Особливості призначення покарання неповнолітньому за незакінчений злочин

Відповідно до ст.. 68 КК суд призначаючи покарання за незакінчений злочин повинен враховувати:

- загальні засади призначення покарання (передбачені ст.. 65 КК);

- ступінь тяжкості вчиненого особою злочину;

- ступінь здійснення злочинного наміру;

- причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Законодавець виділяє 2 види незакінченого злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин (який може бути закінченим чи незакінченим)

які різняться за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. При призначенні покарання суд повинен враховувати, що готування до злочину є менш суспільно небезпечним ніж замах на злочин. В свою чергу, за умови рівності всіх інших обставин закінчений замах зазвичай розглядається як більш суспільно небезпечне діяння, ніж незакінчений, що знаходить відображення при призначенні винному покарання. Так, відповідно до ч. 2,3 ст. 68 КК за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати ½ максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати 2/3 максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті.

Однак слід зазначити, що відповідно до п. 6-3 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання», положення ч. 2, 3 ст. 68 КК застосовуються лише при призначенні найбільш суворого виду основного покарання, яке передбачено у відповідній санкції ст… Якщо ж така санкція є альтернативною, то суд може застосовувати положення ч. 2, 3 ст. 68 КК лише стосовно максимального строку (розміру) найбільш суворого виду основного покарання.

Відповідно до п. 6-1 ППВСУ стосовно осіб, які вчинили злочин, за який передбачається найсуворіше покарання – довічне позбавлення волі, ці положення не застосовуються, бо неможливо визначити ½ чи 2/3, але до неповнолітніх, до яких не застосовується покарання у вигляді довічного позбавлення волі мають застосовуватися вимоги ч. 2, 3 ст. 68, виходячи з максимального покарання позбавлення волі на певний строк.

Крім того, причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця можна поділити на суб’єктивні і об’єктивні. При призначенні покарання враховуються, власне, суб’єктивні причини. А для неповнолітніх серед таких причин характерні:

Неповнолітні характеризуються певною незрілістю особистості, а відтак у них спостерігається висока залежність від впливу навколишнього середовища і разом з тим нездатність протистояти негативному впливу в складних життєвих ситуаціях.

При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього:

а) сімейні обставини — наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх

замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з

суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього;

б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього;

в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів;

г) морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення;

д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній

вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від

дорослих;

е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене;

є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання;

ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи;

з) наявність у неповнолітнього морального обов’язку піклуватися про інших членів сім’ї та його ставлення до цього обов’язку;

й) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психологічна незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності певною міро усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.