Культура - це всі матеріальні і духовні цінності, створені людством.
Культура - це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної та духовної праці в суспільстві: соціальних норм та установ в духовних цінностях, в сукупності відносить людей до природи між собою та до себе.
Культура характеризує крім матеріальних та духовних надбань ще й особливості поведінки, свідомості до діяльності людей.
Світ культури, будь-який її предмет чи явище є результатом діяльності людей, спрямованої на перетворення того, що дано безпосередньо природою, людська діяльність творить світ культури в свою чергу сама людина живе в світі культури, виявляючи через нього всю повноту своїх здібностей.
Структура культури:
Розрізняють: матеріальну і духовну культуру.
Матеріальна культура включає:
1. здобутки праці та матеріального виробництва;
2. культуру побуту;
3. особисту культура;
4. фізичну культура.
Духовна культура утворює складну систему, що включає в себе:
науку,
освіту,
мораль,
філософію,
право,
релігію.
Виділяють 3 складові культури:
І. технологіча - включає в себе знаряддя праці та технологію їх використання;
2. с оціальна - це стосунки між людьми і відповідні типи поведінки (економічна, політична, моральна, військова, професійна);
3. ідеологічна - це знання, ідеї, філософія, наука, математика, релігія, традиції, звичаї.
Функції культури:
1. Пізнавальна - в кожну епоху культура фіксує результати пізнання навколишнього світу, дає його цілісну картину;
2. Інформативна - через культуру засвоєння в процесі соціалізації відбувається передача соціальної та вторинної інформації з покоління в покоління, при цьому ця передача може набувати різних форм.
3. Комунікативна - культура забезпечує взаємодію людей в першу чергу в трудовій діяльності;
4. Регулятивна - за допомогою системи норм та цінностей, які виробила культура, регулюється життєдіяльність суспільства;
5. Аксіологічна - культура формує ціннісні орієнтації людини;
6. Виховна - культура забезпечує умови для соціалізації та саморозвитку особистості;
7. Світоглядна - культура забезпечує формування цілісної системи поглядів людини на світ.
2. Типологія культур.
3а масштабами поширення виділяють культури: світову та національну.
1. Світова культура - це всі надбання людства; - це кращі надбання національної культури,які стали загальним - людським надбанням.
2. Національна культура - це культура певного суспільства; - це культурні надбання певного етносу.
За носієм культури:
1. міська;
2. сільська;
3. класова;
4. етнічна;
5. молодіжна;
б. професійна;
7. культура групи чи окремої людини.
Виділяють також східну та західну культури, причому ці поняття тільки умовно пов'язані з географією.
Західна культура бере свій початок із античної цивілізації Греції та Риму. Зорієнтована на динамічний розвиток в сфері технології та ідеології. Відзначається раціоналізмом, утверджує повагу до людської особистості, ідеали свободи та рівності.
Східна культура бере свій початок в культурах давньої Індії, Китаю. Для цього типу культури характерним є консерватизм, орієнтація на релігійно-етичну проблематику, прагнення дотримування традицій.
3. Поняття цивілізації. Взаємозв’язок культури і цивілізації.
Останнім часом культура та цивілізація дуже зблизилися і часом використовуються як синоніми. Насправді поняття цивілізація вживалося спочатку для позначення періоду в історії людства, який почався 3.500 тис. років до н.е. і характеризувався появою тисячності міст, торгівлі і поділу праці на розумову та фізичну.
Цивілізація розглядається просто як певний етап розвитку культури.
Цивілізація як завершальний етап в деградації людства (Шекспір, коли втрачається духовність).
Цивілізація як вершина в розвитку технічних надбань людства.
4. Глобальні проблеми сучасності.
Наприкінці XX століття загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства, – так звані глобальні проблеми. Серед основних глобальних проблем можна назвати такі:
– проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення;
– глобальна екологічна криза (забруднення навколишнього середовищ і вичерпання природних ресурсів (запасів) і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми;
– загроза демографічної кризи;
– проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо), проблема збереження фізичного та психічного здоров'я (СНІД, пандемія грипу, загроза голоду).
Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства, спираючись на культурні цінності нової – нетехногенної - цивілізації.
Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, – це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на ґрунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими.
