Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті

3.1 Вчинення злочину в співучасті як підстава настання кримінальної відповідальності.

 

Стаття 68 КК доповнює загальні засади призначення покарання (статті 65—67 КК), також і особливими додатковими вимогами (спеціальні правила), якими має керуватися суд, призначаючи покарання за злочин, вчинений у співучасті (статті 26-31 КК). Але, перш ніж перейти до аналізу цих правил, доцільно звернутися до більш загальної проблеми – підстави настання кримінальної відповідальності при співучасті. Для цього, спочатку, пригадаємо сутність самої співучасті.

У практиці протидії злочинності досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше осіб, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого злочину для досягнення єдиного злочинного результату. В таких випадках йдеться про співучасть у злочині. Тому не випадково у розділі VI КК України встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26-31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також декларують кримінальну відповідальність співучасників і у своїй сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права — співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й тих, хто тією чи іншою мірою брали участь у вчиненні злочину, і хоча не були його виконавцями, але виступали організаторами, підбурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм цього інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність та покарання цих співучасників злочину.. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою протидії проявам організованої злочинності, які останнім часом набули значного поширення на теренах України.

Вчинення злочину об'єднаними зусиллями двох чи більше осіб завжди свідчить про підвищену суспільну небезпечність діяння, оскільки співучасть завжди полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість для тривалої злочинної діяльності (множинність злочинів). Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало й рішуче, у них з'являється ілюзія безкарності, можливості уникнути відповідальності.

У нормах Особливої частини КК учинення злочину в співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов'язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших — виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках має місце підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що й відображено у відповідних санкціях статей Особливої частини КК України. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (статті 26-31 КК), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм).

У ст. 26 КК сформульовано поняття співучасті у злочині — це умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної поведінки дозволяє виокремити наступні її ознаки: а) участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійсненні умисного злочину. Всі вони можуть бути згруповані та віднесені до ознак більш загального порядку—до ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони співучасті у злочині.

Об'єктивна сторона співучасті полягає в тому, що декілька суб'єктів злочину спільно вчиняють злочинне діяння. Із цього визначення випливає, що: а) співучасть у злочині — це вчинення кількома особами конкретного суспільно-небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином. Цей злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним. При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об'єктивні та суб'єктивні ознаки певного складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, а також відповідати вимогам злочину, які сформульовані у ст. 11 КК. Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів особам, які ведуть антигромадській спосіб життя, наприклад, наркоманам, алкоголікам (у застосуванні алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин) і навіть тим, хто має нахил до злочинної діяльності, але дії яких не виявилися у формі конкретного діяння, яке містило б ознаки складу конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також причетність до вчинення діянь, що підпадають під ч. 2 ст. 11 КК, оскільки злочину (ч. 1 ст. 11 КК) через малозначність діяння тут немає і тому не може бути й співучасті у ньому.

За наявності співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь декілька осіб (дві чи більше), які задовольняють вимогам, що ставляться до суб'єкта злочину — кількісна ознака співучасті. Тобто кожний із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності (статті 18, 19, 22 КК). Це означає, що вчинення злочину особою (суб'єктом злочину) з участю неосудного або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (шістнадцяти років, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК, - чотирнадцяти),не утворює співучасті у злочині. Не утворює співучасті у злочині також залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб'єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння(див. статті 40, 41 КК), а також обману, коли особа, перебуваючи в омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії.

При співучасті всі співучасники злочину діють чи спільно —Якісною об’єктивною ознакою співучасті є спільність діянь співучасників. Вона означає, що злочин учиняється їхніми загальними й об'єднаними зусиллями. Кожен із них робить свій внесок (докладає відповідних зусиль) у вчинення злочину, при цьому спирається на допомогу та сприяння іншого (інших) співучасника або розраховує на це. Таким чином, спільність діянь співучасників полягає в тому, що вона демонструє взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер — діяння кожного із співучасників взаємопов'язане з діянням виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямоване на вчинення одного й того самого злочину, досягнення єдиного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими, (наприклад, у процесі вчинення групового катування (ч. 2 ст. 127 КК) зловмисники завдають ударів потерпілому, чим спричиняють біль та страждання) або істотно різнитися між собою (наприклад, при вчиненні крадіжки один суб’єкт здійснює таємне викрадення чужого майна, а інший – допомагає йому сховати вкрадене). Однак головне для співучасті в ому, що злочин повинен бути результатом спільних зусиль всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає (більшою чи меншою мірою) таких зусиль.

Ознака «спільність» у співучасті передбачає також, що і злочин, і суспільно небезпечні наслідки (у злочинах з матеріальним складом) є єдиними і неподільними для всіх співучасників. Виходячи з цього, усі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен із них виконував, мають відповідати за вчинений злочин у цілому. Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства — організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому результаті всі співучасники відповідатимуть за злочин, який вчинив виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і злочином, вчиненим виконавцем, є причинний зв'язок. Це означає, що: 1) дії кожного із співучасників у часі повинні передувати злочину, який вчиняє виконавець; 2) даний причинний зв'язок має генетичний характер (зв'язок породження), оскільки кожен із співучасників (незалежно від ролі та ступеня участі) докладає відповідних зусиль, робить свій внесок у злочин, створює для нього необхідні умови, чим сприяє вчиненню його виконавцем; 3) причинний зв'язок за співучасті має опосередкований характер, оскільки свідома діяльність виконавця, який вчиняє злочин, залежить від попередньої діяльності інших співучасників. Останні своїми діями (активними або пасивними) створюють реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність виконанням складу злочину. У свою чергу діяння співучасників (організатора, підбурювача, пособника) набуває злочинного характеру і перетворюється на співучасть у злочині шляхом вчинення злочину виконавцем. Відсутність причинного зв'язку свідчитиме про відсутність ознаки спільності в участі декількох суб'єктів у вчиненні злочину і про відсутність співучасті у злочині в цілому;

Співучасть можлива на стадії незакінченого злочину — при підготовці до злочину і замаху на злочин (див. ст. 14 КК). Неможлива співучасть при закінченому злочині, коли умисел доведено до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину. За цією ознакою співучасть слід відрізняти від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут таких предметів (див. статті 198 і 396 КК).

Суб'єктивна сторона співучасті полягає в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Вона зводиться до такого: співучасть можлива лише в умисному злочині; усі співучасники злочину діють умисно. При цьому умисел стосовно факту спільності вчинення діяння може бути лише прямим, а стосовно шкідливого результату діяння як прямим, так і непрямим. Можливі також інші різновиди умислу: визначений і невизначений; заздалегідь обдуманий і такий, що раптово виник. З урахуванням тексту ст. 26 КК співучасть у необережних злочинах, тобто злочинах, учинених виконавцем унаслідок злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (див. ст. 25 КК), неможлива;

Умисна форма вини за співучасті передбачає наявність взаємної поінформованості співучасників про спільний характер своїх діянь і роль кожного з них у їх вчиненні. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов'язково завжди, наприклад, при співучасті без попередньої змови) об'єктивно виражається в угоді (змові) між співучасниками на спільне вчинення злочину. Така домовленість може бути досягнута словесно чи конклюдентними діями (міміка, змістовні рухи, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв'язок свої дії із злочинними діями виконавця, передбачають, що внаслідок їх активних чи пасивних дій виконавець вчинить злочин.

 

Отже, для наявності співучасті з огляду на її суб'єктивні ознаки необхідні: а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть збігатися або не збігатися, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Враховуючи викладене та зміст ст. 26 КК, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині неможливі.

З огляду на це має вирішуватися й питання про відповідальність за необережне спільне спричинення злочинних наслідків двома або більше особами — співвиконавцями, особливо у сфері відносин «людина — техніка». Якщо вони, об'єктивно діючи, спільно заподіюють суспільно небезпечні наслідки з необережності, то в такому разі немає ні об'єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті у вчиненні злочину. Кожен із заподіювачів шкоди з необережності повинен відповідати за свої дії окремо і самостійно.

Вчинюючи злочин у співучасті, суб’єкти злочину можуть виконувати різні ролі (функції) — однорідні або різнорідні. Тому ч. 1 ст. 27 КК передбачено види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Усі вони виконують різнорідні функції з точки зору виконання складу злочину, залишаючись співучасниками злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) згідно з ч. 2 ст. 27 КК вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Із цього випливає, що з об'єктивної сторони виконавець своїми активними діями чи бездіяльністю безпосередньо виконує у повному обсязі або частково об'єктивну сторону конкретного складу злочину. Причому злочин може бути вчинено як одним, так і двома чи більше виконавцями (співвиконавцями).

Між співвиконавцями може бути й розподіл ролей у виконанні злочину. Однак цей розподіл завжди має «технічний» характер — у межах виконання об'єктивної сторони одного й того самого складу злочину. Наприклад, при розбої (ст. 187 КК) виконавцем злочину є не лише той, хто шляхом нападу протиправно заволодів чужим майном, а й той, хто в момент такого заволодіння застосовував насильство до особи, яка зазнала нападу, чи загрожував застосуванням такого насильства. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто, наприклад, тільки тримав потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися. Усі ці особи — виконавці (співвиконавці) розбою, тому що кожен з них виконував певну частину об'єктивної сторони складу злочину (розбою). Отже, виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі чи частково виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК. Без виконавця немає співучасті, бо він перш за все вчиняє злочин, спланований усіма співучасниками, реалізує умисел інших співучасників. І в цьому розумінні виконавець — визначальна, центральна фігура у співучасті.

Виконавцем згідно з ч. 2 ст. 27 КК визнається й особа, яка використовує для вчинення злочину осіб, котрі не є суб'єктами злочину. В цих випадках має місце посереднє заподіяння (посередня винність), яке в цілому виключає співучасть у злочині. Оскільки фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не є суб'єктом кримінальної відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок чужого майна малолітніх), ця особа, яка фактично вчинила злочин, не несе кримінальної відповідальності. Та ж особа, яка використовує неосудного або особу, котра не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядається як виконавець учиненого злочину. Посереднє заподіяння відповідно до п. 9 ст. 67 КК розцінюється як обставина, що обтяжує покарання.

Як посереднє заподіяння треба розглядати і вчинення особою злочину внаслідок фізичного чи психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності обставин, що виключають злочинність діяння (статті 40, 41 КК). У таких випадках відповідальність як виконавець несе особа, що застосовувала до фактичного виконавця злочину фізичний чи психічний примус або видавала наказ чи розпорядження, внаслідок чого злочин було вчинено. На тих самих підставах повинна відповідати і особа, яка ввела іншу особу в оману, і та внаслідок цього вчинила злочин.

Організатор (ч. З ст. 27 КК) — це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Організатор посідає особливе місце серед співучасників, він головний серед них, як правило, ініціює, регулює і спрямовує всю їх злочинну діяльність. Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення одного чи декількох злочинів (двох чи більше).

З об'єктивної сторони організаторська діяльність має відповідати вимогам спільності як ознаки співучасті. Тому дії організатора завжди перебувають у причинному зв'язку з тим злочином (злочинами), який вчиняє виконавець (співвиконавець), а також із діями інших співучасників.

Закон вирізняють наступні види організаторів злочину:

1) особа, яка організувала вчинення злочину, — це співучасник, який ініціює вчинення злочину, об'єднує інших співучасників, спрямовує їх дії, розподіляє ролі між ними, намічає і розробляє план певного злочину (декількох злочинів), координує діяльність співучасників, розподіляє їх обов'язки та функції, визначає майбутню жертву чи предмети злочину. Організація злочину виявляється у формі змови, доручення, наказу. За обсягом дії організатора завжди ширші підбурювання і пособництва. У багатьох випадках особа, яка організувала вчинення злочину, — це водночас і його ініціатор;

2) особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину, — це співучасник, який виконує головну роль при підготовці або вчиненні конкретного злочину. Дії організатора, який керує підготовкою злочину, полягають в організаційних діях, спрямованих на добір співучасників, віднайдення або пристосування засобів чи знарядь учинення злочину, усунення перешкод, організацію і проведення змови на вчинення злочину, на інші дії щодо умисного створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину охоплюються також розподіл обов'язків між співучасниками, розроблення плану, приховування злочину і його співучасників та ін.

Керування вчиненням злочину — це діяльність організатора, безпосередньо спрямована на виконання співучасниками об'єктивної сторони конкретного злочину (злочинів). Керуванням вчиненням злочину охоплюються: координація дій між співучасниками, їх інструктаж, визначення послідовності їх дій, організаційна діяльність щодо приховування злочину (злочинців). При цьому не обов'язково, щоб організатор як керівник вчинення злочину був на місці злочину: таке керування може здійснюватися по телефону, радіозв'язку тощо. Головною ознакою цього виду організатора є те, щоб він своїми діями безпосередньо забезпечив (організував, скерував) підготовку чи виконання співучасниками конкретного складу злочину;

3) особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Створення організованої групи чи злочинної організації — це широкий комплекс дій щодо утворення з декількох осіб(трьох і більше) спільного злочинного об'єднання — організованої групи чи злочинної організації. Ці дії можуть виявлятись у підшуканні співучасників, їх згуртуванні, підбурюванні до злочинної діяльності, розподілі ролей, постановці завдань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією — це керування діяльністю злочинного угруповання, забезпечення функціонування, реалізація його цілей і завдань. Причому організатор може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою можуть виражатися у розробленні самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (як правило, у значних організованих злочинних групах, коли має місце своєрідне ідейне об'єднання організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами;

4) особа, яка забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, співучасник, який, наприклад, фінансує (в повному чи частковому обсязі) дії інших співучасників — виконавців, пособників, послуги охоронців, технічного персоналу, а також виробництво чи транспортування заборонених предметів — зброї, наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо. Джерела фінансування злочинної діяльності можуть бути різні — особисті гроші організатора, інших осіб чи злочинних угруповань. Для визнання наявності цього виду організаторства не має значення цільове призначення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - для забезпечення їх функціонування, вчинення конкретного злочину чи інших цілей;

5)особа, яка організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, співучасник, який виконує специфічні функції пособницької діяльності у вигляді приховування злочину, злочинців, засобів, слідів злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, узагалі злочинної діяльності злочинних угруповань. Це, наприклад, діяльність працівника правоохоронного органу, який покриває діяльність організованої групи чи злочинної організації, не викриває злочинців, приховує їх, схованки зброї, майна та грошових коштів, а також майна, здобутого злочинним шляхом, тощо.

Із суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюються його особисті дії з організації злочину, а також той злочин (злочини), який (які) повинен вчинити виконавець (виконавці) чи інші співучасники. Організатор бажає чи свідомо допускає вчинення цього злочину і спрямовує свою діяльність на організацію його вчинення. В організованих групах чи злочинних організаціях, що характеризуються ієрархічними та різноманітними зв'язками, таємністю і конспіративністю, організатор може навіть і не знати особисто конкретного виконавця (співвиконавця) чи інших співучасників, але його умислом охоплюється (хоча б у загальних, родових рисах) вчинення певною (деякою) особою злочину(злочинів), що входить до плану відповідного злочинного угруповання. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій вчиняються або будуть вчинені відповідні злочини, а й бажає цього чи свідомо допускає.

Підбурювачем (ч. 4 ст. 27 КК) вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Це означає, що підбурювач викликає у виконавця або в інших співучасників бажання і рішучість учинити злочин, тобто викликає (породжує) у співучасників умисел на вчинення злочину.

З об'єктивної сторони підбурювач схиляє іншого співучасника до вчинення злочину і ставить свої дії у причинний зв'язок з тим злочином, який буде вчинений виконавцем. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину — вбивства, крадіжки, інших злочинів за конкретних об'єктивних обставин, хоча б у їх родових рисах. Водночас не можуть розглядатися як підбурювання до злочину дії особи, яка схиляла іншу людину до пияцтва, застосовування наркотиків, ведення антигромадського, навіть злочинного способу життя чи ворожих відносин між людьми, ревнощів, навіть коли внаслідок цього злочин було вчинено. Але тут треба встановити, що підбурювач не схиляв підбурюваного (виконавця, пособника) до вчинення конкретних дій, які містили б склад конкретного злочину.

Підбурювання — це завжди активні дії, які впливають на інших співучасників і за допомогою яких підбурювач породжує у них (найчастіше у виконавця) рішучість і бажання вчинити злочин. Підбурювач породжує в інших співучасників умисел на вчинення конкретного злочину.

Причому підбурюванню притаманне те, що ці дії не пригнічують волю підбурюваного (при погрозах насильством чи фізичному насильстві) і не фальсифікують її (при спонуканні до злочину шляхом омани). Остаточне рішення вчинити злочин належить особі, яку підбурюють. Однак бажання (умисел) вчинити його породжує в ній саме підбурювач. У цьому і виявляється спільність дій підбурювача з іншими співучасниками.

Підбурювання з об'єктивної сторони може виявлятись у словесних (вербальних) діях, усній чи письмовій формі, конклюдентних діях — жестах, міміці, пантоміміці. За змістом ці дії можуть бути чітко визначеними або завуальованими, але вони повинні мати об'єктивну спрямованість на вчинення іншим співучасником (виконавцем, пособником) певного злочину.

Формами підбурювання згідно з ч. 4 ст. 27 КК є: умовляння, підкуп, погроза, примус, інше схиляння співучасника до вчинення злочину.

Ступінь впливу підбурювача на співучасника не має значення. Головне те, що він повинен породжувати у нього умисел на вчинення злочину. Якщо підбурювач, схиляючи співучасника до вчинення злочину, вчинить інший злочин, наприклад, погрозу вбивством (ст. 129 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), усе скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів.

Із суб'єктивної сторони підбурювач діє з прямим умислом, бажає вчинення виконавцем певного злочину. Він усвідомлює, що викликає у виконавця (іншого співучасника) рішучість на вчинення злочину, породжує у нього умисел на його вчинення, передбачає розвиток причинного зв'язку між своїми діями і діями виконавця та бажає вчинення ним цього злочину. Причому, виходячи із законодавчого визначення підбурювання до злочину, треба дійти висновку про те, що особа, яку підбурюють до вчинення злочину (виконавець, пособник чи навіть організатор), повинна усвідомлювати, що підбурювач схиляє її саме до вчинення злочину, яке хоча б у родових рисах усвідомлювалося цією особою. Схиляння іншої особи до вчинення аморальних дій, антигромадського способу життя (пияцтво, хуліганство, зловживання наркотиками та ін.), навіть якщо внаслідок цього вона вчинила злочин, не можна розглядати як підбурювання до вчинення злочину.

Пособником відповідно до з ч. 5 ст. 27 КК є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя, засоби, сліди вчинення злочину, предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати, збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Об'єктивні ознаки пособництва. 1. Сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками полягає в наданні іншій особі тієї чи іншої інформації щодо найбільш прийнятних способів, прийомів і засобів учинення злочину, а також місця, часу, обставин та об'єктивної обстановки його вчинення. Причому ці поради і вказівки надаються особі, яка вже має намір вчинити злочин.

Надання засобів, знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам засобів, знарядь учинення злочину, наприклад, зброї, інших предметів матеріального характеру для вчинення тих чи інших злочинів, які найчастіше характеризуються руйнуванням матеріальних (фізичних) об'єктів або предметів. Однак поняттям «засоби, знаряддя злочину» охоплюються й носії комп'ютерної інформації при вчиненні, наприклад, злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (див. розділ XVI КК). Засоби та знаряддя призначені полегшувати вчинення злочину винуватцеві і досягати злочинного результату.

Усунення перешкод полягає в ліквідації перешкод, що заважають реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може бути виражене в активних діях (наприклад, учинення службового підроблення (ст. 366 КК), відключення сигналізації охоронюваного об'єкта) або бездіяльності, невиконанні особою покладених на неї обов'язків (наприклад, невключення сигналізації чи засобів зв'язку тощо).

Переховування злочинця, знарядь, засобів, слідів учинення злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання чи збут таких предметів утворюють співучасть у злочині і є пособництвом у разі, коли вони були обіцяні виконавцеві або співучасникові злочину ще до початку виконання злочину чи під час його вчинення.

Переховування злочинця має виявлятися у наданні йому помешкання, іншого притулку, підроблених документів, зміні зовнішнього вигляду тощо.

Переховування знарядь, засобів, слідів учинення злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, означає знищення зазначених предметів чи їх приховування, зберігання речей, майна, які були предметом вчинення злочину, придбання або продаж майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. При цьому виді пособництва співучасник, обіцяючи надати певну допомогу злочинцеві, ставить свої дії в причинний зв'язок зі злочином, який вчиняється виконавцем, що й дає підставу визнати його співучасником злочину. Форма, в якій іншому співучасникові було обіцяно надати допомогу, може бути різною (усною чи письмовою, що значення для визначення пособництва не має).

Якщо зазначені дії відбулися за відсутності обіцянки до початку злочину (чи на момент його вчинення), вони можуть розглядатися як пособництво (співучасть у злочині) лише у випадках, коли ці дії вчиняються систематично (наприклад, систематичне придбання або продаж майна, здобутого злочинним шляхом, систематичне зберігання грошей, майна, які були предметом злочину, тощо). У таких випадках унаслідок систематичного вчинення перелічених дій виконавець має підстави розраховувати на подібне сприяння з боку пособника й у майбутньому, і тому між діями останнього і виконавця злочину є як необхідний причинний зв'язок, так і єдність умислу на спільне вчинення злочину.

Заздалегідь надана обіцянка приховати злочин іншим чином — це обіцянка вчинити будь-які інші дії, крім зазначених у ч. 5 ст. 27 КК. Суттєвою їх ознакою є те, що вони спрямовані на приховування злочину і були обіцяні заздалегідь до його вчинення (обіцянка не порушувати кримінальної справи, знищення чи закриття кримінальної справи, знищення чи фальсифікація доказів справи, обіцянка підкупити посадовців правоохоронних органів тощо).

Найбільш істотною ознакою усіх зазначених у ст. 27 видів пособництва є те, що пособник (у всіх випадках) сприяє вчиненню злочину іншими співучасниками, що означає таке: а) його дії перебувають у причинному зв'язку із злочином, який вчиняють інші співучасники; б) дії пособника зумовлюють цей злочин. Ця ознака об'єднує всі види пособництва і відображає його сутність.

Усі наведені в ч. 5 ст. 27 КК види дій пособництва за їх характером (з точки зору зовнішнього прояву) поділяються на фізичне й інтелектуальне пособництво. Фізичне пособництво полягає в наданні засобів або знарядь злочину чи усуненні перешкод вчиненню злочину. Інтелектуальне пособництво полягає у наданні порад і вказівок, а також у заздалегідь наданій обіцянці переховування злочинця, знарядь, засобів, слідів учинення злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут цих предметів, іншим чином сприяти приховуванню злочину. Інтелектуальний вид пособництва слід відрізняти від дій підбурювача, який своїми діями схиляє виконавця чи інших співучасників до вчинення злочину, породжує у них умисел. Навпаки, інтелектуальне пособництво лише зміцнює у співучасника рішучість, умисел вчинити злочин, який сформувався у свідомості співучасника (перш за все виконавця) ще до дій пособника.

Із суб'єктивної сторони пособництво характеризується умисною формою вини — пособник усвідомлює, що він сприяє вчиненню злочину іншому співучаснику і бажає цього чи свідомо це допускає.

У реальній дійсності в діях співучасників можливий збіг відразу декількох ролей (функцій). Наприклад, підбурювач може одночасно бути підбурювачем-організатором, підбурювачем-пособником тощо. Такий збіг функцій на боці одного учасника впливає на оцінку суспільно небезпечних дій, а також на призначення покарання.

На вид і міру покарання суттєво впливають форми співучасті. Це об'єднання співучасників, які різняться між собою за характером виконуваних ними ролей (перший критерій класифікації) і за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між ними (другий критерій класифікації). Виходячи із змісту ч. 1 ст. 27, яка визначає, що співучасниками є виконавець, організатор, підбурювач та пособник, а в ч. 2 цієї статті названо і співвиконавця, можна зробити висновок про те, що співучасть з точки зору ролей, які виконують співучасники, можна поділити на дві форми: просту — без розподілу ролей і складну — з розподілом ролей.

Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають «співвиконавство» чи «співвинність») має місце там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Тут співучасники виконують однорідну роль: усі вони безпосередньо виконують повністю або частково об'єктивну сторону складу злочину, описаного в диспозиції статті Особливої частини КК. При цьому між співвиконавцями може бути розподіл функцій, але такий, що, як раніше відзначалося, має «технічний» характер з погляду повноти й обсягу виконання об'єктивної сторони того самого складу злочину.

Складна форма співучасті, тобто співучасть із розподілом ролей, полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі має місце розподіл ролей — один (чи декілька) виконавець, інші — організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

У статті 28 КК передбачено форми співучасті, виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасникам. Залежно від цього вирізняють такі форми співучасті: 1) вчинення злочину групою осіб; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину організованою групою; 4) вчинення злочину злочинною організацією.

Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 cm. 28 КК, має місце тоді, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між: собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) — два чи більше суб'єктів злочину — виконують у повному обсязі чи частково об'єктивну сторону складу злочину. В цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до вже розпочатої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився (об'єктивну сторону складу злочину в повному обсязі ще не виконано). При цьому змова може бути, але не до початку злочину, а в перебігу його виконання. Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі об'єктивні і суб'єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх діями має бути причинний зв'язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Таку форму співучасті передбачено в деяких статтях КК як кваліфікуючу ознаку злочину (при зґвалтуванні - ч. З ст. 152 КК, хуліганстві — ч. 2 ст. 296 КК, непокорі — ч. 2 ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, не пов'язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці і часі, але не пов'язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК.

Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій формі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які задовольняють вимоги суб'єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спільне вчинення.

Форма змови — вербальна (словесна) — усна чи письмова або у формі конклюдентних дій - для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості відносин між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність вчинених діянь порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК значна кількість статей передбачає вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Вчинення злочину організованою групою. Згідно з ч. З ст. 28 КК така форма співучасті має місце тоді, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Із цього випливає, що:

а) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб(для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників),які відповідають вимогам суб'єкта злочину;

б) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто двох чи більше) злочинів. Стійкість групи — поняття оціночне і має встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи як її ознака свідчить про те, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв'язку з підготовкою або вчиненням цього та іншого (інших) злочинів. Для визнання групи організованою тяжкість злочину, до якого готується ця група чи вчиняє його, не має значення; в) організована група завжди повинна також характеризуватися такими ознаками, як об'єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їх діяльність спрямована на досягнення останнього, тобто на підготовку і вчинення злочинів як кінцевої мети плану цієї групи;

г) організована група повинна також характеризуватися такою ознакою, як розподіл функцій учасників групи. Це може бути як розподіл функцій з точки зору ст. 27 КК, коли, крім виконавців, співучасниками злочину є організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних функцій вчинення злочину між співвиконавцями;

д) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи має усвідомлювати план її діяльності;

є) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями»);

ж) вчинення злочину організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину і тому вказується у багатьох статтях КК як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака.

Вчинення злочину злочинною організацією. Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об'єднаннями декількох осіб (п'ятьох чи більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинній організації з об'єктивної сторони притаманні такі основні ознаки:

а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак. З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочинна організація — це передусім наявність п'ятьох чи більше співучасників, які відповідають вимогам суб'єкта злочину;

б) злочинна організація — це завжди стійке ієрархічне об'єднання осіб. її стійкість свідчить про те, що діяльність учасників злочинної організації (як і вони між собою) тісно пов'язана. Ця організація утворилася заздалегідь та існує відносно тривалий час.

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти чинникам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недодержання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим чинникам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення та використання тощо. Набуття організованою групою, крім ознак внутрішньої, ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (пункти 11, 12 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України);

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має певну мету — безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше), або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника)щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів;

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо вчинення ними злочинів;

є) особи, причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують другорядні, лише допоміжні дії, наприклад, офіціанти, повари, перукарі та ін., не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

ж) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК встановлено відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею чи участь у ній або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи декількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами організованих груп (ч. 3 ст. 28 КК) та злочинних організацій (ч. З ст. 28 КК) можуть бути визнані при відповідних необхідних умовах: створення або участь у банді (ст. 257), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258³), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). У статтях 43, 255,258³ та 260 КК передбачено заохочувальні норми, що звільняють за наявності відповідних підстав від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та злочинних організацій.

Із суб'єктивної сторони всі учасники злочинної організації повинні усвідомлювати, що вони є членами цієї організації і виконують певні дії з метою безпосереднього вчинення цією організацією тяжких або, особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або виконують керівні чи координаційні дії щодо злочинної діяльності інших осіб, або забезпечують функціонування як злочинних організацій, так і організованих груп.

 

 

3.2 Законодавча регламентація відповідальності та меж покарання при співучасті у злочині

Стосовно законодавчого визначення відповідальності за вчинення злочину у співучасті слід констатувати, що вона знаходиться в „зародковому” стані. Як і у випадку із законодавчим визначенням такої відповідальності стосовно незакінченого злочину у ст.16 КК, про що йшлося вище, відповідальності за вчинення злочину в співучасті також присвячено декілька законодавчих положень, але насправді вони стосуються не відповідальності, а правил кваліфікації злочинного діяння. При чому, зазначеним положенням законодавець присвятив не одну, а аж дві статті (29 та 30) КК з промовистими назвами „кримінальна відповідальніст...”, але зміст цих статей їхній назві не відповідає. До того ж, спірною є позиція законодавця, висловлена ним у ч. 1 ст. 29 КК стосовно того, що при кваліфікації діянь виконавця не потрібно посилатися на ч. 2 ст. 27 КК. Таке законодавче рішення спотворює „картину”, адже створюється ілюзія того, що злочин вчинено одним виконавцем без участі інших співучасників його вчинення.

Щодо призначення покарання співучасникам злочину. Як вже зазначалося, суд, при цьому керуючись загальними засадами призначення покарання (статті 65-67 КК), враховує: а) характер та б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Це означає, що суд має врахувати зміст самої співучасті у злочині та його кримінально-правове значення, ви співучасті, форму співучасті та деякі спеціальні питання кримінальної відповідальності за вчинення злочину в співучасті.

Характер участі визначається конкретною роллю, яку виконував співучасник у злочині: був організатором злочину або його виконавцем, підбурювачем або пособником. З огляду на це, підбурювачу має призначатися більш суворе покарання, ніж пособнику, тому що перший викликає у виконавця рішучість вчинити злочин, тоді як другий лише сприяє цьому. Ще більш суворе покарання має бути призначене співучаснику, який поєднує дві або більше ролей у вчиненні одного злочину (наприклад, одночасно є організатором і виконавцем злочину або підбурювачем і пособником).

Ступінь участі у злочині характеризує інтенсивність дій співучасника. Так, особа може бути активним виконавцем злочину, а може виконувати цю роль під тиском з боку інших співучасників; може бути пособником, який лише надав знаряддя злому для крадіжки, а може і вказати місце крадіжки, назвати зручний для цього час, надати необхідні засоби, обіцяти збути викрадене. Таким співучасникам за інших рівних умов буде призначене різне за суворістю покарання, міра якого визначається ступенем їх участі в злочині.

Існує, також, думка, що ступінь участі у вчиненні злочину залежить і від форми співучасті