Лекція № 1. Основні джерела небезпеки в роботі журналіста

1. Журналістика – одна з найнебезпечніших професій.

2. Медіабезпека: мета і завдання курсу.

3. Фактори ризику та безпека діяльності журналіста:

- Людський фактор у проблемі безпеки журналіста.

- Журналістські розслідування та особиста безпека журналіста.

- Журналіст і влада: небезпека цензури.

- Небезпека корупції у ЗМІ.

- «Гарячі» точки як середовище небезпеки для ЗМІ.

- Екстремальні умови мирного часу та безпека журналістів.

1. Журналістика – одна з найнебезпечніших професій.

Проблема забезпечення особистої безпеки вже давно привертає увагу як самих журналістів, так і аудиторію ЗМІ, суспільні журналістські і правозахисні організації, а також певною мірою (хоч б на рівні заявленості в законах) і державні структури. Є багато рекомендацій дослідників жанру і досвідчених журналістів, однак це не означає, що остаточно вироблені придатні для всіх випадків життя правила безпеки. Ситуації, в яких працює журналіст, постійно вимагатимуть змін, вдосконалення правил поведінки. Але в будь-якому випадку вирішення проблеми може бути тільки відносним. Забезпечити свою безпеку повною мірою журналісти навряд чи зможуть. Однак знизити рівень небезпеки можливо.

Журналістика традиційно залишається однією із найнебезпечніших професій. Це викликано тим, що ЗМІ неодноразово своїми виступами зачіпали інтереси корумпованих чиновників, нечесних політиків, криміналу тощо. Фактором ризику є й робота журналіста у «гарячих» точках планети, в епіцентрі війн, локальних чи міждержавних конфліктів. У таких обставинах журналісти нерідко опиняються під кулями, стають заручниками, потрапляють в ув’язнення. Екстремальна журналістика ставить під загрозу безпеку тих, хто висвітлює стихійні лиха, аварії і катастрофи. ЗМІ у психологічно складних обставинах виконують свою роботу, стаючи свідками вбивств, жахливих людських трагедій, ведуть небезпечні журналістські розслідування, вступають в конфлікти з органами влади. Аби поінформувати широку громадськість про все це, часто доводиться ризикувати навіть власним здоров’ям та навіть життям. «Репортажі з “гарячих точок”, повідомлення у прямому ефірі про теракти, висвітлення катастроф, інформація із зон повеней – за них журналістам часто доводиться розплачуватися життям» [ ], – пише В.Шабліовський. Він, зокрема, наводить таку невтішну статистику: «2001 р., названого Комітетом захисту журналістів роком аномалій, під час виконання своїх професійних загинуло 37 працівників ЗМІ. Більш ніж удвічі розширилася географія насильства впродовж трьох років: якщо 1999-го працівники ЗМІ гинули в десяти державах, то 2001 кількість країн зросла до шістнадцяти, а нині – до двадцяти двох». У Росії лише в Чечні загинуло 23 журналісти, які хотіли розповісти правду про події, які там відбуваються. Випадки з часом мають здатність перетворюватися на тенденцію. Надзвичайну ситуацію передбачити дуже складно, вважає дослідник, проте працівник ЗМІ зобов’язаний уміти виконувати свою роботу в будь-яких умовах. Необхідно знати певні правила та принципи, які є найбільш актуальними в таких ситуаціях, аби змогти професійно працювати в них.

Безумовно, військова, екстремальна журналістика за рівнем небезпеки досить висока. Проте журналістика щоденна не менш складна. Міжнародний інститут безпеки новин (INSI), вивчаючи обставини смертей журналістів за 1996-2006 рр., зробив висновок: вбито більше тисячі журналістів, але лише один з чотирьох загинув, працюючи у зонах військових конфліктів, решту – у мирний час. В середньому двоє журналістів гине щотижня. Кримінальні справи не порушуються проти 9 з 10 вбивць. Це спонукало МФЖ та INSI підготувати Резолюцію-1738, прийняту Радою Безпеки ООН (2006), яка засуджує напади та закликає уряди країн гарантувати безпеку ЗМІ та нести відповідальність за життя працівників медіа. МФЖ проводить моніторинг цієї проблеми, розслідує вбивства, підтримує INSI в сфері заохочення медіа-компаній до застосування заходів для покращення умов безпеки їх працівників і проводячи тренування у сфері безпеки для журналістів, що виїжджають у зони конфлікту. МФЖ заснувало Фонд безпеки, з якого надає допомогу родинам журналістів – жертв насилля.

Українська ситуація щодо медіабезпеки залишається проблемною. У 2011 р. Незалежна медіа-профспілка повідомила, що випадки перешкоджання професійній діяльності ЗМІ стали традиційними – їх зафіксовано 250, особливо після останніх президентських виборів почастішали інциденти, пов’язані із застосуванням фізичної сили проти медіа, зокрема з боку правоохоронців. Більшість з них залишаються безкарними. «В Україні від початку року зафіксували 38 випадків застосування сили проти журналістів та ще десятки випадків тиску, залякування, цензури й інших способів перешкоджання виконанню їхніх професійних обов’язків, заявила юрист Незалежної медіа-профспілки Юка Гаврилова. За її словами, більшу частину подібних правопорушень скоюють ті, хто мав би захищати закон. «Журналісти потерпають, до них застосовується фізична сила працівниками міліції. Журналісти показують посвідчення і кажуть: «Не бийте нас – ми журналісти». На це не зважають. Це не випадковості. Тиск на журналістів, використання міліції для того, щоб порушувати права журналістів на доступ до публічної інформації – це поширена практика», – наголосила Гаврилова. Водночас медіа-профспілці не відомий жоден випадок, коли міліціонер був би покараний, хоча б дисциплінарно, за застосування сили щодо журналіста» [Баркар]. У МВС, навпаки, вважають, що такі випадки рідкісні. За словами керівника прес-служби відомства Володимира Поліщука, вони трапляються лише через те, що міліція не встигає вчасно ідентифікувати журналіста. «Із 2000 року проти представників засобів масової інформації було скоєно близько 1200 злочинів. Більша половина з цих злочинів розкрита. За нашою статистикою, лише 2 відсотки злочинів пов’язані саме з журналістською діяльністю. Інші – це ті випадки, коли журналісти потрапляють у такі самі ситуації, як і інші громадяни», – сказав речник МВС [Баркар]. Отже, навіть за міліцейською статистикою упродовж останніх 10 років було скоєно мінімум 24 злочини проти журналістів, пов’язаних із їхньою професійною діяльністю. Лише цих цифр достатньо для того, щоб Міністерство внутрішніх справ провело масштабні перевірки і показово покарало винних, вважає керівник проектів МФЖ Олівер Маш-Керль. «Я гадаю, якщо журналісти були атаковані й побиті міліцією, це, однозначно, має потягти за собою покарання, – каже він. – Важливо, що суспільство може поважати міліцію лише тоді, коли міліція сама поважає закон і показує, що вона не є над законом, а відповідно, є сама караною за порушення закону» [Баркар].

В контексті окресленої ситуації наприкінці 2011 р. представники одинадцяти журналістських організацій («Стоп цензурі!», НСЖУ, МФЖ, «Репортери без кордонів» та ін.) передали Президенту України петицію з вимогою розслідувати злочини проти їхніх колег. У спільній підсумковій заяві «Свобода слова в Україні-2011» вони підсумували: «Протягом 2011 року в Україні спостерігалось погіршення свободи слова» [http://stopcensorship.wordpress.com]. Автори наголошують: «Погіршення свободи слова проявилось у збільшенні спроб прямо перешкоджати роботі ЗМІ, включаючи фізичні напади на журналістів. За даними ІМІ і Репортерів без кордонів, у 2011 році було зафіксовано 24 випадки агресивного поводження або нападів на журналістів під час виконання ними професійних обов’язків, внаслідок чого постраждало щонайменше 35 журналістів (порівняно з 21 випадком, зафіксованим у 2010 році, внаслідок чого постраждало приблизно 26 журналістів). Крім того, у липні 2011 відбулося масове побиття журналістів у Печерському суді міста Києва, під час якого постраждало близько 30 журналістів. Протягом жовтня-грудня 2011 року більше 10 журналістів постраждали під час висвітлення акцій протесту у Києві. Крім того, було зафіксовано більше 30 різних випадків перешкоджань законній професійній діяльності журналістів та обмежень у доступі до інформації (порівняно з приблизно такою ж самою цифрою у 2010). Як і в попередньому році, у 2011 було вбито журналіста – фотографа Віталія Розвадовського. Слідство не виключає, що злочин міг бути пов’язаний з його професійною діяльністю» [http://stopcensorship.wordpress.com]. У «Петиції журналістських організацій до української влади» [] названо поіменно прізвища 45 журналістів, що загинули за загадкових обставин в Україні. Щорічно 23 листопада у Всесвітній день проти безкарності українські ЗМІ нагадують владі про злочини проти представників їх професії, про випадки, які лишаються не розслідуваними і де злочинців не було покарано. Тим організатори солідаризуються з журналістами в інших країнах світу.

В Сімферополі до Міжнародного дня захисту журналістів також презентують щорічну «Білу книгу кримської журналістики», куди входять описи випадків тиску, погроз, нападів, цензури, судового переслідування журналістів і мас-медіа з боку влади, політиків і криміналітету [].

2. Тож курс «Медіабезпека» на тлі окресленої ситуації в інформаційному просторі України покликаний дати уявлення майбутнім журналістам про способи захисту при виконанні ними професійних обов’язків. Медіабезпека звертає увагу на можливі загрози у професійній діяльності ЗМІ. У її опції – процеси виникнення загрозливих ситуацій; їх розвиток та вплив на життя і здоров’я журналіста під час виконання ним професійних обов’язків; створення безпечних умов діяльності в надзвичайних ситуаціях, вивчення досвіду роботи ЗМІ в умовах бойових дій та в ситуаціях ліквідації наслідків різного роду катастроф. Медіабезпека покликана висвітлити специфіку збору й аналізу інформації в екстремальних умовах. Водночас вона спрямована на розуміння основ професійної етики працівника ЗМІ, який нерідко вирішує дилему між правом суспільства знати і правилами загальнолюдської моралі.

Важливим для ЗМІ є добре знання законодавчої бази, тому поняття «особиста безпека журналіста» (хто і що може йому загрожувати), «інформаційна безпека журналіста» (її види, втрата одержаної інформації, свідоме та несвідоме використання дезінформації, недостовірної інформації тощо), «майнова безпека журналіста» (засоби її забезпечення працівниками ЗМІ), «юридична безпека журналіста» (знання та своєчасне застосування законів як основа юридичної безпеки)» визначаються дослідниками (В.Шабліовський) як необхідні складові розуміння безпеки ЗМІ. Ці знання допомагають розробити схему поведінки за незвичних і небезпечних ситуацій та виконати редакційне завдання.

Медіабезпека вивчає принципи формування безпечної діяльності журналіста; зовнішні та внутрішні негативні фактори; вплив психологічних особливостей людини на формування її безпеки; основні принципи колективної безпеки; медіа-законодавчі документи з питань безпеки діяльності ЗМІ. Засвоївши ці базові знання, кожен журналіст зможе аналізувати та оцінювати небезпечні ситуації, ідентифікувати загрозу, реально оцінювати середовище перебування стосовно особистої безпеки, безпеки колег чи населення, самостійно приймати термінові рішення в разі виникнення непередбачуваних обставин, вміти зберегти отриману інформацію. У цьому йому допоможуть законодавчі акти: Міжнародне гуманітарне право (МГП); закони, що регулюють відносини з державними та комерційними охоронними структурами; етичні принципи професійної роботи в умовах надзвичайних ситуацій.

3. Фактори ризику та безпека діяльності журналіста.

Факторами ризику у роботі ЗМІ можуть стати людські фактори, екстремальні ситуації (висвітлення природних катаклізмів і стихійних лих: виверження вулканів, землетруси, сходження снігових лавин, повені, цунамі і т.д., а також надзвичайні події: пожежі, транспортні катастрофи, кримінальні події, техногенні аварії на підприємствах та ін., взаємини з представниками влади, журналістські розслідування, «гарячі точки», корупція серед самих журналістів. О.Романюк найуразливішими в Україні вважає журналістів, які проводять розслідування, носіїв інформації, регіональних журналістів та працівників комунальних мас-медіа, корумпованих журналістів.

- Людський фактор у проблемі безпеки журналіста.