Єпископ Люсона

Автор роботи

Коломієць Анна Валеріївна

Дата народження – 13.07.1998.

Слухач МАН

Святошинський район

Загальноосвітній заклад № 55

М. Києва

Учениця 8 класу

Домашня адреса

Смт. Гостомель.

Вул.Проскурівська 9.кв. 33.

Педагогічний керівник

Панасюк Алла Миколаївна

Вчитель-методист з історії ЗНЗ №55

 

 

Кардинал Рішельє

 

 

 

 

Тези

1. Єпископ Люсона. У цьому розділі йдеться про мрії, бажання та прагнення майбутнього кардинала Рішельє. Про його навчання, та як став єпископом. Перші його роки на політичній арені показані у цьому розділі. Про те як з’явився в Генеральних штатах, про те, як його не примітили. Але Єпископ йшов вперед і скоро зайняв важливе місце при дворі.

2. Основа влади Рішельє. Для укріплення свого положення,Рішельє отримав ряд посад для себе та своїх родичів. За часів Рішельє шпигунство достигло розквіту, тому, що як вважав кардинал: «Щоб керувати державою, потрібно знати все.» Він повинен був користуватися послугами родичів та провірених помічників, які обіймали ряд посад.

3. Вальтеліна(1624-1626). Під час правління Марії Медичі, Франція покинула Вальтеліну перед грізними порогами – Австрійськими та Іспанськими Габсбургами. Рішельє відправляє війська на допомогу Вальтеліні, де вони з блиском відкидають Іспанію та Австрію далеко назад. Був Підписаний Монзонський договір, одна з умов якого була така, що ні французькі, ні іспанські війська не могли знаходитись на території Вальтеліни.

4. Ля Рошель(1627-1628). У 1627 році на півдні Франції вибухнуло повстання. Протестанти з допомогою англійців створили «державу в державі». У цьому ж році король та кардинал осадили фортецю. Рішельє наказав побудувати дамбу, щоб залишити місто без продуктів харчування. У 1628 році 23 серпня загинув герцог Бекінгем від руки убивці, після цього Ля Рошель капітулювала.

5. День обдурених. Державою правили королева-матір, король, кардинал. Прийшов час королю відмовитись від когось з них. Кардинал просив відставку, але король відмовив. Король захворів і ледве видужав, у цей час Марія Медичі вирвала у нього відставку Рішельє. Потім вона просила свого сина, і він майже погодився. Ця новина розлетілася зі швидкістю звуку. Біля королеви-матері зібралися всі вороги кардинала. Але король залишив кардинала при собі, а маршалу де Марійяку відрубили голову.

6. Рішельє та вища аристократія. Кардинал вважав, що аристократія не повинна приймати участь у політичних інтригах. Через те, що деякі з них приймали участь у змовах проти короля, вони заплатили життям. Наприклад Анрі де Монморансі.

7. Зовнішня політика Рішельє або «Політика пістолів». Завдяки своєму місцю в політичному суспільстві, Рішельє багато міг собі дозволити. Его політика була спрямована на укріплення абсолютизму й міжнародної політики та репутації Франції. В його планах було провести деякі реформи армії, а також збудувати флот. Саме це стало щасливим білетом держави в Тридцятилітній війні. Кардинал давав кошти Швеції, тим самим даючи Франції змогу зібратися з силами, для подальших дій.

8. Остання війна Рішельє. Опір протестантів Габсбургам практично зведено на ні. Озброєне зіткнення Франції з Габсбургами неминуче наближається.

9. Переможний рух. Нарешті Франція відкрито вступає в Тридцятилітню війну. Деякий час вдача була на стороні Іспанії, але з часом вона частіше допомагала Французам. Завдяки їй Франція дуже сильно розширилась, Габсбургська гегемонія в Європі зникла назавжди.

10. Смерть Рішельє. Кардинал Рішельє помер 4 грудня 1642 в віці 58 років в Пале-Кардиналь.

 

 

Зміст

1. Вступ.

2. Єпископ Люсона.

3. Основа влади Рішельє.

4. Вальтеліна (1624 – 1626)

5. Ля-Рошель(1627-1628)

6. День обдурених. (10-11 листопада 1630 рік)

7. Рішельє та вища аристократія

8. Зовнішня політика Рішельє або «Політика пістолів»

9. Остання війна Рішельє(1635-1642)

10. Переможний рух

11. Смерть Рішельє.

 

 

Вступ.

Ця робота була задумана на початку не тільки як життєпис цікавої, складної та загадкової особистості, але й також унікальна можливість прослідкувати процес активного відродження і слідуючого за ним, занепад оптимістичних моральних і релігійних цінностей у Франції на початку сімнадцятого століття. Сама кар’єра Рішельє, з однієї сторони, проливає світло на ці цінності, на початку з радістю сприйняті, а потім відторгнуті французьким суспільством., а з другої – пояснюється ними.

Рішельє володів дивовижною здатністю бачити й використовувати деталі та складати широке, стратегічне бачення політичних цілей зі скрупульозною увагою до дрібниць не тільки воєнної організації та політичної тактики, але й церковних норм й тривіальних домашніх справ. Авторитетні біографи та історики, показуючи специфічні для їх часу інтереси, незмінно зосереджувалися на політичній діяльності Рішельє й на створення їм механізмів об’єднання держави.

При написанні цієї роботи використовувалися роботи багатьох біографів та дослідження істориків літератури й Католичного відродження.

 

 

Єпископ Люсона.

Арман Жан дю Плессі, майбутній кардинал, народився 9 вересня 1585 року, вірогідніше, в Парижі. Він був молодшим сином Франсуа дю Плессі, сеньйора помістя Рішельє, дворянина з Пуату.

Англійський історик Хіллер Беллок у своїй книзі «Рішельє» писав, що «Рішельє був родом з родини, набагато знатнішою, ніж було прийнято вважати… Дід майбутнього кардинала, Луі дю Плессі, одружився на Франсуазі де Рошешуар, рід якої був одним із найвідоміших та древніх.

Сюзанна де ла Порт, мати кардинала Рішельє, була донькою Франсуа де ла Порта, успішного діяча французького парламенту. Вона вийшла заміж за Франсуа дю Плессі де Рішельє у 1569 году, принесши йому значне придане. Народила 5 дітей: трьох синів – Анрі, Альфонса та Армана, та двох доньок –Ніколь і Франсуазу. Коли Франсуа дю Плессі помер, Анрі було 10 років, Альфонсу – 7 років, Арману – 5 років, Франсуазі – 12 років, Ніколь – 4 роки.

Після смерті чоловіка, Сюзанна жила в родовому помісті, в Рішельє: саме там її третій син - Арман Жан, провів своє дитинство. В 1594 році його дядько Амадор де ла Порт взяв його до Парижу, який тільки підкорився Генріху IV. Арман вступив в знаменитий Коледж де Наварр, де вивчав граматику, мистецтво та філософію. Коли Арман завершив вивчання граматики, філософії та мистецтва, мати зібрала родинну раду, де вирішили, що він стане солдатом. Арман Жан вступив в Академію Антуана де Плювінеля, вищу школу дворян. Там приділяли увагу не тільки фізичним вправам, фехтуванню та верховій їзді, але й гарним манерам, елегантності та благородній поведінці, але й як вибрати одяг.

Армана завжди тягло до воєнного мистецтва, але неочікуваний поворот в долі родини Рішельє змінив його призначення. Причиною слугувала відповідальнисть за керування єпископальними землями Люсон. В 1602 році Альфонс, старший брат Армана Жана, відмовившись стати єпископом Люсону, прийняв монашеський остриг в картезіанській обителі під іменем «отця Ансельма». Єпископство, приносивше, невеликий, але стабільний дохід, могло піти із рук родини Рішелье. Сюзанна де Рішелье умовляла 17-річного Армана Жана врятувати родину від розорення. Холоднокровно взвісивши всі «за» та «проти», Арман Жан погодився вибрати духовний шлях і стати єпископом Люсонським. Зміна кар’єри Армана Жана викликала необхідність змінити напрям в освіті. Він залишив Академію Плювінеля і повернувся в Колеж де Наварр, щоб вивчати філософію, і одразу ринувся в дискусії з таким пилом й старанністю, що віддавав їм щодня по 8 годин на протязі 4-х років. Цей період інтенсивного навчання, скоріше за все, і підірвав його здовор’я. Арман Жан прийняв участь у публічній дискусії в Колежжі. До цього часу він був формально єпископом Люсонським, але через те, що він не мав потрібного віку, то був потрібний спеціальний дозвіл Папі для посвячення в сан. Такі дозволи були незвичні, тому король Генріх спеціально просив кардинала дю Перрона отримати його. У січні 1607 року Рішельє приїхав до Риму і був представлений Папі Римському французьким послом. Він вразив всіх, хто його бачив, включаючи Папу, своїм красномовством та пам’ятю. Отримавши дозвіл, він був посвяченій у сан в Римі 17 квітня 1607 року.

Згідно с П.П. Черкасовим «Кардинал Рішельє», прибувши в Люсон 20 грудня 1608 року, молодий єпископ звернувся до міщан з проповіддю, де підкреслив: «Я бажаю, щоб ми, незалежно від релігійної різниці, були єдині у нашій любові до короля.»

Черкасов також згадує про деякі труднощі, з якими зустрівся Рішельє в Люсоні, цитує листа від Армана Жана до мадам де Бурже: «Я дуже погано розмістився, - повідомляє він в кінці квітня 1609 року,- в усьму домі немає працюючої печі, щоб запалити вогонь. Із цього ви можете зробити висновок, на скільки мені небезпечна зима. Але виходу немає, приходиться терпіти. Я можу вас запевнити, що в мене найжахливіще єпископство у Франції, найбрудніше і найнеприємніше. Думайте самі, який єпископ. Тут нема ніякої можливості ходити на прогулянку, нема ні парку, ні аллеї, ни чого-небудь схожого на це, тому мій дім стає для мене в’язницею.»

Хіллер Беллок в книзі «Рішельє» приводить дані з пам’ятної записки, датуємої 1610 роком, «в якій молодий єпископ роздивляється, як йому поводитись при дворі. Перед усім, він не повинен шукати знаків уваги й гарного відношення до себе серед аристократії. Відмовлятися від запрошень – якщо вони будуть - на звані вечори, бо це витрачання часу. В тому випадку, якщо він прийме участь в загальній розмові, треба намагатися зацікавити слухачів, ніколи не звертаючись до слухів та обговорення того, хто відсутній зараз. Бути завжди аккуратним, бо «чистоплотність приближує до Бога».

В 1614 році Рішелье знову зміг звернути на себе увагу – він зміг добитись представляти духовенство Пуату в Генеральних штатах*. Наступний рік приніс йому участь у заключній сесії, де він промовив промову від першої верстви населення.У 1615 році він став духівником Анни Австрійської**. Завдяки цьому він завоював симпатію королеви-матері Марії Медічі та Кончіно Кончіні.

В 1616 році Рішельє призначили державним секретарем по воєнним справам та зовнішній політиці Франції, а вже у 1617 році він очолював раду Марії Медічі. Після вбивства Кончіні в 1617 році, першим міністром став де Люинь, фаворит короля Людовіка. Він запропонував Рішельє залишатися на тому ж самому посту, але Рішельє відмовився, тому що бачив краще майбутнє поруч з королевою-матір’ю. Після того, як Рішельє провів декілька років в ссилці він написав свої богословскі роботи: «Захист основних положень католицької віри», і «Настанова для християн»,а також підтримував зв’язок з Людовіком та Марією Медічі. В 1619 році Рішельє нарешті з’єднався з королевою-матір’ю, для того, щоб її підтримувати. Трьома роками пізніше він отримав кардинальську шапку.

 

Генеральні штати* - офіційно французьке суспільство ділилося на три верстви населення – духівництво, дворянство, та «третій стан», - хоча реальна ситуація була набагато складніше, ніж показувало ділення населення. З скликавшихся від випадку до випадку провінціальних пізньосередньовічних асамблей, на яких була представлена кожна з трех вервств усіх провінцій. В наступний раз після засідання Генеральних штатів у 1614-1615 роках, вони були скликані тільки в 1789 році перед революцією.

Анна Австрійська** - іспанська інфанта. Дружина короля Людовіка XIII.

2. Основа влади Рішельє.

В 1624 році французьке правління загинуло. Тоді Марія Медічі і Арман Жан де Рішельє змогли повернутися в Париж, а королева-матір поставила свого «першого міністра» короля, який був міністром цілих 18 років.

Укріплюючи своє положення він отримав ряд губернаторських посад для себе та своїх родичів.

П.П. Черкасов притримується думки, що: «Клієнтна система при Рішельє пережила пору розквіту. В обстановці загальної ненависті до себе, яка породжувала нові інтриги, Рішельє повинен був викоритати допомогу родичів та провіренних помічників, даючи їм важливі посади в центральній та провінціальній адміністрації. Саме вони – ці довіренні особи – втворювали в життя політику головного державного міністра. Ми розуміємо, що кількість їх була не великою, а звідси й недостатня ефективність адміністративно-реформаторської діяльності Рішельє.»

Усюди у Франції кардинал купляв землі для наступного перепродажу або обміну. Деякі з них були в межах Парижу, де він провів немало часу, шукаючи комфортне та уютне місце, поки не знайшов Рюель. Коли Рішельє помер його землі коштували близько 5 млн. ліврів. «Ніхто інший, - писав Берджин, - навіть Мазаріні, за всю історію королівства, не зміг зібрати в своїх руках такі земельні володіння.» Фінанси Рішельє включали в себе також церковні бенефіції.

Не має сумніву, що йому було потрібно сконцентрувати свої посади в Західній Франції. З часом він ставав володарем Атлантичного побережжя Франції та багатьох земель в глибині материка.

В січні 1627 року відмінили посади Коннетабля та Адміралу Франції. Посилення контролю над воєнними та морськими витратами зі сторони міністра фінансів було неможливо, коли були присутні ці посади. Рішельє, намагаючись перетворити Францію в сильну морську державу, сам себе призначив Начальником та Генеральним суперінтедантом навігації та торгівлі.

3. Вальтеліна (1624-1626)

Коли владу отримав Рішельє самою невідкладною, на всенародну думку, була проблема Вальтеліни, де з новою силою спалахнуво давня суперечка імперії та Граубюндена, протестанського кантону на Південномі сході Швейцарії. З часів Франциска І та Генріха IV Франція традиційно підтримувала Граубюнден, який надавав французькій армії право вільно проходити через Альпи. Але починаючи з регентства Марії Медічі й до падіння Ла Вьєвіля, Франція по суті, кинула Граубюнден, як і інших своіх союзників у Південній Італії, залишивши їх без підтримки перед могутнім противником – іспанськими й австрійськими Габсбургами. Вальтеліна не належала ні Іспанії, ні Австрії. Вона входила до складу швейцарського протестанського кантона Граубюнден, який лише формально підкорявся імператору. Якби Іспанія отримала право проходу через Вальтеліну, іспанське військо змогло б допомогти імператору Фердинанду в боротьбі з германськими протестанськими князями.

Через стро років після виступу Лютера Франція предстала перед альтернативою: приєднатися до ідеї Контрреформації та підтримати Іспанію і Австрію, а потім залишитися в повній залежності від них або проводити незалежну політику, піднімаючи престиж французької корони та нації.

В 1622 році Граубюндену вдалося трохи потіснити Іспанію з Вальтеліни. Рішельє Відправив до Швейцарії Анібала д’Естре, маркиза де Кевра. Дипломатична місія Кевра успішно закінчилася, 25 листопада 1624 року маркіз підписав договір з Грубюнденом, а вже наступного дня швейцарське військо атакувало іспанські та папські загони в Вальтеліні. Дипломат де Кевр неочікувано перетворився на генерала і з 4-х тисячним військом почав наступати на Іспанію та Австрію,працюючи з повстанцями. К кінцю лютого 1625 року франко-швейцарське військо здихалося ворога в Вальтеліні.(По Черкасову П.П. стр. 157-158)

5 березня 1626 року між Францією та Іспанією був підписаний Монзонський договір. За цим договором Вальтеліна знаходилася під владою Граубюндену, але на її території не повинні були знаходитись ні іспанські, ні французькі війська. До речі, Рішельє не дуже поспішав повертати свої війська з Вальтеліни. Також обіцяли, що котоліцизм, під привідом захисту якого Іспанія багато разів втручалась у Вальтеліну, буде оголошена единою державною релігією в Вальтеліні.

Деякі біографи виражали невдоволення договором, підписаним в Монзоні(Іспанія). Якщо мати на увазі наступний розвиток подій у самій Франції, то більш вірним буде представляється точка зору тих, хто вважає Монзонський договір успіхом дипломатії Рішельє.

«Досягнутий дуже важливий результат, - вважав сучасний французький історик Мішель Кармона. – Австрійський дім не був відкрито приниженим кінцем справи, а престиж Франції дуже сильно виріс. У внутрішньому плані щасливий кінець вальтелінської справи слугував укріпленню королівської влади».