Працездатність людини, навіть у умовах, коливається протягом робочого дня. Виділяються такі стадії працездатності: 1) втягування; 2) оптимального виконання діяльності; 3) втоми; 4) кінцевого пориву (за високої мотивації).
Фаза мобілізації. Людина мимоволі чи через інструктаж мобілізується, щоб почати роботу. У «мобілізацію» охоплюють усі системи організму. Особливо виявляється у інтелектуальній, емоційної і вольовий сферах. Отже активізуються енергетичні ресурси, відбувається активізація функції довгострокової і оперативної пам'яті, розумове «програвання» дозволу найімовірніших проблемних ситуацій, виникаючих спочатку роботи, планування тактики і стратегії поведінки.
Перед робочий психофізіологічний стан може бути адекватним і неадекватним специфіці майбутньої діяльності. У першому випадку воно називається станом готовності. У другий випадок, зазвичай, виділяють два стану. При дисбалансі процесів порушення та гальмування на користь останнього виникає стан передстартової апатії. Другий варіант характеризується значним переважанням процесу порушення – цей стан передстартової лихоманки.
Ступінь адекватності перед робочого стану залежить переважно від двох чинників: кваліфікованості працівника та її психофізичного стану (фонового), попереднього фазі мобілізації. З огляду на стану монотонності, пересичення, втоми і перевтоми, зазвичай, виникає стан передстартової апатії. Стану психічної напруженості можуть провокувати виникнення передстартової лихоманки.
Час виникнення (тривалість) і інтенсивність перед робочого стану залежить від рівня кваліфікації, індивідуальних особливостей характеру, попереднього стану працівника, труднощі й значимості майбутньої діяльності.
Висока кваліфікація, що слабкість і рухливість нервової системи, велика інтенсивність фонового стану сприяє швидкої мобілізації і короткочасності перед робочого стану. Складність і особливо важливість майбутньої роботи, навпаки, є чинниками більш раннього виникнення перед робочого стану. Відомо, що працездатність у майбутній діяльності в що свідчить залежить від співвідношення інтенсивності перед робочого гніву й характеру майбутньої діяльності. Високий рівень сприяє працездатності в інтенсивної, короткочасною і операційно-простій діяльності. Низький рівень більш оптимальний для мало інтенсивній, операційно-складній і тривалої роботи. Разом про те, для висококваліфікованих фахівців найоптимальнішим є високий рівень інтенсивності перед робочого стану.
Фаза первинної реакції може постати на початку роботи і характеризується короткочасним зниженням майже всіх показників фізіопсихологічного стану. Ця фаза є наслідком зовнішнього гальмування, викликаного переважно зміною характеру, котра надходить інформації та її непередбачуваності.
При адекватному перед робочому безпечному стані й у фахівців високій кваліфікації ця фаза, зазвичай, немає. Вона не з'являється й у виконання операційно-простої інтенсивної діяльності. Цій фази сприяють високий рівень тривоги в перед робочому безпечному стані і тривожність як властивість особистості.
Фаза гіперкомпенсації. Ця фаза виникає й у початковий період праці та характеризується пошуком енергетично оптимального режиму діяльності. Якщо у попередній фазі організм, і психіка людини готуються до спільного алгоритму роботи, то, на цієї фазі у вигляді боротьби неусвідомлюваних установок на максимізацію і економізацію відбувається надлишкове пристосування до умов діяльності, формування чіткого динамічного стереотипу. На відміну від попередньої фази ця фаза існує завжди, але в висококваліфікованих працівників вона тривати короткий час. Швидкості її проходження сприяє також висока рухливість нервової системи. Закінчення фази гіперкомпенсації свідчить про закінчення стадії впрацювання
Фаза компенсації (оптимальної працездатності). Усі показники якості діяльності підвищуються і стабілізуються, яка досягається збалансованої активністю установок на економізацію і мобілізації зусиль. Рівень роботи різних систем оптимальний, необхідна і достатня мобілізація основних та компенсаторних механізмів вже здійснена. Виникла внаслідок попередніх фаз мобілізація функцій повністю компенсує мінімальними засобами зрослі вимоги, запропоновані діяльністю. І на цій фазі досягається стабільний і збалансоване співвідношення між енергетичними витратами і відбудовними процесами. Процеси відновлення у відповідність до тимчасовими і інтенсивними вимогами діяльності повністю компенсують енергетичні витрати. Ефективність праці цей період найбільша.
Що кваліфікація працівника, тим довше поспіль триває цей фаза. З іншого боку, її тривалість може залежати від відповідності специфіки роботи і особливостей нервової системи. У монотонних, операційно-простих і неінтенсивних умовах діяльності фаза компенсації довші що в осіб з інертної і слабкої нервової системою. У операційно-складній роботі чи діяльності, що вимагає максимальної і тривалої мобілізації, перевагу за на осіб із сильної нервової системою та низькою тривогою. Це саме можна сказати на роботу, що з ризиком.
У процесі підготовки фахівців та їх тренування необхідно створити такі умови, щоб тривалість цієї фази була максимальної. Найбільша її тривалість досягається тоді, коли працівник має 30% часу, безпосередньо не зайнятого виконанням трудових операцій.
Фаза субкомпенсації виник як за незначного зниження інтенсивності і труднощі діяльності, і за її підвищенні. І на цій фазі помалу починає діяти рівень резервної працездатності.
За певного зростанні інтенсивності і труднощі діяльності оптимальний рівень функціонування перестає забезпечуватися. Відбувається своєрідна перебудова роботи функціональних систем: мобілізація найбільш специфічно важливих функцій підтримується з допомогою ослаблення контролю над менш важливими функціями. Зовні ця фаза характеризується виборчим підвищенням чи підтримкою найбільш значущих і невеликим зниженням другорядних показників якості діяльності, тобто більш економічним використанням резервів працездатності. Подальше продовження діяльність у такому режимі спричиняє зростання втоми, і натомість якого всі більше використовується рівень резервної працездатності. Фаза субкомпенсації перетворюється на свою крайню стадію. Включення компенсаторних механізмів резервного рівня забезпечує лише збереження найважливіших показників діяльності за значного погіршенні всіх менш важливі. Ця фаза наступає й довше триває у висококваліфікованих фахівців і з сильної нервової системою.
Фаза кінцевого пориву виникає, коли робота закінчується фазі оптимальної працездатності чи фазі субкомпенсації. Вона характеризується термінової мобілізацією через мотиваційну сферу додаткових сил організму, емоційним підйомом, притупленням почуття втоми і підвищення працездатності. Чим сильніший соціальні й матеріальні стимули, тим паче виражена фаза кінцевого пориву, яка зраджує природну динаміку працездатності, викликану зростанням втоми. Якщо не перерветься роботи відбувається виснаження допоміжних енергетичних резервів розвивається наступна фаза.
Фаза декомпенсації. І на цій фазі рівень резервної працездатності перестає відповідати основним вимогам діяльності. Знижуються як другорядні, а й основні показники діяльності. Вона настає у разі. У першому випадку, при різке підвищення інтенсивності або "складності діяльності може виникнути стан емоційної напруги. Погіршення основних показників роботи відбувається стільки у в зв'язку зі виснаженням резервної працездатності, скільки викликано надмірним емоційним порушенням. Цей стан характеризується такий ступенем емоційного реагування, що визначає тимчасове зниження стійкості специфічних психічних процесів та фахової працездатності, і такий ступенем, що сприяє виникненню фази зриву. Стан емоційної напруги частіше виникає в осіб, відмінних підвищеної тривогою, слабкістю нервової системи.
Іншим разом, якщо продовженні роботи у попередньої фазі, фаза декомпенсації виникає вже у з виснаженням рівня резервної працездатності. Зростання втоми призводить до неухильному погіршення функціонування систем, знижуються показники, найважливіші для цього виду праці. Ця фаза характеризується як вираженими вегетативними порушеннями – частішанням пульсу й дихання, і порушенням точності й діють координації рухів, появою великої кількості помилок у роботі, що їх вже лежать більш виражені погіршення функцій уваги, пам'яті, мислення. Змінюється провідна мотивація, основним стає мотив роботи. Якщо не перерветься роботи ця фаза може перейти в фазу зриву.
Фаза зриву характеризується значним розладом регулюючих механізмів резервного рівня працездатності. Виникає неадекватність реакції організму, що психіки на сигнали довкілля. Настає різке зниження працездатності, до неможливості роботи. Порушення роботи вегетативних функцій внутрішніх органів може призвести до обмороченого стану та можливості зриву адаптаційних механізмів. Організм людини входить у стан перевтоми і потребує тривалого відпочинку і навіть лікування.
Описана вище динаміка працездатності дозволяє: зробити такі висновки.
Таким чином, працездатність людини обумовлена її спроможністю до мобілізації і нагромадженню енергетичних резервів організму, що психіки людини. Межа працездатності – величина змінна. Вона залежить від багатьох чинників: типу нервової системи, загального здоров'я, кваліфікації, мотивації, співвідношення праці та відпочинку, умов робочої середовища проживання і ін.
Динаміка працездатності має низку стадій чи фаз.Моно виділити три основні стадії:
Перша стадія – це втягування в роботу або стадія наростаючої працездатності (поступове входження людини у конкретну виробничу діяльність).
Друга стадія – стійка працездатність високому рівні. Її характерною ознакою є високі техніко-економічні показники і стабільне збалансоване співвідношення між енергетичними витратами і відбудовними процесами.
Третя стадія – що розвивається втоми. Вона характеризується зниженням техніко-економічних показників і наростанням напруженості психофізіологічних функцій.
Знання закономірностей динаміки працездатності дозволяє оптимізувати процес зростання працездатності людини з огляду на специфіку своєї діяльності, фізіопсихологічного гніву й індивідуальних особливостей.
