених до неї вимог і підтримки - вони трансформуються і переробляються, в результаті чого виходом, тобто продуктом, системи є авторитарні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх здійснення.
На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або виших посадових осіб тощо.
Габріель Алмонд розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої маї певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.
Це система взаємодії, шо виконує функції інтеграції і пристосування яв допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.Як і будь-яка інша система політична система виконує два базових набори функцій - входу і виходу. Є чотири функції входу і три виходу.
Функції входу здійснюються недержавними формуваннями: політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації, а функції виходу - державними органами.
Функції входу:
14. політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті;
15. артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам;
16. агрегування, тобто поєднання інтересів;
17. політична комунікація.
Дві функції входу - політична соціалізація і політична комунікація - передбачають наявність сфери політичної діяльності.
Функції виходу:
18. розробка норм (органи законодавчої влади);
19. застосування норм (органи виконавчої влади);
20. контроль за їх дотриманням (судові органи).
Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Структура - це доступна спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі - це одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична, компоненти системи.
Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політично! системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства.
Суть першого підходу (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині.
Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотніх зв'язків, нкі встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.
Політична система суспільства грунтується у першому варіанті як система "взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності" (Д. Істон), у другому - як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються "із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу" (Г. Алмонд).
Політична система суспільства - це сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.
Існують також інші визначення структури політичної системи суспільства. Їі становлять такі елементи як:
- політична, державна влада;
- політичні відносини;
- політична організація суспільства;
- політична культура.
